Олег Бєлоколос
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
18-24 жовтня в Пекіні проходив ХІХ з’їзд Комуністичної партії Китаю – подія, яка, враховуючи політичну вагу, економічні можливості, військову міць та кількість населення, вважається надважливою не лише для самої КНР, а й для всієї планети. Адже Китай сьогодні, як і Британія в ХІХ столітті, фактично став одним із найбільших міжнародних інвесторів та справжньою «всесвітньою фабрикою».
Між тим, щоб зрозуміти його значення та наслідки, корисно спочатку поглянути на те, з якими саме результатами Комуністична партія Китаю (КПК) і країна в цілому підійшли до цієї непересічної події, що урочисто відбувається кожні п’ять років?
Сучасна офіційна китайська позиція полягає в тому, що під керівництвом Сі Цзіньпіна Китай уже діє як справжня світова наддержава, що має і значні амбіції, і відповідні обов’язки. На підтвердження цього постійно й системно працюють дипломати та пропагандисти як усередині країни, так і за кордоном. Коментуючи нещодавній серіал, показаний по китайському державному телебаченню, британський журнал «Економіст» звертає увагу на його головну ідею: «завдяки Сі створено новий підхід до зовнішньої політики, який здобув Китаю світове визнання «великодержавної дипломатії з китайськими рисами». Сі наголошував на такій потребі в листопаді 2014-го у своєму виступі, присвяченому зовнішній політиці (в офіційних перекладах якого замість слів «велика держава» вжито «важлива країна»). Торік цей термін уперше з’явився в щорічному звіті уряду».
На думку багатьох експертів та аналітиків, Сі Цзіньпін вочевидь вважає себе одним із трьох визначних керівників Китаю поруч із Мао Цзедуном і Ден Сяопіном. При цьому мається на увазі, що Мао переміг японців і заснував комуністичну державу. Ден скерував Китай на шлях до реформ та (з офіційного погляду) врятував партію від спокус демократії.
За результатами з’їзду стало відомо, що його делегати затвердили поправку, яка вносить ім’я Генерального секретаря Центрального комітету КПК Сі Цзіньпіна до тексту головного партійного документа. А деякі експерти вже навіть поспішили зазначити, що його теоретичні розробки, зокрема «ідея соціалізму з китайською специфікою для нової ери», скоро «стануть складовою освітньої програми» у школах КНР.
Водночас прогнози деяких експертів стосовного того, що Китай повертається до «ери одноосібної влади», мабуть, є дещо передчасними, навіть незважаючи на те, що Сі Цзіньпіну вдалося скрізь розставити своїх висуванців.
Натомість його сьогоднішня очевидна мета – повернути Піднебесній впливове місце в центрі світу, так звана ідеологія китаєцентризму. Інструментами для досягнення цього китайський лідер бачить консолідацію своєї особистої влади, зміцнення ролі КПК в економіці, армії, ЗМІ, а також посилення позицій на міжнародній арені, у тому числі шляхом використання засобів «м’якої сили». Зовсім не випадково у січні 2017 року він заявив на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, що Китай має «очолити економічну глобалізацію», а через місяць додав, що його країна повинна «повести міжнародну спільноту до більш справедливого й раціональнішого нового світового порядку».
Аналіз численних інформаційних повідомлень про китайські інвестиції в інші країни дозволяє виокремити такі основні тенденції:
1. Забезпечення продовольчої та енергетичної безпеки. Задля цього Китай активно нарощує інвестиції в аграрний сектор, переважно в Азії та Африці. Збільшуються інвестиції в об’єкти енергетичної інфраструктури, причому останнім часом усе більше коштів спрямовується в альтернативну енергетику.
2. Отримання доступу до найсучасніших технологій шляхом придбання або здобуття контролю над передовими американськими та європейськими хай-тек-компаніями. За наявною інформацією, лише за вісім місяців 2016 року обсяг контрактів зі злиття й поглинання іноземних компаній становив 128 мільярдів доларів, порівняно з 50 мільярдами доларів у 2010 році.
3. Забезпечення реалізації великих інфраструктурних проектів (так, у провінції Ракхайн, М’янма, КНР розраховує одержати доступ до Індійського океану, з узбережжя якого вже йде китайський трубопровід, що постачає нафту з Бенгальської затоки до Південного Китаю. Також є дані про зацікавленість КНР у будівництві в тому районі великого океанського порту вартістю 7,3 мільярда доларів.
4. Отримання вільного доступу до фінансових ринків інших країн. Здійснення капіталовкладень в інвестиційно привабливі об’єкти нерухомості та сферу телекомунікацій у західних державах. Збільшення контролю над важливими медіа-ресурсами.
5. Закріплення позицій на вкрай важливому з багатьох точок зору світовому ринку озброєнь, де Китай уже потіснив традиційних постачальників – США, Росію, Британію, Францію, Німеччину.
Недарма деякі країни, зокрема США, останнім часом виявляють усе більше занепокоєння активним проникненням Китаю у сферу високих технологій. Є дані про те, що Сполучені Штати, керуючись міркуваннями національної безпеки, в останні роки відхиляли деякі інвестиційні пропозиції китайських компаній.
Уже не перший рік розширюється географія китайських інвестицій. Так, КНР постійно збільшує свої економічні можливості на Африканському континенті, у тому числі задля диверсифікації своїх резервів у іноземній валюті шляхом інвестицій у перспективні проекти та зменшення обсягів придбання американських доларів і цінних паперів. Важливе місце в китайсько-африканській співпраці посідає військово-технічне співробітництво.
За участю Китаю у багатьох країнах Африки прискореними темпами оновлюються й будуються дороги, модернізуються аеропорти та інші об’єкти інфраструктури. Зокрема, Китай виявляє постійну зацікавленість щодо участі в будівництві нового міжнародного транспортного коридору у напрямку Ламу (Кенія) – Південний Судан – Ефіопія, вартість якого оцінюється у більш ніж 1 мільярд доларів США й передбачає повну модернізацію порту Ламу, спорудження міжнародного вантажного терміналу, залізниці, нафтопереробного заводу та трубопроводу для доставки нафти з Південного Судану. Китайські компанії активно співпрацюють з африканськими країнами у сферах виробництва енергії з альтернативних джерел, будівництва ліній електропередачі й теплоелектростанцій, пошуку і транспортуванні нафти. Китай надає країнам континенту гуманітарну допомогу, будує лікарні, розвиває культурні відносини. Наразі КНР фактично замінила колишній СРСР у галузі освіти й підготовки кадрів, стратегічною метою якої є формування африканських політичних еліт, що орієнтувалися б не на Захід, а на Піднебесну.
Тобто сьогодні фактично вже стало важко знайти у світі країну, де б не працювали китайські компанії, а отже – не були присутні китайські інтереси. Можливо, саме тому Пекін, на відміну від Москви, і не ставить перед світом питання про «сфери впливу», адже він сьогодні діє по-справжньому глобально, у зв’язку з чим, звісно, не може не стикатися з низкою проблем різного характеру. Так, дехто з експертів вважає, що Китай має наміри активно використовувати ООН та її спеціалізовані установи для поширення свого впливу за кордоном і навіть намагається експлуатувати ЮНЕСКО для спроб регулювати Інтернет.
Уже згаданий «Економіст» зазначає: «Стосунки Китаю з рештою країн світу важко назвати простими. Піднебесна часто демонстративно дотримується нейтралітету в більшості конфліктних ситуацій, однак завжди намагається приховано вдовольнити власні амбіції. Причому часто можуть створюватися ситуативні тимчасові союзи, які тривають стільки, скільки в цьому зацікавлений Пекін. Однак така політика має й певні недоліки. Інколи китайська влада діє дещо непослідовно, що може враз сплутати всі карти сусідам».
Не випадково США, головний геополітичний конкурент КНР, в останні роки постійно опинялися в ролі «другого номера» й сьогодні намагаються заручитися підтримкою Індії у стримуванні китайських апетитів.
Тим більше що, судячи з результатів ХІХ з’їзду КПК, Китай налаштований і надалі активно розширювати свій вплив у світі, зокрема в Європі. Лише одним із численних підтверджень цього є проведення з 24 по 27 липня 2017 року в Балтійському морі, неподалік від Калінінграда, морських навчань флотів КНР та Росії.
За підсумками зазначеного важливого партійного форуму можна констатувати: саме такий курс обрав Пекін на найближчі п’ять років. Певним сигналом усьому світу та, насамперед, предметом для роздумів інших великих держав має стати й заявлений керівництвом КНР намір у цілому завершити до 2035 року модернізацію збройних сил.
А що ж Україна, яка через більш ніж три роки війни з Росією мала б зрозуміти, хто є її справжніми друзями? Яким ми бачимо сьогодні потужний і амбітний Китай? Де наші інтереси збігаються, а де ні?
На жаль, серед масиву інформаційних повідомлень про «відносини стратегічного партнерства», «поглиблення економічної співпраці» та «активізацію інвестиційного співробітництва» в українсько-китайських стосунках практично не проглядається бодай якоїсь стратегічної лінії Києва щодо відносин з Пекіном, хоча і перше, і друге, і третє вочевидь також потребують серйозного аналізу та розумного підходу...
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
