Олег Бєлоколос
експерт Фонду "Майдан Закордонних Справ"
Сьогодні вже очевидно, що, перебуваючи в екстазі від горезвісного «вставання з колін», росіяни в середині «нульових» явно дещо втратили відчуття реальності. Саме починаючи з 2006-2007 років на різних рівнях, включаючи й найвищий, у Москві стали говорити про начебто невигідність для Росії Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, підписаного 1987 року між США та СРСР, який передбачає знищення наземних ракет обох країн, дальністю від 500 до 5500 кілометрів (РСМД).
Тоді аргументи Москви були такі: російська сторона знищила за договором більше ракет; сусідні з Росією країни активно розвивають саме цей клас озброєння; у разі війни необхідно знищити американську протиракетну оборону (ПРО) біля своїх кордонів. Хоча об’єктивним експертам було зрозуміло, що РСМД насправді вигідний Росії, а всі зазначені «аргументи» є не чим іншим, як примітивною кремлівською пропагандою.
Тепер зрозуміло, що восени цього року Вашингтон розіграв доволі красиву дипломатичну партію: спочатку заявою президента США Дональда Трампа від 20 жовтня про намір вийти з РСМД неабияк налякав Росію та деякі країни Європи, а потім під час місії радника президента США Болтона в Москву 22 жовтня оголосив про намір врахувати настрої своїх союзників, які побоюються розвалу європейської системи безпеки та реальної зміни балансу сил на континенті.
Водночас тоді Вашингтон не оминув і нагоди наголосити на питанні суттєвого зростання ракетних можливостей Китаю та Ірану, не зв’язаних аналогічним обмежувальним договором, що викликає занепокоєння США та деяких їхніх союзників у Азії. Як відомо, КНР отримала радянські технології ракет середньої дальності ще наприкінці 1950-х років і з моменту вступу в дію американсько-російського РСМД на довгі роки стала фактичним монополістом у виробництві та продажу такого озброєння. Іран же почав виявляти активний інтерес до ракетної техніки під час війни 1980-1988 років з Іраком і згодом спромігся налагодити ефективну мережу придбання за кордоном різних компонентів для своєї ракетної програми, а також налагодити власне виробництво ракет всередині країни та розпочати їхній експорт за кордон.
Резонансна заява державного секретаря США Майка Помпео 4 грудня про те, що Сполучені Штати дають Росії 60 днів для того, щоб вона повернулася до виконання умов РСМД, явно стало холодним душем для Кремля. Як було зазначено, в іншому випадку Вашингтон припинить дотримуватися власних зобов'язань у рамках цієї угоди. Помпео також додав, що для Сполучених Штатів немає жодного сенсу бути єдиною країною, яка виконує умови РСМД.
Показово, що позиція Вашингтона була оголошена під час зустрічі глав зовнішньополітичних відомств НАТО у Брюсселі й одноголосно підтримана. «Союзники дійшли висновку, що Росія збудувала й розгорнула ракетну систему 9M729, яка порушує РСМД та створює серйозні ризики для євроатлантичної безпеки», – йдеться в заяві міністрів закордонних справ країн – членів НАТО, що була ухвалена у штаб-квартирі Альянсу.
Тепер Росія репетує на весь світ про якийсь ультиматум і погрожує розмістити нові ракети в європейській частині країни, що означатиме для неї додаткові й немалі бюджетні витрати. Однак для Москви ситуація тепер є неоднозначною й в іншому, доволі цікавому контексті: адже на що або на кого тепер націлені й будуть націлені в майбутньому нові російські ракети у Європі?! На вельми затратний енергетичний «Північний потік – 2» з постачання російського газу до Німеччини, на численних європейських симпатиків і лобістів Кремля, на тих представників істеблішменту, хто виступає за «оновлення відносин з Росією» чи на нерухомість російських багатіїв у країнах Євросоюзу?..
Скидається на те, що й у деяких європейських політиків, які перебувають у полоні стереотипів і продовжують вважати, що вона (Європа) все ще закінчується на Ельбі, тобто на кордонах післявоєнної ФРН, а за нею лежить якась терра інкогніта або так звана зона впливу Росії, має нарешті з’явитися поле для серйозних роздумів.
Має воно з’явитися і в Україні, яка з 1994 року виконує положення згаданого американсько-російського Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Очевидно, Києву слід тепер ретельно вивчити ситуацію, терміново провести консультації з американськими партнерами і країнами НАТО та невідкладно працювати над власним планом дій.
Немає жодних сумнівів, що 4 грудня 2018 року вже увійшло в історію дипломатії. Водночас хотілося б, щоб це стало не лише холодним душем для путінської Росії, а й спонукало нас до осмислення того, що старий міжнародний порядок вже остаточно зник і світ стає зовсім іншим.
