Олексій Куроп'ятник
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Провальне завершення переговорів щодо створення нової «коаліції Ямайка» ввечері 20 листопада ц. р. поставило Німеччину перед найсерйознішою з 1949 року політичною кризою. Тепер неможливим виглядає формування не тільки згаданої коаліції з партій, дуже різних за політичним спрямуванням, а й усіх інших можливих комбінацій парламентських сил, які складаються вже з семи політичних партій (раніше було тільки п`ять), включно з «великою коаліцією» попередніх років, які складалася з центристських сил консерваторів та соціал-демократів. Формування коаліцій меншості за даних обставин вважається неприйнятним, а перевибори, які технічно можна провести десь у березні 2018 року, як показують останні опитування, не змінять розклад політичних сил у бундестазі. Виникла невизначеність.
Неспроможність парламенту створити уряд поки не спричинила державної кризи. Перехідний уряд діє, федеральний президент демонструє обережність, економіка країни перебуває в доброму стані, система працює належним чином. Канцлер, який привів країну до кризи, веде процес як досвідчений та обережний політик. Однак ситуація є значно серйознішою, ніж просто нездатність депутатів бундестагу нового скликання сформувати правлячу коаліцію та уряд з першої спроби. Йдеться про дефектність самої моделі демократії, яку Ангела Меркель сформувала в останні десятиріччя в Німеччині, ефективність якої добігла кінця в ситуації, коли ще не проглядаються обриси нової моделі. Вже йдеться про перші ознаки втрати Німеччиною свого місця в Європейському Союзі, який сам потребує нагальних реформ, лідерських та фінансових ресурсів для виходу зі складної ситуації, коли в ньому посилилися відцентрові тенденції.
Для нас в Україні дуже важливо розуміти поточну політичну ситуацію в Німеччині, оскільки вона багато в чому визначає як траєкторію розвитку демократичних інституцій у нашій країні, так і перспективи політичного зближення з ЄС, який не завжди вдало стандартизує напрямки розвитку політичних інструментів реалізації прав і свобод громадян. Провал «коаліції Ямайка» став ознакою кінця стилю управління Меркель, при якому ідейне суперництво партій, у тому числі партнерських, відкриті дискусії навколо найважливіших напрямів розвитку економіки та суспільства давно перестали бути живим елементом демократії, головним обов`язком якої є не забезпечення благополуччя держави, а віддзеркалення та врахування розмаїття думок у суспільстві. Чи не нагадує це вам поточний стан справ в українській політиці?
Ще за півтора місяця до виборів американська Foreign Policy попереджала, що Ангела Меркель своїми підходами шкодить демократії в Німеччині, оскільки перетворила Берлін на модель стабільності шляхом позбавлення німецької політики навіть натяку на можливість дискусій. Виборча політична програма ХДС через брак нових ідей виявилася банальною, відтак вона стала подібною до програми головного політичного супротивника – соціал-демократів, тільки більш розмитою. Партія консерваторів пропонувала виборцям стабільність і стагнацію на наступні чотири роки та уникала будь-яких предметних дебатів зі своїми опонентами, орієнтуючись виключно на кінцевий результат кампанії, а він спершу виглядав для ХДС переможним. Дискусії щодо майбутнього країни партію влади не цікавили. Це і є «метод Меркель». Навіть СДП звинувачувала її в руйнуванні демократії, тому що дискусія як процес також важлива. Напередодні виборів Ангела Меркель досягла високої популярності завдяки деполітизації Німеччини, крім того, вона уникала визнання політичних конфліктів та обговорення важливих аспектів політики, не допустила жодних загальнонаціональних дебатів.
Ключовим методом Меркель стало виштовхування своїх партнерів соціал-демократів із їхнього лівоцентристського місця та привласнення ХДС їхніх ключових ідей, що залишило СДП поза рамками політичного поля та дискусій з ХДС, оскільки програми партій стали тотожними. Як член коаліції СДП несла політичну відповідальність за наслідки політики ХДС/ХСС, втрачаючи або розчаровуючи ядро своїх прихильників. Тактика «сповзання в політичний центр» демобілізує й консервативних виборців, які прагнуть бачити в політиці більше пристрастей та відданості правим ідеям, які втрачаються. Унаслідок цього праві виборці перейшли до «Альтернативи» або взагалі не голосували. Тактика Меркель стала прикладом для інших політичних сил у країні, зокрема, самих СДП, «вільних демократів» та «зелених», які почали підігравати ХДС, утримуючись від енергійної критики або альтернативних пропозицій щодо поточної політики уряду. Хіба ми не бачимо тут паралелі з Україною?
Наслідком стало створення на регіональному рівні дивних для виборців безідейних коаліцій, що консолідувало центристський консенсус у ФРН. Відмінні підходи залишилися тільки в ультралівих та ультраправих, яких спочатку підтримувало не більше 9% виборців, але яких потім «прорвало» на останніх виборах. Хоча позиція лідера ХДС Ангели Меркель напередодні виборів видавалась непереможною, це виявилося не так: дві найбільші політичні сили країни – ХДС/ХСС та СДП – зазнали серйозної поразки, а результати виборів стали свідченням бажання виборців позбавитися коаліції ХДС/ХСС – СДП (великої коаліції). Зусилля зі створення «коаліції Ямайка» стали незграбною спробою зберегти статус-кво для консерваторів на чолі з Ангелою Меркель. У цій новій ситуації існуюча система вже не здатна пропонувати чіткі варіанти ефективних коаліцій, де партнерів більше одного: виборці давно не дозволяють жодній партії в ФРН самостійно формувати уряд. У результаті ХДС/ХСС виявилася нездатною створити коаліцію з трьома партнерами та набрати 50 + 1% місць у бундестазі. Ангела Меркель дійсно вийшла з виборчої кампанії помітно ослабленою, а традиція створення правлячих коаліцій насправді має досить спірний мандат виборців або навіть не має його взагалі.
Сценарії подальшого розвитку ситуації: тут можна виділити два напрямки – перевибори або інша коаліція. За даних обставин перевибори виявилися не тільки можливим, а й найбільш вірогідним сценарієм. Їх вітають опозиційні партії: соціал-демократи та «Альтернатива», задоволені розпадом «коаліції Ямайка». Сама Меркель також заявила, що краще перевибори, ніж уряд меншості. Окремі експерти вважають, що політична криза та перевибори дозволять «Альтернативі для Німеччини» набрати більше голосів, ніж у вересні, проте їх однаково буде замало для входження в правлячу коаліцію та значно менше, ніж середній рівень популістських рухів у Європі. Водночас такий варіант серйозно підриває репутацію Ангели Меркель як ікони західної демократії та цінностей у ЄС, який сам переживає низку серйозних криз.
Перевибори стануть елементом примусу виборців голосувати до моменту, поки вони не видадуть такий результат, який був би прийнятним для партійних апаратів існуючих політичних партій. За таких умов вигоду отримає тільки «Альтернатива для Німеччини».
Будь-який інший варіант – це уряд парламентської меншості. ХДС/ХСС можуть спробувати створити коаліцію меншості з рештками «коаліції Ямайка», однак шанси на успіх тут невеликі: таке вже траплялося як експеримент на рівні земель, але ще жодного разу – на федеральному рівні. Це буле слабкий уряд, нездатний виправити недоліки інфраструктури, систему освіти та негативні наслідки демографічного зсуву в Німеччині, ліквідувати відставання в оцифруванні економіки, забезпечити подальший розвиток ЄС та заходи з попередження наслідків кліматичних змін. Поки економічна ситуація в країні гарна, негативний вплив політичної кризи може виявитися значним та жорстким лише в тривалій перспективі. Водночас ситуація є симптоматичною: німецьким політикам час усвідомити, що від їхніх дій залежить майбутнє країни та решти західного світу.
Невдача з переговорами щодо створення коаліції почала послаблювати політичні позиції Меркель та ставити під сумнів її політичне майбутнє: шанси востаннє отримати посаду канцлера ще у неї ще залишаються, але вони хиткі й потребують значних зусиль.
Наслідки кризи для ЄС: потенційна нестабільність у Німеччині наразі є основною загрозою для ЄС. Фінансові ринки поки відреагували на політичні негаразди в Берліні доволі спокійно, сподіваючись на значний потенціал економіки ФРН для виходу з ситуації невизначеності. Меркель залишається в ЄС домінуючою політичною фігурою за останні 10 років, вона має довіру як успішний лідер, який вивів альянс із фінансової кризи 2008-2013 рр. та успішно протистояв аргументам популістів у Європі та за її межами. За будь-яких умов вплив Німеччини на політику ЄС (надто в питаннях економіки та стабільності єврозони) залишається вкрай важливим. Означені питання планували обговорити на завершальному саміті ЄС у середині грудня 2017 року, однак у цьому немає сенсу. У Брюсселі виникла ситуація невизначеності у сфері бюджетних пріоритетів ЄС. Реагуючи на Брекзит, Європейська рада минулого тижня вирішила передислокувати з Лондона на континент дві важливі агенції ЄС, зокрема Європейську банківську агенцію (European Banking Authority (EBA), але до Парижа замість Франкфурта, де перебуває ЄЦБ, що також трактується як ознака втрати Берліном свого впливу.
У Європі занепокоєні перспективою зміни канцлера в Німеччині, оскільки в такому разі країна може сама відмовитися від ролі лідера ЄС та заглибитися виключно у вирішення внутрішніх проблем. На таку перспективу вказав президент Франції Еммануель Макрон і додав, що політичні проблеми в Берліні серйозно ускладнюють подальший розвиток партнерства між двома країнами. Саме Макрон наразі є найсильнішим після Меркель політичним лідером Європи, який має слабку внутрішню опозицію та успіхи в подоланні економічних проблем. Однак без серйозної підтримки з боку ФРН він не зможе провести реформи в ЄС, зокрема ті, що стосуються створення спільних сил оборони, посилення євро, призначення спільного міністра фінансів.
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
