Конфлікт Косово та Сербії продовжується: уроки для України

Олексій Куроп`ятник

експерт Фонду "Майдан закордонних справ"

28 травня в сусідньому до Сербії районі Косово Косовська Мітровіца, населеному переважно етнічними сербами, місцева поліція провела поліцейську операцію, яка призвела до сутичок з місцевими активістами. В результаті було заарештовано 23 особи, п`ять поліцейських та шість цивільних сербів було поранено, а офіційний представник РФ при місцевій місії ООН був побитий поліцією та затриманий на короткий час разом зі своїм місцевим стафером. За результатами спецоперації поліція конфіскувала значну кількість зброї та контрабандних товарів.

Операція не стала сюрпризом для Белграду. Про її проведення владу Косово попередили заздалегідь як офіційний Белград, так і керівництво двох миротворчих місій на своїй території: Місія НАТО KFOR та міcія ООН UNMIK. Напередодні офіційний Белград визнав втрату свого адміністративного контролю над Мітровіцею попри збереження для регіону значної фінансової допомоги. Причина у тому, что Косовська Митровица взагалі не має дієвих місцевих органів влади ані власних, ані сербських чи косовських. Регіоном керують кримінальні групи, які ведуть масштабну торгівлю людьми, наркотиками, паливом та тютюновими виробами. За результатами спецоперації шеф поліції Приштини Р. Калай заявив, що 19 поліцейських Косово було заарештовано за підозрою у контрабанді товарів, з яких 11 є етнічними сербами, 4 – босняками.

Тим не менш Сербія вирішила доречним в цій ситуації привести свої збройні сили в повну боєготовність для можливого введення в Митровицу «для захисту місцевого населення» та звинуватила власті Косово у започаткуванні свідомої військової провокації. Офіційний Белград навіть заявив, що розглядає поліцейську операцію в Косово як спробу властей Приштина взяти  вказані провінції під свій контроль. Взяття регіону під повний контроль не трапилося, тим не менш, інцидент засвідчив зростання напруги в муніципалітетах на півночі Косово, населених переважно сербами (5% населення країни), які вимагають приєднання до Сербії. Миротворча місія ООН в Косово закликала сторони конфлікту вгамуватися і конфлікт швидко вичерпався.

Нагадаємо, що політичний аспект конфлікту розпочався з моменту оголошення незалежності Косово в 2008 році за підтримки Заходу. З тих пір косовські серби вимагають приєднання 4 муніципалітетів до Сербії, яка за підтримки Кремля не визнає незалежність Косово. Відтак, територіальний конфлікт між Сербією та Косово зайшов у тупик і став предметом міжнародної політики.

Позиція сторін конфлікту: Позиція Сербії виглядає начебто сильнішою у порівнянні до Косово: вона є офіційно визнаною державою, а Косово – ні. В самому ЄС незалежність Косово визнали тільки 23 країни (82%), що суттєво обмежує рішучість дій Заходу щодо остаточного врегулювання питання на своїх умовах. Офіційному Белграду за підтримки Москви вже 10 років вдається успішно блокувати офіційне визнання Косово державами-членами ООН (53%), вступ країни до Інтерполу та інших міжнародних організацій, зокрема, ЮНЕСКО. Однак 54% населення Сербії воліють до вступу країни до ЄС, офіційний Белград надав виборцям політичні зобов’язання домогтися цього. Проте йому бракує повної підтримки Заходу і віін всіляко намагається це компенсувати.

Косово, навіть маючи обмежені правові рамки, також не залишається у боргу. В листопаді 2018 року офіційна Пріштіна у порушенні засад ЗВТ Центральної Європи ввела 100% тарифу на сербський імпорт. Це проти правил зони вільної торгівлі на Балканах, Сербія та ЄС звинуватили Косово у їх порушенні. Однак Пріштіна на це не зважає, оскільки вважає цей крок єдиним потужним козирем у «грі на витримку». Та це ще не все. В грудні минулого року Косово посилило тиск на Сербію: парламент проголосував про створення національної армії, якої поки немає. Белград через радника президента Сербії Н.Селаковіча пригрозив введенням сербської армії у Косово. На це косовари Косово мають контрзахід – погрожують приєднати країну до Албанії з урахуванням попередніх домовленостей із Сербією щодо обміну територіями. Це було озвучено на початку червня ц.р. і не відповідає бажанню провідних країн-членів ЄС. Після успіху розв’язання суперечки із зміною назви Мекедонії Брюссель та Вашингтон наполегливо рекомендували Косово зняти тарифи, введені в листопаді. Однак Косово відмовилося не тільки зняти тарифи, але відкинуло власне ідею обміну територіями, яка була попередньо узгоджена у вересні 2018 року. Ідея  «врегулювання лінії кордону» виглядає приблизно так:

  • Сербія визнає незалежність Косово, Косово поступається Північною Митровицею та ще чотирма сербськими муніципалітетами в центрі та на півночі на користь Сербії. За це Косово отримає від Сербії сім селищ в долині Прешево, які утворюють єдину територію. В інших, не прикордонних сербських частинах Косово буде утворена асоціація громад сербської меншини, яка отримає повноваження щодо урбаністичного та сільського планування. Газіводське озеро, ключове для постачання води та електроенергії до Косово, яке наразі є частиною Сербії, стане довіреною територією під патронатом міжнародних організацій, вірогідно, НАТО. Угода оминає статус рудників Торча на півночі Косово, які розташовані одночасно на території Сербії та Косово, що не дає остаточної відповіді на питання «Кому вигідна ця угода?». 

Переговори про досягнення нових домовленостей та нормалізації двосторонніх відносин між Сербії та Косово періодично відбуваються за закритими дверима на найвищому рівні президентів країн. Про деталі угоди нікому нічого не відомо, крім Федерики Магеріні, навіть членам косовської делегації. Очікується, що план обміну територіями буде оголошено до 1 липня ц.р. напередодні наступної двосторонньої зустрічі в Парижі. Водночас, будь-яка угода між Косово та Сербією без згоди Німеччини та США, підтримка яких є ключовими для вступу Косово до ЄС та НАТО, буде зірвана. Наразі Косово ув’язало знаття тарифів із визнанням своєї незалежності, а Сербія відмовилася від подальших мирних переговорів щодо пошуку компромісного рішення до зняття тарифів. Відтак, сторони конфлікту зайшли в дипломатичний тупик.

Позиція ЄС: Для Євросоюзу тупик в справі Косово унеможливлює успішне завершення власної «політики розширення», яка скоріш за все має завершитися приєднанням до «митного союзу плюс» країн Західних Балкан і все (Туреччина, Грузія, Україна на осяжну перспективу відсікаються). Переговори між Сербією та Косово за посередництво ЄС з метою пошуку прийнятного компромісу відновилися в 2013 році. ЄС намагається переконати Сербію визнати майже безумовно незалежність Косово і зробило це умовою вступу обох країн до ЄС та, в перспективі, до НАТО. Інший інструмент підштовхування Сербії до компромісу із Косово – процвітання через регіональну зону вільної торгівлі та незначні обміни територіями («перегляд лінії кордону»). Однак тут виникла проблема: ЄС не спромігся створити з цього питання власну консолідовану позицію: А. Меркель та низка інших лідерів ЄС не підтримали цю ідею, оскільки обмін територіями та інші можливі пункти угоду ведуть до потенційного ослаблення державності Косово, що врешті може спричинити відновлення збройного протистояння сторін. Відтак, осінню минулого року переговори провалилися.

Остання спроба посадити Белград та Приштіну за стіл переговорів була здійснена в кінці квітня в Берліні, за місяць до поточного загострення, на неформальному саміті Західних Балкан за сприяння А. Меркель та Е. Макрона. На зустріч  запросили президентів Боснії (БіГ), Чорногорії, Албанії, Північної Македонії, Хорватії та Словенії. Йшлося про просування ідеї т.зв. «корегування лінії кордону», яка б краще враховувала місця компактного проживання етнічних громад сербів та косоварів. Однак ідея наразі успіху не мала. Проте посередники руки не складають. Наступна зустріч т.зв. «берлінського процесу» запланована на 1-2 липня ц.р. в Парижі і надалі на регулярній основі. Схоже, що лідери Німечччини та Франції всерйоз вирішити «позбавити Європу від цієї занози».

Позиція США: Роль США з 1999 року в цьому процесі є також суперечливою: бомбардування ВВС США надовго налаштувало сербів вороже до США. В 2018 році 58% сербів засуджувало лідерство США у світі, схвалювало тільки 16%. Більшість косоварів (75%) навпаки прихильно ставляться до США, які прагнуть, щоб сторони конфлікту домовилися між собою. Однак проблема визнання Косово привела США до суперечки із низкою ключових партнерів. Так, в серпні 2018 року Джон Болтон, радник з питань нацбезпеки, заявив, що США не будуть заперечувати намірам сторін конфлікту переглянути лінію кордону за підтримки ЄС, хоча це суперечить позиції Німеччини. Водночас, США підтримали намір Косово створити національну армію, хоча напередодні генсек НАТО виступив різко проти цього рішення. В липні 2018 року у відповідь на посилення втручання РФ у справи Балкан, США почали обмежувати її вплив. Джеймс Меттіс провів зустрічі із міноборони країн регіону, включаючи Сербію. В листопаді 2018 року Білий дім запросив до себе президента Косово Тачі для зустрічі із Майком Помпео та Джоном Болтоном, які закликали сторони конфлікту замиритися на основі двосторонніх домовленостей, які США обіцяли підтримати. На початку 2018 року президент Д.Трамп надіслав лист президентам сторін конфлікту із закликом домовитися між собою та навіть запропонував своє посередництво. В лютому М.Помпео пообіцяв посилити залучення США до справ Східної Європи та застеріг РФ від спроб розколоти держави Західних Балкан. В березні ц.р. після візиту Путіна в Сербію заст. Держсекретаря Дейвід Хейл на зустрічі із президентом Сербії А. Вучічем закликав Косово скасувати тарифи проти Сербії.

Позиція Кремля: Москва залишається тісним союзником Сербії і поки що успішно блокує міжнародне визнання незалежності Косово. Ця тактика дозволяє Росії впливати ширше на ситуацію на Західних Балканах в конфронтації із США. Хоча Кремлю не вдалося заблокувати вступ Чорногорії до НАТО, він сподівається не допустити цього щодо інших країн регіону. Інтерес Кремля до Сербії відновився із 2014 року і почався із залякування сербів фейковими загрозами з боку ісламістських організацій ЄС. Після окупації Криму РФ посилила вплив на всі країни регіону, надала Сербії економічну та військову допомогу, в тому числі для МНС. Кремль навіть загрожував втрутитися у двосторонні перемовини щодо  пошуку компромісу, якщо туди долучаться США. Коли двосторонні перемовини зупинилися, Росії почала вибудовувати із Белградом більш тісні союзницькі відносини: в січні ц.р. В. Путін він відвідав Сербію із запевненнями в солідарності. В останньому інциденті Москва не вагаючись звинуватила Косово у «провокаціях, спрямованих на встановлення своєї влади в регіоні силою», та опротестувала затримання свого дипломата, якого, щоправда, швидко відпустили.

Однак вплив РФ на Сербію не є абсолютним. Косово демонструє змішану реацію на спробу РФ втрутитися у переговорний процес. В лютому ц.р. прем’єр Тачі висловив впевненість, що РФ підтримає будь-яку двосторонню домовленість, а прем’єр Косово висловив негативну оцінку щодо намірів РФ. В травні ц.р. Сербія за підтримки Москви спробувала посилити свої позиції і не допустити повної відмови від своїх претензій до Косово, щоб «не втратити обличчя» перед сербськими націоналістами, які опонують йому в парламенті. Однак такий крок суперечить обіцянкам Президента Сербії А. Вучіча забезпечити вступ Сербії до ЄС, а тупик на переговорах загрожує провалом його обіцянок. В той же час Москві європейська інтеграція Сербії зовсім не потрібна.

В цих умовах для посилення своїх позицій лідер Сербії спробував долучити до формату переговорів лідера КНР Сінь Цзипіна, відвідавши напередодні берлінської зустрічі саміт «Один пояс-один шлях», щоб «порадитися» із останнім. Керівницво Косово, зі свого боку, почало ставити на Адміністрацію Д.Трампа, яку оголосило більш дієвим партнером, ніж Євросоюз. Звідси виникла ідея втягнення до формату переговорів Сербія-Косово дипломатів США як посередників, які «здатні забезпечити успіх». А Белграду потрібні гарантії безпекової стабільності в регіоні,  поліцейська операція косоварів тут вияивлая дуже недоречною, а демонстративне косовське мито на сербські товари стало просто політичним капканом для Вучіча.

Уроки для України: Територіальний конфлікт між Сербією та косовськими албанцями суттєво відрізняється від ситуації на Донбасі. Звичайно, ні про які територіальні обміни мови йти не може. Тим не менш, тут можна побачити певні паралелі та сформулювати корисні висновки, зважаючи, що обидва конфлікти відбуваються в Європі, а зацікавлені сили ті ж самі: Євросоюз, США та Росія.

Для нас урок №1: якщо в регіоні тривалий час не працюють нормальні державні інституції, він неминуче переходить під повний контроль кримінальних груп, при цьому політичні та злочинні інтереси сплітаються у тісний клубок, який основним політичним гравцям складно роз`єднати. Свідченням цього стало те, що в ході операції правоохоронці Косово натикнулися на збройний спротив: 5 поліцейських було поранено, одного – із вогнепальної зброї. 6 сербів було також поранено.

Урок № 2: якщо сторони конфлікту не пропонують своїх досяжних варіантів вирішення конфлікту в намаганні знайти компроміс у забезпеченні в першу чергу власних національних інтересів та певним чином інших зацікавлених сторін, тоді свої варіанти пропонують треті сторони, виходячи преважно із власних національних інтересів.

Урок № 3: для пошуку компромісу, коли силові варіанти вирішення конфлікту вичерпані і цілі сторін залишилися недосяжними, потрібен прямий формат проведення консультацій, який би дозволяв зберігати обачність та «тишу подалі від публічних очей». Формула компромісу не повинна погіршувати поточну ситуацію в зоні конфлікту, вести до поляризації  внутрішньої політики або до соціальних розколів в країнах сторін конфлікту, а також не повинна змінювати добре ставлення союзників сторін до суті конфлікту на вороже. Мають уважно враховуватися інтереси сторін із тим, щоб ті вже в публічній площині змогли заручитися підтримкою своїх прибічників при реалізації формули примирення.

Урок № 4: необхідність в компромісі сторін конфлікту має визріти як результат реалізації свідомої стратегії, принаймні однієї сторони, спрямованої на переконання опонента у тому, що силовим методом від не може досягти своєї мети, а «заморожування» status quo на віддлену перспективу вартуватимє йому непомірними економічними та фінансовими збитками.

Фото: Громадське Телебачення

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Засновник Фонду, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації