Олег Бєлоколос
Голова правління Фонду «Майдан закордонних справ»
У матеріалі «Деякі актуальні роздуми на тему міжнародних санкцій щодо Росії» ми виклали наші спостереження щодо впливу санкцій на низку сфер російської економіки і спробували дати певні прогнози стосовно подальших кроків Москви у даному контексті.
Наразі ж виникає питання: як далі буде діяти Кремль, особливо на тлі останніх подій в світі? Здається, деякі висновки зробити доволі неважко: Росія стає не лише опонентом, але й антагоністом тієї частини світу, що будує свою політичну систему на засадах справжньої демократії.
Зовнішня політика Росії усе більше стає орієнтованою на підтримання так званої «контрольованої напруги» або перманентних регіональних криз, зокрема в Україні, Сирії, Лівії, Венесуелі. Очевидно, саме такий формат обрала сьогодні Москва для досягнення власних цілей. Саме він дозволяє Кремлю, час від часу посилюючи або послаблюючи якусь регіональну кризу або роблячи її реально тривалою, наочно демонструвати міжнародній спільноті свою вагу та потрібність і, водночас, сприяти розколу серед опонентів.
Більш того, здається у деяких регіонах світу і важливих економічних сферах російська зовнішня політика фактично відтворює курс впливових кіл, наближених до Кремля, або як їх ще іноді називають в Росії: «груп впливу за межами офіційної системи».
Втім, такий доволі ризикований стиль може привезти до втрати відчуття реальності в оцінці міжнародної ситуації, що вже неодноразово траплялося в російській зовнішній політиці. Достатньо наприклад згадати російсько-японську війну 1904-1905 років.
В умовах деякої внутрішньої невпевненості, пов’язаної із ситуацією навколо анонсованих президентом Путіним конституційних змін, найбільш важливою проблемою для Кремля стає саме стан російської економіки. І саме санкції до певної міри ускладнюють або уповільнюють її розвиток. Закриваючись від зовнішнього світу, Москва змушена витрачати додаткові ресурси і на подолання різного роду обмежень, і на протидію міжнародним санкціям.
Розв’язавши на тлі пандемії коронавірусу нафтову війну із Саудівською Аравію, Росія, по-перше, показала себе безвідповідальним учасником світової енергетичної спільноти. А це безумовно матиме своє продовження - не виключено, й у вигляді відмови від довгострокових контрактів. По-друге, цим самим Москва ще більше ускладнила для себе діяльність на міжнародних ринках, де деякі російські компанії, зокрема «Роснєфть», вже відчувають на собі негативні наслідки обвалу цін на фоні запроваджених щодо них американських санкцій.
Ситуація на газовому ринку також не віщує Кремлю нічого доброго, адже за чисельними прогнозами, зокрема й агентства Fitch, падіння попиту на блакитне паливо в Європі та КНР призведе до подальшого зниження ціни на цей російський стратегічний експортний продукт. І чи не будуть тепер викинутими на вітер мільярди, вже витрачені на «комерційний» Північний потік-2?
Є підстави вважати, що Росія усіма засобами намагатиметься використати коронавірус для того, щоб «розкачати» європейський санкційний режим. Втім, це навряд чи їй вдасться.
Хибність сучасного російського зовнішньо політичного курсу наочно можна побачити на прикладі відносин між Росією та Китаєм. Ми вже звертали увагу на те, що Росія поступово стає країною-складальним цехом для китайських автомобілів, сировинним придатком Піднебесної і ринком збуту продукції з КНР. Так, саме сировина становить майже 80% російського експорту в Китай. На тлі тенденції зниження рівня життя, російські споживачі усе більше починають віддавати перевагу дешевим китайським товарам: побутовій техніці, смартфонам та недорогим автомобілям, зокрема таким маркам, як Haval, Geely і Changan, що фактично стали лідерами російського ринку.
У свою чергу, від китайського ринку у великій мірі залежать російські металурги, виробники целюлози, деревини і деяких видів агропродукції. Скорочення кількості туристів з Піднебесної завдасть більш, ніж відчутного удару по російській торгівлі, сфері послуг та авіаперевезенням. Особливо постраждає Далекий Схід, що імпортує з Китаю багато різної продукції, у тому числі продукти харчування.
Вже зрозуміло, що ситуація навколо вірусу COVID-19 матиме свої негативні наслідки для економічного розвитку Китаю. Відповідно, серйозно постраждає й російська економіка, зусиллями своєї правлячої еліти вже міцно прив’язана до КНР. Зокрема, за оцінками російських експертів, цього року можливе падіння ВВП Росії на 0,2-03%. За сьогоднішніми ж прогнозами, в І кварталі 2020 року падіння обсягів російського експорту в Китай оцінюється на рівні 35-40% і становитиме близько 400 мільйонів доларів США. Заборона на в’їзд китайських громадян негативно вплине на реалізацію низки проектів, пов’язаних з будівництвом та аграрним комплексом, особливо в прилеглих до Китаю регіонах Росії.
За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI) китайській військово-промисловий комплекс обігнав російський і вийшов на друге місце у світі, поступаючись лише американському. Аргументами на користь того, що КНР так і залишиться на ньому виступають дані щодо офіційного військового бюджету Піднебесної $177 млрд., з яких близько 40% витрачаються саме на розвиток збройних сил. При цьому, ці цифри не враховують власне витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР).
Такі тенденції, а також – ймовірність того, що схильність Китаю враховувати російській інтереси зменшуватиметься – вже починає викликати певну стурбованість навіть у наближених до Кремля експертів, хоча наразі виглядає так, що вони абсолютно не розуміють, що саме з нею робити.
Є підстави вважати, що проголошене в червні 2019 року російсько-китайське «всеосяжне партнерство і стратегічна взаємодія» насправді є доволі непростим двостороннім форматом, в якому кожен прагне відстоювати насамперед свої інтереси. Це стало достатньо зрозумілим під час кризи вірусу COVID-19. Здається, в Піднебесній сподівалися на більш позитивне ставлення з боку Росії під час складних для неї часів, і вочевидь не могли не звернути увагу на деякі занадто жорсткі заходи і заголовки в російських медіа на кшталт «Китай завжди був джерелом небезпеки». Запроваджена 17 лютого цього року урядом Росії практично тотальна заборона на в’їзд китайських громадян вочевидь не могла не викликати стурбованості в Пекіні і вже точно залишиться в історії двосторонніх відносин.
15 березня в інтерв'ю російській агенції ТАРС Путін особисто підтвердив, що у зв’язку з міжнародними санкціями через Україну, Росія втратила десь $50 мільярдів доларів. Якщо сюди додати даремно витрачені іміджеві видатки на проведення Олімпіади в Сочі – теж десь $50 мільярдів; окупацію і наступну бюджетну підтримку Криму, збройну агресію на Сході України та підтримку ОРДЛО – дуже приблизно - $150 мільярдів, а також війну в Сирії – близько $5 мільярдів, то виходить чимала сума. До того ж, кривавому режиму Асада в Сирії Росією постійно надається різноманітна, у тому числі благодійна, допомога, обсяги якої не розголошуються. Хоча, добре відомо, що авторитарному режиму Мадуро в Венесуелі Москва надала різного роду підтримку аж на $11 мільярдів.
Тобто, лише за попередніми оцінками виходить така собі дещо витратна зовнішня політика вартістю більше $250 мільярдів. Для того, щоб зрозуміти масштаб цієї суми для Росії, можна навести російські ж дані про те, що в 2019 році обсяг експорту озброєнь і військової техніки, що посідають друге місце після експорту нафти й газу, становив трохи більше $15 мільярдів...
Фото: Фокус
