Олег Бєлоколос
експерт Фонду "Майдан закордонних справ"
Цими днями перший величезний морський контейнеровоз Venta Maersk відомої датської корпорації Maersk пройшов Північним морським шляхом (ПМШ) уздовж узбережжя Росії від південнокорейського Пусана до Санкт-Петербурга.
У цьому контексті в Москві вже заговорили про те, що «глобальна геополітика зазнаватиме змін, а її фокус зміщується на схід і північ, що змінює традиційну призму…». Як завжди, усе це подається з традиційною російською помпою і бравадою. Хоча фахові історики пам’ятають інший північний прохід, про який росіяни очевидно не хочуть сьогодні згадувати: 78 років тому, у серпні 1940 року, радянські криголами «Ленін», «Сталін» і «Каганович» таємно провели Північнім морським шляхом у Тихий океан німецький рейдер «Комета», який знищів там дев’ять англійських і американських кораблів. Отаке бойове радянсько-нацистське братерство, про яке сьогодні в Росії явно хотіли б забути.
Звичайно, один прохід великого датського судна навряд чи перетворить на реальність райдужні мрії деяких гарячих російських умів про якийсь новий Суецький канал. Однак сам цей факт наштовхує на певні роздуми.
Дійсно, представник корпорації Maersk нещодавно наголосив, що данська компанія наразі не розглядає північний маршрут як альтернативу існуючим шляхам поставки, а здійснює лише випробовування, дослідження та обрахунки рентабельності. Очевидно, така заява пов’язана з тим, що просте порівняння обох маршрутів: північного (14 280 км/20 діб) і традиційного південного через Суецький канал (23 200 км/30-40 діб) явно не дає повної та об’єктивної картини. Так, навіть о цій порі року у Східносибірському морі спеціально обладнаному для північних маршрутів судну Venta Maersk була необхідна допомога криголамів, а на борту постійно перебували досвідчені лоцмани. У зв’язку з цим також слід обов’язково зазначити, що до суттєвих мінусів ПМШ можна віднести короткий період навігації (наразі до чотирьох місяців), високу вартість страхування, необхідність використання спеціальних суден високого льодового класу та відповідні високі вимоги до екіпажу, навченому діяти в арктичних умовах.
Водночас Росія, схоже, всерйоз сподівається, що відкриття Північного морського шляху, зокрема завдяки глобальному потеплінню, дозволить їй розпочати регулярну навігацію цим маршрутом і активно використовувати його насамперед для вивезення сировини, контролювати увесь цей шлях і, що особливо подобається росіянам, збирати плату за послуги, пов’язані з проходом ним суден інших країн.
Це також дозволить Кремлю підкріпити свої претензії на величезний Арктичний регіон. Зокрема, з цією метою ще з 2008 року Москва активно здійснює мілітаризацію Арктики. Так, на думку норвезьких експертів, «на російських арктичних островах і архіпелагах (Земля Франца-Йосипа, Нова Земля, Північна Земля, Новосибірські острови та острови Врангеля), а також у північних прибережних районах Сибіру Російська Федерація в останні роки створила нову військову інфраструктуру у вигляді аеродромів, військово-морських портових споруд, радарів і систем раннього попередження, а також систем протиповітряної оборони. Деякі з цих установок побудовані з нуля. Інші залишилися з епохи холодної війни, були закриті й покинуті в 1990-х роках, але останнім часом їх активували та модернізували, тож наразі вони діють і постійно укомплектовані військовослужбовцями. Крім того, розробляються інші форми військової й цивільної інфраструктури, а також інфраструктури подвійного використання. Це включає, серед іншого, нові прикордонні станції ФСБ і десять пошуково-рятувальних координаційних центрів і логістичних баз, які були створені вздовж Північного морського шляху. Усе це свідчить про готовність Росії зміцнити свої позиції в Арктиці.
Сьогодні ж РФ продовжує активно розбудовувати низку аеродромів, радіолокаційних станцій і військових портів на Крайній Півночі. Цей російський ланцюг тягнеться від архіпелагу Земля Франца-Йосипа через півострів Ямал до острова Врангеля і повертає далі на південь до Сахаліну.
При цьому дехто в Москві як партнера в розвитку ПМШ бачить саме Пекін, що, на думку деяких російських експертів, мав би бути зацікавленим у виробленні спільного з Росією «арктичного курсу» та його належного захисту від «третіх сторін». Очевидно, саме з цією метою в рамках нещодавніх військових ігрищ «Восток-2018» китайців за наявними даними також запрошували на навчання кораблів арктичної бригади Північного флоту, у рамках яких вони мали змогу спостерігати за «полюванням на американські підводні човни». Між тим, є певні підстави вважати, що в Пекіні мають свою думку стосовно ролі Китаю в Арктичному регіоні і власний погляд на режим судноплавства. Зокрема, КНР розглядає північний морський маршрут як один із транспортних коридорів у рамках свого «Полярного шовкового шляху» і має відповідні амбіції в цьому контексті.
У освоєнні Арктики та Північного морського шляху Росія також сподівається на міжнародне право, зокрема на Конвенцію ООН з морського права 1982 року. Однак на які правові норми може розраховувати агресивна й важко передбачувана держава, котра, скориставшись слабкістю сусідньої країни, нахабно й по-бандитськи загарбала значну частину її території?..
