Російська зовнішня політика у 2017 році: ейфорія розвіялась, амбіції залишились

Світ за тиждень Спільний проект з політичною партією «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»

Олег Бєлоколос

дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"


«Є одна пристрасть, яку москалі розуміють,

як жодний народ її не розумів від часу римлян:

це амбіція. Амбіція примушує їх жертвувати всім,

абсолютно всім, як Бонапарт,

до конечності існування включно».

Астольф де Кюстін, «Правда про Росію»

 

Майже рік тому, 9 листопада 2016-го, депутати російської Державної думи радісно аплодували новині про обрання Дональда Трампа президентом США, а вже 30 числа того ж місяця Путін затвердив нову «Концепцію зовнішньої політики Російської Федерації», що вочевидь мала «відображати унікальну, сформовану віками роль Росії як зрівноважувального фактора у міжнародних справах та розвитку світової цивілізації» (цитата з документа).

Мабуть, сьогодні вже можна підбити деякі попередні підсумки й поглянути, де саме опинилася російська зовнішня політика наприкінці 2017 року.

Отже, реальністю став новий етап світової гонки ядерних озброєнь, у тому числі активне відновлення й подальше нарощування відповідних можливостей США, де потенціал Росії є явно недостатнім для тривалого протистояння. Це змагання доповнюється суперництвом у галузі стратегічних неядерних озброєнь, розміщенням зброї в космосі та засобами кібервійни, що також становить додаткові виклики для Росії.

Саме внаслідок недалекоглядних дій Російської Федерації під реальною загрозою опинився явно більш вигідний сьогодні саме для Москви російсько-американський Договір про ракети середньої та малої дальності 1988 року (РСМД).

Сполучені Штати безумовно підтвердили відданість територіальній цілісності України та незаконність анексії й окупації Криму.

Вашингтон посилив та інституціоналізував санкції проти Російської Федерації. Зачинено низку російських дипломатичних установ у США. Взаємно скорочена кількість дипломатів. Росіяни мають великі проблеми з отриманням американських віз.

Спеціальний прокурор Сполучених Штатів Мюллер розпочав розслідування щодо втручання Росії в американські вибори. Міністерство юстиції США внесло російський телеканал RT America до списку іноземних агентів.

Спостерігається поглиблення недовіри значної частини американського істеблішменту до Москви, яку багато хто де-факто вже сприймає як ворожу силу.

Тобто сьогодні, наприкінці 2017 року, можна констатувати, що попри всі райдужні сподівання Кремля, російсько-американські відносини перебувають у стані «холодного миру» і, вірогідно, вже ніколи не стануть такими, як раніше, особливо якщо будуть надані юридично переконливі докази втручання Москви у внутрішні справи США. Такого у Вашингтоні не пробачать нікому.

Йдемо далі. Окупація Криму та агресія Росії на сході України не лише підірвали загальноєвропейську безпеку, а й суттєво послабили міжнародну систему контролю за нерозповсюдженням ядерної зброї. Є підстави вважати, що в майбутньому поширення ядерної зброї відбуватиметься насамперед поблизу російських кордонів (Іран, Саудівська Аравія, Туреччина, Іран, КНДР тощо), і це явно не сприятиме збереженню національної безпеки РФ.

Гонка озброєнь між США та РФ втягує в неї інші країни: учасників НАТО, Китай, Індію, Японію, Південну Корею, Пакистан, що, враховуючи геополітичне положення Росії, робить її ще більш вразливою.

У відповідь на агресивну поведінку Москви, Вашингтон підтвердив відданість статті 5 Статуту НАТО і планує поставити сучасні комплекси протиракетної та протиповітряної оборони Варшаві й Бухаресту. Суттєво посилюють свої системи захисту та упередження нападу такі сусідні з Росією країни, як Швеція, Норвегія, Литва. Збільшується присутність військ держав НАТО у країнах Балтії. Розширює свою взаємодію з Альянсом традиційно дружня до Росії Фінляндія. Можливість нарощення оборонного бюджету розглядає Британія. Упродовж наступних п’яти років планує збільшити на 20% свої оборонні витрати стратегічно розташована Данія. Продовжує поглиблюватися взаємодія між країнами – учасницями Північного оборонного співробітництва (Nordic Defence Cooperation) – Швецією, Данією, Норвегією, Фінляндією. Цього року НАТО почало звертати увагу й на ситуацію в Чорноморському регіоні, де очікується розширення присутності Альянсу.

Незважаючи на значні зусилля Москви, тримаються антиросійські санкції, запроваджені Євросоюзом. Нарешті, у Європі (окрім середовища явних маргіналів та сил, які перебувають на утриманні Кремля) з’явилися ознаки розуміння того, що російська пропаганда становить реальну небезпеку для європейського майбутнього. Канада запровадила додаткові санкції проти Москви за власним «законом Магнітського»; Велика Британія заявляє про російське втручання в референдум щодо питання Брекзиту; в Іспанії звинувачують хакерів з Росії у підтримці референдуму в Каталонії.

Сполучені Штати активно просувають ідею створення нового геополітичного трикутника США – Індія – Японія з можливим наступним залученням інших демократичних країн, у тому числі Австралії, що водночас послаблює об’єднання БРІКС (Бразилія, Росія, КНР, Індія, ПАР).

Перейшов до стадії реалізації проект із постачання скрапленого газу зі США до Польщі, перша партія якого надійшла до країни 7 червня 2017-го, що має стати гарантією енергетичної безпеки Європи: 21 листопада цього року польська компанія PGNiG підписала п’ятирічний контракт з американською Centrica LNG Company Limited на постачання до Польщі скрапленого газу. За наявною інформацією, поставки розпочнуться вже у 2018 році.

Через політичні та юридичні баталії довкола проекту «Північний потік – 2» Єврокомісія запропонувала поширити дію законодавства Євросоюзу й на газогін, який планують прокласти з Росії до Німеччини дном Балтійського моря.

США та російський партнер Китай почали переговори стосовно спільного проекту зі спорудження заводу з виробництва на Алясці скрапленого газу з наступним транспортуванням його морським шляхом до КНР та інших країн Азії, що в разі реалізації фактично може поставити хрест на відомому російському проекті «Сила Сибіру», який також передбачає постачання газу з РФ до Китаю.

Звичайно, все вищезазначене значно послаблює позиції Росії на міжнародній арені, суттєво зменшує її привабливість як можливого союзника або партнера. Тривала конфронтація із Заходом призведе до ще більш негативного сприйняття офіційної Москви. У майбутньому може йтися і про реальну ізоляцію Росії від політичних, економічних і технологічних світових трендів.

Та чи означає це, що Росія геть деморалізована? Зовсім ні. Адже Кремль, спираючись на раніше сформований внутрішньополітичний консенсус і наявний мобілізаційний і пропагандистський ресурс, вперто продовжує реалізовувати свою сучасну зовнішньополітичну лінію, яку умовно можна назвати тактикою «Трьох Т»: Труба, Туреччина, Трансністрія, або Придністров’я.

Труба: продовження експорту своїх енергоносіїв до Європи та постійних спроб корумпувати європейських політиків та роз’єднати Євросоюз, спекулюючи на питаннях енергетичної безпеки.

Туреччина: сьогодні Кремль бачить реальну можливість відірвати Анкару від Заходу взагалі й від НАТО – зокрема: Росія пропонує Туреччині вільний доступ на свій ринок, спільно розвивати атомну енергетику та проекти з транспортування газу, постачати сучасну військову техніку й надавати своєрідну «ексклюзивну зону відповідальності» в процесі сирійського врегулювання. Крім того, Москва амбіційно вибудовує стратегічний трикутник Росія – Туреччина – Іран, який за задумом має повністю контролювати ситуацію на Близькому та Середньому Сході (а можливо, і в Чорному морі): від Лівану до Афганістану.

Трансністрія (західна назва Придністров’я): створення проблем для Заходу всюди, де це лише є можливим: ускладнення трансатлантичних зв’язків; послаблення НАТО; втручання у внутрішні справи країн ЄС та ведення інформаційної підривної діяльності; продовження різнопланової агресії проти України; посилення тиску на Молдову задля дискредитації її проєвропейського курсу та збереження контролю над Придністров’ям; втручання в Сирію та блокування розслідування застосування хімічної зброї режимом Асада; небажання посилювати санкції проти КНДР; перетворення Білорусі на плацдарм для нападу на країни НАТО і провокацій проти України; підтримка авторитарного і збанкрутілого режиму у Венесуелі; намагання здобути вплив на традиційного союзника США – Саудівську Аравію; створення додаткових проблем для Сполучених Штатів у Афганістані шляхом розширення контактів та постачання озброєнь «Талібану» тощо.

З великою ймовірністю можна прогнозувати, що зовнішня агресивність РФ збільшуватиметься напередодні виборів у березні 2018 року, можливо, дещо послабне перед чемпіонатом світу з футболу в червні та знову посилиться після нього, адже зовсім не випадково нещодавно, 22 листопада, Путін відкрито закликав російську оборонну промисловість та всі інші підприємства країни готуватися до нарощування потужностей армії та її підтримки.

Здається, і для України все викладене вище могло б бути певним орієнтиром стосовно того, чого слід очікувати Києву від Москви наступного року.

Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».

Експерти
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Дмитро Новак

Дмитро Новак

Заступник голови правління, фінансовий директор Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації