Олександр Поліщук
експерт Фонду "Майдан закордонних справ"
Під час виступу на науково-практичній конференції з керівним складом Збройних сил 18 червня 2019 року російський міністр оборони Сергій Шойгу визначив завдання щодо вироблення нової теорії ведення військових дій на середньострокову перспективу. За його словами, конфлікти нового покоління ‒ це сукупність класичних і асиметричних способів ведення збройної боротьби, де бойові дії швидкоплинні, а на виправлення помилок просто немає часу.
Поки що незрозуміло, чим нова теорія буде відрізнятися від воєнної стратегії Росії, яка отримала на Заході назву «Доктрина Герасимова» за прізвищем начальника генерального штабу ЗС Росії. У двох публікаціях 2013 та 2019 років генерал Валерій Герасимов намагається реанімувати радянську стратегічну концепцію тотальної війни та подати її під модним «соусом» так званих нелінійних або гібридних операцій, які поєднують традиційні військові дії (зокрема, із застосуванням ядерної зброї) з політичними, економічними, інформаційними, гуманітарними та іншими невійськовими заходами впливу на противника/опонента.
За оцінкою добре знаної журналістки та експерта з інформаційних війн Моллі K. Мак-Кью завдяки інтернет-ресурсам та соціальним медіа сьогодні можливо проводити такі операції впливу на свідомість людей, про які радянські спеціалісти психологічних війн не могли навіть мріяти. За допомогою лише інформації можливо «перевертати внутрішні справи цілих країн з ніг на голову».
Найімовірніше суто воєнна стратегія Валерія Герасимова тепер за задумом Сергія Шойгу буде конвертована в державну політику завдяки псевдонауковим обґрунтуванням російської імперсько-реваншистської агресивної поведінки.
Однією з таких псевдотеорій є «особливості російської стратегічної культури», як інструменту воєнно-політичного аналізу та визначення «генеральної лінії» по відношенню до інших держав. Поза сумнівом, що в тоталітарній Росії відразу знайшлися волонтери на кшталт Андрія Кокошина – нині академіка Російської академії наук, а на початку 90-х заступника міністра оборони та секретаря Радбезу, які охоче взялися до обґрунтування цієї маячні. Насправді виправдовуючи застосування військової сили та всього «гібридного» інструментарію для досягнення політичних цілей агресора.
І тут ми бачимо повний комплект традиційних російських «культурних» заходів. Це і так звана активна оборона, яка передбачає «упереджувальну нейтралізацію загроз безпеці держави» та проведення військових операцій без санкції Радбезу ООН в рамках індивідуальної чи колективної самооборони. Але особливо цинічно виглядає теза про характерну для російського народу соціальну стійкість до жертв під час війни, взаємовиручку та готовність до самопожертви заради перемоги. Чимось ця нова теорія нагадує сталінсько-жуківський підхід до ведення війн за принципом «бабы еще нарожают».
Пропагандистські ЗМІ рясніють повідомленнями про переозброєння впродовж останнього року стратегічних ядерних сил Росії на «Ярси», «Рубежі» та «Авангарди», масштабну модернізацію і переозброєння сухопутних військ (понад 2 тис. 50 зразків озброєння), військово-морських сил (10 кораблів та катерів, 13 кораблів забезпечення, 4 берегові ракетні комплекси), отримання військово-повітряними силами понад 190 сучасних бойових літаків та надходження 143 комплексів протиповітряної оборони. Усе це «картинки» для внутрішнього споживача, який має переконатися у видатних талантах Путіна, як верховного головнокомандувача ЗС Росії.
Натомість в опублікованому на цьому тижні звіті добре знаної в експертних колах американської приватної аналітично-розвідувальної компанії STRATFOR відзначено, що російська оборонна промисловість ледь виживає через скорочення масштабів замовлень, а також через нестачу висококваліфікованих кадрів і обмеженість технологічних можливостей.
На підтвердження – деяка статистика. З 2016 року частка Росії у світових запусках космічних ракет знизилася до 20% по відношенню до 26% у Китаї та аналогічного показника у США, а у 2018 році стан справ ще погіршився. Орбітальне угрупування Росії включає 156 космічних апаратів цивільного і військового призначення у порівнянні. У той час Китай має 284, а США 849 космічних апаратів.
Як зазначено в заключенні Рахункової палати Росії до поправок у федеральному бюджеті на 2019 рік та плановий період 2020-2021 років, бюджетні видатки на розвиток національної навігаційної системи «ГЛОНАСС-К» будуть скорочені майже на 13 млрд руб. через неможливість оперативного заміщення комплектуючих іноземного виробництва, постачання яких заблоковане через санкції. Крім того, росіяни змушені додатково виділити 7 млрд руб. на формування «страхового запасу імпортних комплектуючих» для виготовлення системи «ГЛОНАСС-К2».
Російське авіабудівництво втратило конкурентність на світовому ринку. Шалені витрати на імпортозаміщення технологій півстолітньої давнини не дають ефекту. Внаслідок цього російські суперсучасні винищувачі Су-57 існують лише у вигляді прототипів і навряд чи швидко будуть запущені у серійне виробництво. Основними причинами такого стану російські військові експерти вважають відсутність інвестицій у модернізацію виробництва, фінансово-економічні проблеми держави, а також (а як без скрепів!?) слабкість патріотичного кластеру і чітких культурно-світоглядних орієнтирів.
В останньому очевидно має допомогти Російська православна церква і її «проривні» технології. Як зазначає працівник синодального відділу зі зв’язків зі Збройними силами настоятель храму Іллі Муромця (похованого як відомо в печерах Києво-Печерської лаври в Києві) патріаршого подвір’я при штабі (!) ракетних військ стратегічного призначення (далі – РВСП) священник Михайло Васильєв наразі у РВСП діє 16 храмів, священнослужителі яких здійснюють традиційне освячення міжконтинентальних балістичних ракет перед їхнім запуском (http://www.interfax-religion.ru/?act=news&div=23886). Протоієрей Сергій Бичков, настоятель храму РПЦ на Байконурі згадує непоодинокі випадки, коли запуск неосвячених ракет мав фатальні наслідки (https://meduza.io/cards/zachem-osvyaschayut-rakety).
У засадах соціальної концепції РПЦ виправдовує війну та смерті, які несе російська воєнщина по світу, вважаючи це хоч і небажаним, але вимушеним засобом захисту ближніх та відновлення потоптаної справедливості. У контексті поширеного мему «Россия никогда ни на кого не нападала» варто згадати війну проти Грузії у 2008 році, анексований український Крим та зруйнований Донбас у 2014-му, майже стертий з лиця землі сирійський Алеппо у 2016-му. Більшого цинізму з боку РПЦ по відношенню до жертв цих конфліктів важко собі й уявити (https://mospat.ru/ru/documents/social-concepts/viii/). Тільки викривлена свідомість і хвороблива уява може спонукати російських попів до будівництва по всій «першопрестольній» храмів у вигляді міжконтинентальної балістичної ракети. Тільки у таких очевидно можна поклонятися їхньому Пу-ідолу, розмахуючи нанокадилами, спроектованими у російській кремнієвій долині Сколково, бюджет на створення якої було банально розкрадено.
Надута досвідченими пропагандистами військова могутність Росії є насправді мильною бульбашкою, яка невдовзі лопне через відсутність коштів.
Але що насправді турбує, то це психологічний тиск, який спричиняє російська пропаганда на західноєвропейських лідерів. Саме цим пояснюється повернення на цьому тижні російської делегації до ПАРЄ, відмова Кремля звільнити за рішенням міжнародного морського трибуналу ООН захоплених у полон українських моряків.
