Олег Бєлоколос
експерт фонду «Майдан закордонних справ»
Нещодавні візити до Росії лідерів Німеччини та Франції цілком логічно спонукають нас до пошуку відповіді на питання: наскільки ці дві головні країни Європейського Союзу готові протистояти Кремлю?
Очевидно, сьогодні достеменну відповідь навряд чи можна отримати, однак наявна інформація все ж таки дозволяє зробити певні висновки.
Отже, ЗМІ повідомляють про те, що наразі у відносинах між Берліном і Москвою присутні такі проблеми, як: хакерські напади росіян на уряд та бундестаг; агресивні дії російських спецслужб у Європі; заборона на в'їзд для деяких громадян Німеччини і тиск на німецькі неурядові організації в РФ; російська підтримка сирійського диктатора Башара Асада; анексія Криму, що вважається порушенням норм міжнародного права; відсутність прогресу у врегулюванні ситуації у Східній Україні.
При цьому показовою є відсутність серед них украй важливого для всієї Європи питання «Північного потоку – 2», про який за доступними даними йшлося під час візиту 18 травня канцлера Анґели Меркель до Сочі та її зустрічі з Путіним. За результатами цієї поїздки з’явилась інформація про те, що Росія начебто обіцяє, що поставки газу через Україну триватимуть і в майбутньому, якщо вони будуть «економічно обґрунтованими та доцільними для учасників економічної діяльності».
Однак саме в цьому контексті важко не погодитись з кореспондентом «Німецької хвилі» у Москві Міодрагом Шорічем, який вважає, що в цій непростій проблемі «диявол криється в деталях» і, відповідно, запитує: «Чи достатньо українському уряду такої заяви? Хто зможе надати Києву необхідні гарантії? Російський уряд? ЄС? Чи обидва разом? Ці питання залишаються без відповіді й після російсько-німецьких переговорів».
Вочевидь, проблема «Північного потоку – 2» наразі послаблює трансатлантичні зв’язки. Зокрема, у США вважають, що будівництво російсько-німецького газопроводу серед іншого створює ризики для розвідки та американських військових, оскільки це дозволить Москві розмістити нові пристрої спостереження у Балтійському морі. Нещодавно офіційні особи США також попередили, що компанії, причетні до угоди про побудову газогону, ризикують тим, що на них можуть бути накладені санкції. Не сприяє цей проект і єдності в самому ЄС. Більш того, на думку деяких експертів, у даному випадку йдеться про майбутнє Євросоюзу.
Цілком логічним видається й питання щодо того, що реалізація проекту «Північний потік – 2» означатиме, що в рамках цього «суто комерційного проекту» німецькі компанії фактично фінансуватимуть путінський режим...
Про вихід США з ядерної угоди з Іраном від 14 липня 2015 року, відомої як Спільний всеосяжний план дій, йшлося під час візиту президента Франції Макрона до Росії з метою участі в економічному форумі в Санкт-Петербурзі. За наявними даними, саме цій проблемі була приділена окрема увага. Так, Макрон наголосив, що угода буде збережена у тому вигляді, у якому була підписана в 2015 році. «Інформація, яка нам нещодавно надійшла з Ірану, була позитивною. І тут у нас з президентом Путіним єдина позиція – необхідно зберегти цю базу, дані рамки, необхідні для регіональної безпеки», – підкреслив французький лідер.
До речі, тоді, у 2015 році, в Україні мало хто помітив, але саме розв’язання ситуації навколо ядерної програми Ірану дозволило Кремлю вийти з ізоляції й повернутися на міжнародну арену. Очевидно, на тлі сьогоднішньої напруги у відносинах Заходу та Росії остання відчайдушно прагне знову скористатися сприятливою нагодою й розірвати єдину лінію держав, що об’єдналися проти неї. При цьому Німеччину передбачається спокусити «Північним потоком – 2», а Францію – масштабною співпрацею у сфері енергетики, зокрема атомної, а також спільним проектом з виробництва скрапленого газу.
Не секрет, що президент Франції хотів би також стати дієвим посередником між Вашингтоном і Кремлем – російська «Нова газета» не без іронії навіть відзначила його явне бажання «грати роль голуба миру». Однак це навряд чи йому вдасться, адже ані росіянам, ані американцям жодні посередники не потрібні.
Під час зустрічі Макрон і Путін серед іншого говорили й про Україну: вкотре наголосили на важливості виконання Мінських угод, хоча це вже, схоже, перетворилося на своєрідний ритуал. Відверто цинічно у присутності французького гостя прозвучала й відповідь російського президента у ході спільної прес-конференції на питання про українця Олега Сенцова, якого Путін назвав «засудженим за підготовку до терористичних актів», після чого почав розповідати про «утиски журналістів в Україні».
На брифінгу президент Франції явно невипадково говорив і про візит генерала де Голля до Ленінграда в 1966 році, імовірно, намагаючись відшукати якісь історичні паралелі. Що ж, у цьому контексті нам в Україні можна також згадати, що в рамках тієї багатоденної поїздки по СРСР тодішній президент Франції не зміг не відвідати й Київ...
Відомий французький експерт з міжнародних відносин Жан-Батист Дюрозель, характеризуючи ситуацію в Європейському співтоваристві та навколо нього в середині 80-х років минулого сторіччя, пов’язану з черговим загостренням, як тоді казали, «відносин Схід – Захід», свого часу писав: «Під впливом кризи Західна Європа продемонструвала свою відданість ліберальному суспільству, а її стосунки зі США залишились добрими або, як у випадку з Францією, навіть покращились».
Чи вдасться сьогоднішнім європейським лідерам діяти так само мудро, розважливо й далекоглядно, як їхні попередники, покаже лише час.
