Що чекатиме світ у 2019 році, або Головна увага на Схід

Світ за тиждень Спільний проект з політичною партією «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»

Олег Бєлоколос

експерт Фонду "Майдан Закордонних Справ"

Можливо, справді настав час погодитися з тим, що головна увага (і вага!) світу поступово починає переноситись на Схід, а саме до Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР). У будь-якому разі всі пазли сьогоднішньої міжнародної головоломки складаються так, що ситуація на глобальній арені наступного року здебільшого визначатиметься у трикутнику відносин між США, Китаєм і Росією.

На жаль, політичні еліти та інтелектуали Євросоюзу виявилися поки не готовими до переосмислення унікальних ознак і особливостей європейської цивілізації та залежності сучасних демократій від можливості майстерного маніпулювання громадською думкою. Три найбільші європейські країни перебувають у непростій ситуації: Британія зайнята Брекзитом, Франція – внутрішніми проблемами, а Німеччина ніяк не може визначитися, ким, власне, вона хоче бути – противагою США в Європі чи об’єднавчим чинником загальноєвропейського проекту. Роль Європи у світі наразі знижується, і від неї самої залежатиме, чи зможе вона повернути собі роль визначального актора на глобальній політичній сцені.

Як відомо, цього року у відносинах між Вашингтоном і Пекіном проявилося суттєве загострення, що змушує Сполучені Штати шукати дипломатичних шляхів для послаблення свого китайського опонента. І зовсім не випадково державний секретар США Майк Помпео в одному з інтерв'ю зазначив, що Китай є «одним з найбільш довгострокових стратегічних і багатоформатних викликів для Сполучених Штатів Америки». Уже сьогодні можна констатувати, що на даному зовнішньополітичному напрямі в американських політичних колах, військовому та розвідувальному істеблішменті сформувався відповідний стійкий консенсус.

У 2018 році США зміцнювали та, безсумнівно, усіляко надалі зміцнюватимуть свої відносини з союзниками на Сході – Японією, Південною Кореєю, Австралією та Новою Зеландією. Також слід очікувати системних заходів, спрямованих на послаблення критичної залежності країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону від впливу КНР.

Як відомо, на цьогорічному саміті країн «Великої двадцятки» у столиці Аргентини Буенос-Айресі Вашингтон і Пекін вирішили взяти певну паузу, якимось чином заспокоїти міжнародні ринки і спробувати дійти взаємоприйнятного рішення хоча б у деяких питаннях. Тобто скидається на те, що Китай наразі не готовий до повномасштабної конфронтації зі США.

Наші прогнози виявилися вірними: як нещодавно стало відомо, починаючи з 1 січня 2019 року КНР на три місяці призупинить дію додаткових мит на американські автомобілі. Таким чином, з 1 січня по 31 березня 2019 року буде призупинено обкладення додатковим митом у розмірі 25 відсотків автомобілів американського виробництва та запчастин до них, а також обкладення додатковим 5-відсотковим митом 67 видів автозапчастин. Одночасно з Китаєм додаткові мита призупинять і США. КНР також нещодавно придбала у Сполучених Штатах велику партію соєвих бобів, що може свідчити про певне послаблення торговельного конфлікту між країнами й навіть можливість укладення нової всеохоплюючої торговельної угоди. У будь-якому разі Вашингтону вже вдалося переламати попередню ситуацію в американсько-китайських відносинах, коли під час президентства Обами почало здаватися, що США більше зацікавлені у співпраці з Пекіном, аніж навпаки.

При цьому Піднебесна явно не залишатиме спроб і надалі активно розширювати свій вплив у світі та продовжувати вести хитру геополітичну гру: у її довгострокових інтересах послаблення Сполучених Штатів; для Пекіна також цілковито невигідне якесь урегулювання відносин між РФ і Заходом, адже в сучасних умовах він може бути впевнений у лояльності напівізольованої Росії, що перебуває в перманентному конфлікті зі США. Водночас Росія також намагатиметься грати свою партію у складному азійському оркестрі, однак її можливості сьогодні явно поступаються США та Китаю.

Те, що процес позбавлення Північної Кореї ядерної зброї й ракетного арсеналу не буде простим, було зрозуміло ще напередодні саміту між лідерами США та КНДР, що відбувся 12 червня цього року в Сінгапурі. Адже не викликало жодних сумнівів, що Сполучені Штати намагатимуться не допустити повторення ситуації, яка мала місце раніше, коли Північна Корея проводила переговори та водночас здійснювала таємну військову програму ядерного й ракетного спрямування. Було абсолютно ясно, що Вашингтон налаштований зробити все можливе для того, щоб ядерна програма КНДР була надійно й безповоротно згорнута.

Отже, подальший прогрес у цій справі вочевидь є доволі складним і вкрай непередбачуваним. Безсумнівно, за сьогоднішніми контактами між США та КНДР уважно спостерігають у Москві, яка незадоволена виключенням її з переговорів, а також у Пекіні, що веде свій непростий діалог з непоступливим Вашингтоном.

Збиття у вересні цього року російського літака Іл-20 у Сирії вкотре підтвердило, що кремлівське керівництво явно переоцінило свої можливості й не зовсім зрозуміло, у що саме вплуталось, коли три роки тому, у серпні-вересні 2015-го, приймало рішення щодо дій у цій близькосхідній країні. Наразі Росія не спромоглася реалізувати й свою головну мету: позбавити Сполучені Штати впливу у регіоні, адже Вашингтону все ж таки вдалося зберегти відносини і з Туреччиною, і з курдами. Підтвердженням цього є нещодавно заявлені наміри американської армії розмістити спостережні пости на турецько-сирійському кордоні та на півночі Сирії. Більш того, 20 листопада США оголосили про викриття законспірованої російсько-іранської мережі, метою якої є постачання нафти режиму Асада та фінансування проіранських угруповань на Близькому Сході. Тобто Вашингтон зовсім не збирається залишати цей регіон поза увагою.

Однак і це ще не все, адже навіть в умовах слабкої стабілізації ситуації в Сирії, коли врешті-решт у перспективі виникнуть питання економічного відновлення цієї багатостраждальної країни, вага Росії почне неухильно зменшуватися незалежно від того, хто перебуватиме на верхівці влади в Дамаску. Сирійські лідери, безперечно, віддаватимуть перевагу тим країнам, які зможуть запропонувати великі за обсягом програми економічної допомоги, масштабні інвестиції та нові технології. Тобто, як це вже траплялося у російській історії, навіть вигравши війну в Сирії й досягши певних тактичних цілей, Москва ризикує програти у перспективі.

На Середньому Сході, окрім відомого сирійського вузла світової політики, розв’язати який у найближчій перспективі навряд чи комусь вдасться, увага явно буде прикута до Ірану. Його ракетна програма визнана одним з найбільш контроверсійних питань сучасної міжнародної політики й тісно пов’язана як із ядерною іранською угодою 2015 року, відомою як Спільний всеосяжний план дій, так і з рішенням США вийти з неї. Сполучені Штати вважають, що, розвиваючи ракети, здатні «завдати ударів по деяких частинах Європи й будь-де на Близькому та Середньому Сході», Іран порушує резолюцію № 2231 Ради Безпеки ООН.

12 грудня цього року глава американського зовнішньополітичного відомства Майк Помпео під час засідання Ради Безпеки ООН вкотре наголосив, що Іран «має ракети дальністю понад 2000 кілометрів», діє всупереч резолюціям Ради Безпеки ООН, володіє найбільшим ракетним арсеналом на Середньому Сході, постачає своїм союзникам різноманітні ракети й при цьому використовує ядерну угоду 2015 року як прикриття для вищезгаданої діяльності. Тобто, цілком вірогідно, слід очікувати подальшого посилення американського санкційного тиску на Іран.

Також можна передбачити, що США шукатимуть надійних партнерів у протидії Китаю та Ірану. Це буде пріоритетним напрямом американської зовнішньої політики у 2019 році. Що ж до Росії, Вашингтон вочевидь триматиметься доволі гнучкого курсу, вміло поєднуючи жорстку дипломатію з одночасним і системним тиском на найбільш вразливі точки Москви.

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Дмитро Новак

Дмитро Новак

Заступник голови правління, фінансовий директор Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації