Олександр Хара
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
18 грудня президент Дональд Трамп презентував нову Стратегію національної безпеки США. Він став першим главою держави за останні років тридцять, хто зробив це особисто. Схоже, Трамп не хотів згаяти можливість вкотре звинуватити попередників у провальних підходах, і водночас вирішив заявити, що його впевнена перемога на виборах змінить ситуацію, а також що його підхід «Америка понад усе» поверне країні велич. Проте він так і не переключився з режиму «виборча кампанія» на «державну політику».
Не без критики зустріли стратегію в ліберально-демократичному таборі, але в цілому її визнали поміркованою. Дехто навіть глузував, що Трамп ознайомився лише з вступною частиною 68-сторінкового документа, адже деякі його положення суперечили чи то висловлюванням, чи то діям керманича США упродовж першого року каденції. Втім, заслуга якщо не позитивного, то бодай нейтрального сприйняття належить архітекторові стратегії – раднику президента з питань національної безпеки Герберту Макмастеру. Як розповідають співробітники Білого дому, там працює неписане правило не згадувати російське втручання в американські вибори при Трампі. Саме тому в документі використовується не явна, але доволі прозора фразеологія, як-от: «Супротивники поціляють у джерела американської сили, включаючи нашу демократичну систему та економіку. Вони викрадають і експлуатують нашу інтелектуальну власність та особисті дані, втручаються в наші політичні процеси». Очевидно, мова йде про ведмедя та дракона...
Отже чотирма стовпами, які підпирають стратегію, визначено захист громадян і американського способу життя, сприяння процвітанню США, збереження миру через силу, а також поширення впливу Америки у світі. Найбільшу загрозу для Сполучених Штатів становлять Китай та Росія, що своїми діями руйнують статус-кво, Іран та Північна Корея, які погрожують ядерною зброєю та підтримують терористів, а також власне ісламські терористи та інші злочинні угруповання. Найбільше в тексті зустрічається згадка про Китай (33 рази), за яким іде Росія (25 разів).
«Китай і Росія кидають виклик американській могутності, впливу та інтересам, намагаючись зруйнувати безпеку та процвітання Америки. Вони прагнуть зробити економіку менш вільною й менш справедливою, розширювати свої військові сили та контролювати інформацію й дані для придушення власних суспільств і розширення свого впливу», – доволі жорстко зазначено в тексті.
Хоча Сполучені Штати й воліють знаходити точки дотику, щоб вирішувати спільні проблеми, водночас нинішнє керівництво країни вважає провальною «політику, яка базується на припущенні, що взаємодія з конкурентами та їхнє включення до міжнародних інститутів і глобальної торгівлі перетворить їх на доброчесних суб'єктів та надійних партнерів». Вийшло так, що здобувши переваги, ці потуги «за допомогою пропаганди та інших засобів дискредитують нашу демократію, просуваючи антизахідні погляди».
«Несподівано» виглядає нервова реакція Кремля, який назвав документ «імперським» і таким, що свідчить про «бажання не відмовлятися від однополярного світу». Раніше у Москві ображалися, що Росію вважають регіональною державою, зараз рівень загроз з її боку підвищили до глобального. Хіба це не визнання жаданого статусу надпотуги? Вашингтон проголосив бачення світу як «сильних, суверенних та незалежних націй, кожна зі своєю культурою та мріями, які квітнуть одна поруч з іншою в добробуті, свободі та мирі». Хіба ж це не віддзеркалює сурковську ідею «суверенної демократії»? До того ж нове американське мислення повертає омріяний московськими неоімперцями підхід часів холодної війни – змагання великих потуг. Чи, може, така реакція обумовлена розумінням того, що Росія є лише великою потугою за ракетно-ядерним потенціалом, а відсталою по всіх інших фронтах, передусім економічному й технологічному?
Неприємною новиною для Москви є плани розгортання багатошарової системи протиракетної оборони, які за часів Обами були загальмовані. Кремль буде вимушений розпочати гонку озброєнь зі США, аби не втратити існуючі позиції у ракетно-ядерному балансі. Безумовно, це вимагатиме значних фінансових та інших ресурсів. Вашингтон уже готовий запровадити санкції за порушення Москвою положень договору про знищення ракет малої та середньої дальності, а ймовірний вихід Росії з нього спричинить ще більш негативну реакцію.
Стратегія визнає наявні дотепер вади американського бінарного мислення щодо того, що існує лише два стани – або мир, або війна, а не суцільне суперництво. Деякі гравці «навчилися діяти нижче порога військового конфлікту – кидаючи виклик Сполученим Штатам, їхнім союзникам і партнерам з ворожими діями, замаскованими під заперечення». Отже, США змінюють своє мислення й дії, щоб відповідати цим викликам – новомодній «гібридній війні».
Документ пронизаний ідеєю могутності. Однією з ключових тез є те, що «Слабкість Америки провокує ворогів, а її сила та впевненість запобігають війні та просувають мир». Не передбачає стратегія нового ізоляціонізму, оскільки «коли Америка не лідирувала, прогалини заповнювалися зловмисними гравцями, що завдавало шкоди інтересам США». Це дуже правильний підхід з огляду на провальну політику Барака Обами на Близькому Сході та в Європі, де вакуум влади було заповнено терористами, Іраном та Росією, із збереженням кривавого режиму Асада. Отже, відтепер лідерство відновлюється з «позиції сили та впевненості, відповідно до наших (американських) інтересів та цінностей».
При цьому Америка не нав’язуватиме свого способу життя, але допомагатиме тим націям, які поділяють її цінності. США підтримуватимуть союзників, але ті мають робити свій пропорційний внесок у партнерство.
Стратегія містить багато інших цікавинок і, принаймні на ідеологічному рівні, відкриває нові можливості для реалізації національних інтересів України. Попри перенесення уваги з «м’якої сили» на силові методи (скорочення міжнародної допомоги, відмова від просування демократії тощо), наша країна може сподіватися на підтримку у зміцненні силового потенціалу, а також економічного розвитку. Втім, щоб скористатися цими можливостями, Києву потрібно не лише декларувати прихильність до західних цінностей, а й доводити це конкретними кроками. Американці не терпітимуть марнування їхнього часу та розкрадання їхньої допомоги у сподіванні на подолання труднощів демократичних перетворень. На Банковій мають усвідомити, що партнерство «означає розділення відповідальності та спільної ноші».
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
