Олег Бєлоколос
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Головні події: саміт країн «Великої двадцятки» у Гамбурзі; продовження ракетно-ядерної програми КНДР; звільнення сирійського міста Мосула від бойовиків Ісламської держави; «мінський процес».
2017-й упевнено перетнув екватор, однак поки що залишив значно більше питань, ніж відповідей на них.
Так, невідомо, як саме втілюватимуться рішення країн «Великої двадцятки» за результатами зустрічі в Гамбурзі, адже завдання поставлені дуже амбітні: продовжити структурні реформи, спрямувати фіскальну та монетарну політику країн-учасників на пожвавлення економічної активності, забезпечити стабільність цін і створення нових робочих місць, просувати реалізацію Паризької кліматичної угоди без США та протидіяти протекціонізму в міжнародній торгівлі.
Не проглядається й набір дієвих інструментів, що їх світове співтовариство, включно з ООН, збирається використати для протидії ракетно-ядерній програмі КНДР, яка 4 липня, у День незалежності США, та 28 липня провела чергові провокаційні пуски балістичних ракет.
Євросоюз поки не може визначитися з тим, як він планує вирішувати триваючу міграційну кризу, адже є підстави вважати, що кількість різноманітних біженців до країн Європи у майбутньому лише зростатиме.
Не видно, яким саме чином Білий дім і Кремль «шукатимуть довгострокового рішення проблем, що створюють напругу у двосторонніх відносинах», особливо після того, як російський президент оголосив вимогу до 1 вересня цього року скоротити штат американських дипломатичних представництв у Росії на 755 осіб і натякнув на можливість інших дій, спрямованих проти Сполучених Штатів.
Незрозуміло, що Вашингтон робитиме після звільнення Мосула від бойовиків Ісламської держави, адже, з одного боку, зрозуміло, що суто військова поразка Ісламської держави зовсім не ліквідує загрозу радикальних ісламістів як таку: частина з них піде у підпілля або намагатиметься повернутися додому (як відомо, терористи ІД були з ЄС, Близького Сходу, Африки, Китаю, Росії й інших країн СНД) та проникнути в ті держави, де центральна влада є слабкою та існують інші умови для поширення радикального ісламу: Лівія, Ємен, Філіппіни, Центральна Азія.
З іншого боку – Вашингтону вочевидь уже слід почати дивитися на Близький Схід та інші зовнішньополітичні виклики в дещо ширшому контексті. Який шлях оберуть США під керівництвом Дональда Трампа, покаже лише час. Зокрема, ситуація на Близькому Сході, де накопичено значний конфліктний потенціал, сьогодні є вкрай нестабільною й за певних обставин може навіть спричинити втягування Сполучених Штатів у кризу з непередбачуваними наслідками.
І, нарешті, найбільш важливе для нас – абсолютно незрозуміло, що чекатиме надалі Україну, адже за багатьма ознаками «мінський процес» явно зайшов у глухий кут і перетворився на відомий чемодан без ручки, який і нести нібито важко, й кинути поки що жаль…
