Олександр Хара
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Головні події – важливі та жахливі: нелегкі робочі будні й відпустка Дональда Трампа; реакція Росії на американські санкції; ядерні амбіції Північної Кореї; наростання напруги між Індією та Китаєм; блукання британського уряду в переговорному тумані стосовно виходу з ЄС; потуги Макрона щодо лібералізації ринку праці; ситуація у Латинській Америці та теракти в Європі й Африці.
«Відмовся від відпустки. Мисли як мільярдер. У чому сенс відпустки? Якщо тобі не подобається твоя робота – ти не на своєму місці!» Так кандидат у президенти Трамп тролив президента Обаму торік. Але цього серпня, давши настанову щодо ремонту «чистенької, але бідненької» вашингтонської резиденції на Пенсильванія-авеню, 1600, сам подався бити байдики на 17 днів.
Навряд чи можна сказати, що нинішня робота очільника Білого дому приносить йому задоволення. Він уже усвідомив, що президентство – справа нелегка, адже гучно оголошені передвиборчі обіцянки одна за одною тонуть у вашингтонському політичному болоті, мас-медіа не знижують свого критичного натиску, спеціальний радник Мюллер розширює пошуки зв’язків Трампа і його команди з росіянами, а адміністрація глави держави досі не може позбавитися кадрової чехарди.
Звільнення Стіва Беннона з посади стратегічного радника є перемогою поміркованих сил усередині президентського оточення. «Сірий кардинал» пішов з Білого дому, але точно не в забуття. Він залишатиметься провідником ідей та сподівань тих прошарків американського соціуму, без яких прихід норовливого мільярдера до найвищих щаблів влади був би неможливим.
До «спадщини» Беннона можна зарахувати вихід із Паризької угоди з питань зміни клімату, розірвання угоди про Транстихоокеанське партнерство, а також заборону на в’їзд до США громадянам із шести мусульманських країн. Але питання згортання присутності в Афганістані виявилося йому не по зубах. Трамп оголосив стратегію щодо Афганістану (яку підготував військовий істеблішмент), де американська військова машина загрузла 16 років тому. З одного боку, стратегія передбачає нарощення військової присутності, а з іншого – більш наполегливу передачу відповідальності за безпеку та самоврядування в країні самим афганцям. Тож не лише афганському уряду, а й можновладцям інших країн, включно з українськими, слід зважити на те, що, за словами Трампа: «Америка надалі не використовуватиме військову міць для конструювання демократії у віддалених країнах» та «Американський народ очікує побачити реальні реформи, реальний прогрес і реальні результати. Наше терпіння не безмежне. Ми триматимемо очі широко відкритими». Новацією цієї стратегії стало залучення Індії як гравця та зменшення, як виявилося, неоднозначної ролі Пакистану.
Не інакше як визнанням політичного безсилля Трампа стало підписання за два дні до його відпускного вояжу на гольф-курорт у Нью-Джерсі прийнятого конституційною більшістю обох палат Конгресу закону про санкції щодо Північної Кореї, Ірану та Росії. Конгрес значно звузив поле для зовнішньополітичного маневру Трампа на російському напрямі, унеможлививши будь-які домовленості з Путіним в обхід законотворців.
Кремль відреагував по-єзуїтськи, але зі шкодою для себе – висунув вимогу установити паритет, зменшивши (на 755 осіб) граничну чисельність американського дипломатичного та службового персоналу в Росії. Як безпосередній результат такого скорочення американці призупинили видачу неімміграційних віз російським громадянам на невизначений термін, а імміграційні візи видаватимуться виключно в столиці. Москва недовго очікувала на відповідь, якою стала вимога закрити генеральне консульство РФ у Сан-Франциско та заборона на використання окремих приміщень у Нью-Йорку та Вашингтоні. Втім, невгамовний Кремль не полишає бажання дати «адекватну відповідь».
Братній путінському режим Північної Кореї вирішив не гратися у дипломатичні маневри, а створити нову ракетно-ядерну реальність, із якою мають рахуватися у Вашингтоні, Сеулі та Токіо. Начебто відмовившись від ідеї запустити балістичні ракети у бік американського острова Гуам та дещо пом’якшивши риторику, після твіттер-погроз Трампа влаштувати «вогонь і лють», Кім Чен Ин випалив їх повз Японські острови. З одного боку, заспокоюючи союзників, з іншого – готуючись до ймовірного регіонального конфлікту з непередбачуваними наслідками, американці провели спільні з Японією та Південною Кореєю військово-морські маневри, а також навчання із застосуванням протиракетних систем та ударної авіації. На тлі риторики Пекіна щодо необхідності врегулювання конфлікту дипломатичним шляхом та Москви, що дії Вашингтона провокують Пхеньян, останній здійснив випробування водневого ядерного пристрою потужністю понад 100 кілотонн. Схоже, що політико-дипломатичне маскування дало можливість Кіму врешті-решт отримати й мініатюрний вибуховий пристрій, і більш-менш надійні засоби його доставки аж до Східного узбережжя США.
Підвищився градус напруги й між Індією та Китаєм, зокрема в суперечці навколо визначення кордону між ними у віддаленому, однак водночас стратегічному районі – плато Доклам у Гімалаях. Імовірність навіть обмеженого характеру конфлікту викликає серйозне занепокоєння, адже, як свідчить історія, ескалація міждержавного протистояння досить важко згодом піддається будь-якому контролю, а йдеться про ядерні держави, що мають і потужні звичайні збройні сили.
На тлі глибокої економічної кризи узурпаторські кроки венесуельського президента спричинили лихоманку, що може обернутися кривавою громадянською війною. У своїй екстравагантній манері Дональд Трамп заявив, що «не виключає військового втручання у Венесуелу», що спричинило нервову реакцію як у латиноамериканському регіоні, так і далеко за його межами, включаючи деяких європейських союзників.
Особливо критично до таких думок поставилися в Берліні, який і без того незадоволений вашингтонською «гарячою головою», тим більше напередодні вкрай важливих для Ангели Меркель, та що там казати – для всього Євросоюзу виборів усередині вересня.
У той час як британський уряд усе ще блукає у переговорному тумані щодо виходу з ЄС, керівник Французької держави здійснив низку візитів до країн Центральної та Східної Європи, спрямованих на вирішення проблеми лібералізації ринку праці. Від цього надважливого завдання залежить можливість створення ресурсу економічного зростання у Франції, що актуально як для пересічних громадян, так і для політичного майбутнього власне молодого єврооптиміста, рейтинг підтримки якого впав до 30%.
Передосінній місяць видався неспокійним для європейців, адже відбулась низка актів низькотехнологічного тероризму: в іспанському Альканарі через необережне поводження з вибухівкою підірвалися два злочинці, що готували низку терактів, у Барселоні унаслідок наїзду автомобіля з терористами загинуло 13 осіб, у фінському місті Турку злочинець убив ножем двох та поранив вісьмох осіб, у Брюсселі терорист поранив ножем двох військових. Хвиля терору прокотилася й Західною Африкою, де 18 осіб загинуло внаслідок нападу у Буркіна-Фасо та понад 100 постраждали від бомб у Нігерії.
Із відкриттям політичного сезону вересень обіцяє бути насиченим на міжнародні події…
