Олександр Хара
експерт фонду «Майдан закордонних справ»
Головні події: чи є історичний саміт американського президента з північнокорейським диктатором вирішенням проблеми? З чим поїхав та повернувся з Китаю Путін? Пропагандистське свято дорогого спорту.
Безперечно, зустріч Дональда Трампа та Кім Чен Ина має історичне значення, адже вперше діючий американський президент зустрівся з північнокорейським диктатором. Якщо відкинути схожі на політичний трилер сюжети, коли сторони публічно погрожували один одному ядерним ударом, робили жести доброї волі (північнокорейці випустили заручників та підірвали ядерний полігон, американці призупинили спільні з південнокорейцями навчання), призначали дату саміту, скасовували його, щоб згодом знову готуватись до проведення заходу, то за всією цією видовищністю вибудовується доволі логічний ланцюжок суттєвих моментів.
Кім Чен Ину поталанило завершити справу своїх пращурів – за його коротке правління вдалось довести розробку ядерної зброї (боєзаряд та засоби доставки) до фінальної стадії. Власне, усвідомлення того, що потенційна небезпека стала цілком реальною, спричинило нервову реакцію у Вашингтоні та посприяло більшій поступливості Китаю у здійсненні економічного та політичного тиску на КНДР. Отже, молодий диктатор вирішив, що настав час конвертувати «ядерну палицю» у гарантії безпеки для свого людожерського режиму і, на додаток до цього, ще й отримати економічні дивіденди. Імпульсивна пропозиція Трампа зустрітися та все вирішити виявилась надзвичайно вчасною.
Тож чи можуть відтепер, після саміту в Сінгапурі, американці спати спокійно, як це сформулював у дописі у «Твіттері» американський президент, що вважає себе майстром укладання угод? Частково так, адже сторони, схоже, є вкрай серйозними у своїх намірах вирішити конфліктні питання, отже, утримуватимуться від дій, що можуть ускладнити процес. Трамп навіть назвав американсько-південнокорейські військові навчання провокаційними – словосполучення, нечуване з вуст американських посадовців. Втім, усе це не означає, що Вашингтон чи Пхеньян більше не повернуться до ескалації, коли одна зі сторін вирішить, що існують суттєві різночитання підписаних та усних домовленостей, або інша зверхньо ставиться до «рівної» потуги.
Тож, попри всю історичність зустрічі, спільна декларація такою не є. Американці та світ зможуть спати спокійно лише після того, як молодий диктатор позбудеться ядерної кнопки. Якщо Дональду Трампу це вдасться, то навіть його запеклі супротивники не надто виступатимуть проти вручення йому премії миру, навіть попри його неприховану любов до диктаторів та авторитарних лідерів.
Сінгапурський саміт заслонив собою інший інформаційний привід – державний візит російського диктатора до Китаю. Безперечно, китайці мають хист і тисячолітній досвід проведення заходів, що вражають масштабами. Путіну вручили орден Дружби – найвищу нагороду візитерам (а це вже його 15-й візит!), назвали «великим другом», презентували глиняну статуетку з його ж обличчям, а також нагодували китайськими пельменями. Путін теж приїхав не з порожніми руками – він привіз у подарунок руську баню з алтайського кедра. Напевно, це має символізувати готовність Росії й надалі постачати природні ресурси (головна стаття експорту) для китайської економіки, високі темпи зростання якої зберігаються декілька десятиліть поспіль. Втім, справедливості заради слід згадати й більш технологічні проекти: побудову чотирьох атомних енергоблоків (у КНР діють 40 та будуються ще 17 енергоблоків, у РФ – усього 35); постачання партії російських радіонуклідних теплових блоків для потреб китайської місячної програми; надання обладнання та послуг за проектом спорудження демонстраційного реактора на швидких нейтронах. Китайці радо виділили кредит у 600 млрд рублів на розвиток російської економіки, зокрема на «забезпечення сполучення інтеграційних процесів на просторі Євразійського економічного союзу і китайської ініціативи «Один пояс, один шлях», тобто більшого включення в орбіту впливів Піднебесної…
Російський президент вкотре повторив мантру про бажання досягнути товарообігу на рівні 100 млрд дол. (торік показник сягнув 84 млрд дол.), що в 3,8 разу менше за дефіцит торгівельного балансу, що мають США з КНР (загальний товарообіг сягає 648 млрд дол.!). Отже, на тлі економічної відсталості усі розмови про глибоку кризу на Заході, формування альтернативного – поліцентричного світоустрою та, відповідно, провідну роль Кремля мають, м’яко кажучи, непереконливий вигляд. Тим більше що Китай, який переважає Росію за всіма параметрами – від демографії та економіки до збройних сил, уникає конфронтації зі США й дотримується вкрай поміркованих підходів.
Не обійшлось без китайців і у пропагандистському чемпіонаті світу з футболу в РФ. Серед двадцяти спонсорів дійства – сім з Піднебесної, які, очевидно, сподіваються одержати свою частку прибуткового пирога орієнтовано у 6 млрд дол. Разом з цим, Росія витратила на підготовку 11 млрд дол. (слід додати сюди й хабарі міжнародним футбольним функціонерам), що майже дорівнює витратам південнокорейців на зимову Олімпіаду у Пхьончхані (12 млрд дол.), але, безперечно, менше за сочинську Олімпіаду (55,2 млрд дол.). І це при тому, що збірна Росії посідає 70-те місце у рейтингу FIFA та може сподіватися на гідний результат лише за умов, якщо молитви патріарха московського, до чого Кирило закликав вірян, сягнуть небесних чертогів.
Але очевидно, що «свято спорту» переслідує не комерційні, а політичні та іміджеві цілі. Перший канал російського телебачення повідомив, що «до Москви прилетіли глави багатьох держав». До кола «багатьох» увійшли президенти Білорусі, Молдови, Вірменії, Азербайджану, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану, яких розбавили гості з далекого зарубіжжя (Болівія, Панама, Парагвай, Руанда та Саудівська Аравія). Освятить дійство своєю присутністю й Генсек ООН. Притяглись і «президенти» таких визнаних у Росії «держав», як Абхазія та Південна Осетія, а також праві друзі Путіна з європейських країн. Разом з цим, переважна більшість європейських лідерів, на відміну від британців, які публічно заявили про бойкот, вирішила дипломатично пропустити захід. Можливо, окрім політичних міркувань, вони дослухались до попередження ФБР про небезпеку, яку становитимуть для відвідувачів РФ «патріотичні хакери» з російських спецслужб та кримінальних угрупувань.
Спеціальний радник Роберт Мюллер запросив 150 бланків-повісток для свідків та потенційних фігурантів розслідування у справі втручання Кремля в американські вибори. Цього тижня один з найближчих радників та «фіксерів», тобто вирішувачів справ Трампа Майкл Коен погодився на співпрацю зі слідством, а щодо відомого українцям політтехнолога Пола Манафорта з’явились нові відомості про те, як він, використовуючи колишніх європейських політиків як «засланців», намагався вплинути на американських посадовців у інтересах Януковича. Наступні два тижні (фігурантів викликатимуть на дачу показань 25 червня) обіцяють бути доволі цікавими та гарячими. Для очільника Білого дому все може обернутися більш серйозними політичними наслідками, ніж після його заклику повернути Путіна до «Великої сімки» чи зізнання серед колег по цій організації, що Крим є російським, оскільки там розмовляють російською мовою…
