Олександр Хара
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Головні події: хоч і з труднощами, але прогрес у «розлученні» Британії з Євросоюзом намічається; моральний рахунок для алабамського сенатора; династія Ганді та індійські політичні пристрасті; «неочікуване» рішення Путіна балотуватися знову; сирійський полігон: Росія йде, щоб залишитися.
Тиждень для британського прем’єра видався складним. Тереза Мей досягла низки компромісів із болючих і складних питань першої фази перемовин з європейцями, зокрема, стосовно прав британців у ЄС та громадян ЄС у Туманному Альбіоні, остаточного фінансового внеску до бюджету Союзу, а також збереження «м’якого кордону» з Ірландією. Але її перший значний законопроект щодо Брекзиту, що передбачав необхідне розширення повноважень уряду, зазнав фіаско внаслідок бунту частини членів парламенту від правлячої партії. І без того з ослабленою позицією, Тереза Мей відправилася до Брюсселя для переговорів з іншими лідерами ЄС. Втім, об’єднані європейці позитивно сприйняли її виступ щодо пріоритетів країни, отже, є привід для обережного оптимізму – ЄС може дати добро на початок другої фази перемовин щодо торгівлі та безпеки. «Розлучення» передбачає нелегкий процес, але коли в країні відсутня єдність, а твої партнери хочуть використати ситуацію з тим, щоб у інших не виникало бажання покидати лави Європейського Союзу, Терезі Мей як ніколи потрібні властивості «залізної леді».
Драматична виборча кампанія за сенатське місце від Алабами закінчилася перемогою демократа, чого не спостерігалося упродовж десятиліття. Безумовно, свою роль зіграли звинувачення республіканського кандидата в сексуальних домаганнях. Але й уперте небажання дати власну оцінку цим звинуваченням з боку Дональда Трампа, відомого своїми некоректними висловлюваннями на адресу жінок, та його беззастережна підтримка республіканця завдали відчутної шкоди. Даг Джонс здобув підтримку 95% афроамериканського електорату та 27% білих. Отже, республіканська більшість у Сенаті стала менш виразною (51 проти 49), що ускладнюватиме реалізацію президентських ініціатив, подекуди непопулярних і серед однопартійців.
Історичною подією, принаймні для Індії, стала відставка з посади лідера головної опозиційної партії Соні Ганді. Вона пішла в політику після вбивства її чоловіка Раджива, з 1998 року очолювала Індійський національний конгрес, а з 1999-го була членом парламенту. Зараз 71-річна Соня поступається місцем… своєму сину Рахулу. Отже, він продовжить сімейну традицію, котру заклав ще його прадід Джавахарлал Неру, який був першим прем’єр-міністром незалежної Індії. Втім, пані Ганді не збирається полишати політичне життя.
Володимир Путін «неочікувано» оголосив про свою готовність боротися за пост президента РФ. Відбулося це в найкращих традиціях «совка» – серед трудящих Горьківського автозаводу, які скандували: «ГАЗ за вас!». Із рейтингом підтримки президентського курсу 81%, нехай навіть і дутим, Навальний та Собчак є акторами навіть не третього плану. Тим більше що їм уготовано лише роль приманки для забезпечення вигляду мінімально пристойної явки. Путін створив сучасну Росію настільки, наскільки росіяни потребували його та готові обміняти бутерброд з маслом на патріотичні новини. Промивка мізків зробила свою справу: якщо десять років тому 72% росіян були переконані, що звірствам Сталіна немає виправдання, то сьогодні так вважають лише 39%. Отже, знову «виникла» потреба в «сильній руці» – 40% вважають, що жорсткий стиль керування потрібен завжди, а 38% – що у складні часи, як зараз…
Власне, жорстко та безжально поводиться Росія в Сирії, звідки Путін цього тижня вкотре переможно виводить війська. Точніше, третину контингенту, залишаючи за собою пункт матеріально-технічного забезпечення ВМС РФ та авіабазу. Ця нещасна країна стала полігоном для утвердження «слави» новітньої російської зброї. За даними Сирійського центру моніторингу за дотриманням прав людини, на совісті росіян – близько 15 тис. убитих, у тому числі 1521 дитина (до 18 років) та 928 жінок. Показовим є те, що із загального числа жертв власне терористів – тільки 31% (4679 осіб), натомість повстанців убито лише півтисячею менше. Москва визнала загибель 45 своїх військовослужбовців, але підтверджуються дані, що більшу частину брудної роботи виконують не кадрові військові, а солдати удачі з приватних військових компаній. Загальна чисельність контингенту може сягати 10 тис., і це при тому, що головною іноземною ударною силою є іранці. За підрахунками російських журналістів, уся кампанія коштувала Кремлю 100-150 млрд рублів, або 2,6 млн дол. щоденно.
