До вашої уваги - щотижневий огляд подій і тенденцій у світі за 12 - 18 серпня 2017 року, підготований в рамках спільного проекту фонду "Майдан закордонних справ" та політичної партії "Українське об'єднання патріотів - УКРОП" - «Світ за тиждень».
Головні теми: перекриття Керченської протоки через будівництво мосту – новий етап економічної війни РФ проти України: історія питання, сучасний стан, висновки та прогнози; Індія – Китай: небезпечне загострення з важко передбачуваними наслідками; криза у Венесуелі та роль Кремля; чергова хвиля терору в Західній Африці.
Перекриття Керченської протоки через будівництво мосту – новий етап економічної війни РФ проти України. Що робити?
Андрій Клименко
головний редактор BlackSeaNews
експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Останнім часом набуло реальних рис і неабиякої гостроти питання обмеження судноплавства через Керченську протоку, у тому числі до українських портів на Азовському морі – Маріуполя та Бердянська.
За офіційними повідомленнями з РФ, пропонувалося ввести заборону на рух кораблів і суден на: 3-6, 8-10, 14-21 та 28-31 серпня, а також на 1-4 вересня 2017 року. Це було пов’язано з монтажем арок мосту над його судноплавною частиною. Насправді вперше перекриття судноплавства Керченською протокою відбулося 9 серпня. Це показало, що на офіційні повідомлення окупаційних та федеральних морських органів РФ далі можна не зважати – усі попередні будуть змінені, як заманеться. Надалі перекриття руху суден Керченською протокою дійсно проходило без попереджень і точних дат.
На думку експертів «Майдану закордонних справ», наразі Україна має справу не з технологічними обмеженнями судноплавства Керченською протокою у зв’язку з монтажем конструкцій Керченського мосту, а з новим етапом економічної війни Російської Федерації проти України. Сенс цього етапу полягає в тому, щоб спочатку обмежити, а надалі припинити морський експорт з портів Маріуполя та Бердянська. Принциповим тут є навіть не перекриття протоки на час монтажних робіт, а параметри арок майбутнього мосту, особливо за висотою: технологічні обмеження висоти суден до 33 м означають, що до Маріуполя та Бердянська не зможуть проходити близько 30-50% суден, що раніше прямували до цих українських портів.
У даному випадку ми маємо справу з ситуацією, коли технологічні параметри майбутнього мосту мають не інженерне, а політичне значення. Справжня мета технологічних розмірів Керченського мосту полягає в тому, щоб: а) на період будівництва конструкцій мосту над Керч-Єнікальским каналом – тобто на найближчі два з половиною роки – отримати можливість обмежувати рух суден до Маріуполя та Бердянська з будь-яких причин; б) після закінчення будівництва штучно зменшити тоннаж суден до/з українських портів Азовського моря майже вдвічі.
Вже сьогодні зрозуміло, що це спричинить зростання соціальної напруги в Маріуполі та Бердянську через зменшення ролі відповідних портів у формуванні місцевих бюджетів, а також необхідність пошуку нових шляхів українського експорту з цього регіону через залізничне сполучення до портів Херсона, Миколаєва та Одеси, що, у свою чергу, призведе до зростання транспортних витрат. При цьому досі юридично не визначений статус Азовського моря та Керченської протоки фактично не дає можливості Україні ефективно протидіяти такій політиці у міжнародних судах.
Дії Росії насправді спрямовані на створення додаткових ускладнень для українського експорту та вимагають пошуку й застосування асиметричної відповіді. На думку експертів «Майдану закордонних справ», українська влада повинна вдатися до таких кроків у відповідь на нову економічну війну на морі:
1) внести до українських та міжнародних санкційних списків усі підприємства та фізичних осіб, що безпосередньо беруть участь у реалізації обмежень українського та міжнародного судноплавства в Керченській протоці;
2) негайно припинити діяльність в Україні дочірніх підприємств Російського морського регістру;
в) ініціювати включення до українських та міжнародних санкційних списків усіх судновласників РФ, чиї судна заходять до портів окупованого Криму;
г) сприяти поширенню санкцій на морські порти Ростова-на Дону, Азова, Таганрога, Єйська, Темрюка, Новоросійська.
Історія питання
Ідея будівництва моста через Керченську протоку не нова. Вона завжди сприймалася в Україні та Росії не як економічний, а як геополітичний проект. За наявного до окупації півострова транспортного та пасажирського потоку через Крим до Кубані цей проект ніколи не мав би позитивного економічного ефекту – тобто окупності інвестицій.
За оцінками експертів, проект «Керченський міст» мав би економічну доцільність лише в одному випадку – за умови, якби цей міст був частиною транспортного коридору з ЄС до Кавказу й далі – через Каспійське море до Азії. Це було принципово неможливо через військово-політичну ситуацію на Кавказі та надалі – в Афганістані, Ірані та Іраку.
За останні 20 років в Україні його підтримували політичні сили та політики, які прагнули максимального злиття із РФ. І навпаки, цей проект гальмували політичні сили України, що негативно ставилися до зближення з Росією.
Влада Російської Федерації почала активно просувати ідею будівництва мосту через Керченську протоку ще наприкінці 1990-х:
• 29 липня 2000 року було укладено «Угоду між органами представницької та виконавчої влади Автономної Республіки Крим і міста Москви про співробітництво в торговельно-економічній, науково-технічній та гуманітарно-культурній сферах у частині будівництва транспортного переходу через Керченську протоку». На той час Кримом керували комуністи.
• 28 квітня 2008 року за підсумками засідання економічного комітету Україна-Росія було повідомлено, що Україна та РФ побудують мостовий перехід через Керченську протоку. Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко та голова російського уряду Віктор Зубков доручили міністрам транспорту двох країн підготувати пропозиції щодо спорудження переходу.
• 21 квітня 2010 року, під час підписання відомих «Харківських угод» президент України Віктор Янукович і президент РФ Дмитро Медведєв уклали угоду про будівництво транспортного переходу через Керченську протоку.
• 4 серпня 2010 року розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.08.2010 № 1595-р була створена Міжвідомча робоча група з питань спорудження транспортного мостового переходу через Керченську протоку.
• 17 грудня 2013 року – тобто вже під час гострої фази Євромайдану – в ході візиту до Москви Віктор Янукович уклав угоду «про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу через Керченську протоку», яку було затверджено Постановою Кабінету Міністрів № 34 від 29.01.2014 – тобто в останні дні існування уряду Януковича – Азарова.
• Цю угоду було підписано «в пакеті» з іншими домовленостями, що передбачали надання Україні кредиту в $15 млрд як компенсації за відмову від угоди про Асоціацію з ЄС, допуск російських структур до будівництва літака Ан-124 та українських суднобудівних заводів тощо.
• 31 січня 2014 року в РФ було затверджено завдання на розробку техніко-економічного обґрунтування проекту.
Розвиток подій навколо будівництва Керченського моста після окупації Криму із самого початку характеризується бурхливими темпами. Хронологія свідчить, що це найбільш цілеспрямований та організаційно ефективний проект, що планово реалізується РФ в окупованому Криму в економічній площині. Саме цим він і нагадує «сталинские стройки коммунизма» 1930-х років.
Вже наступного дня після так званого законодавчого оформлення анексії Криму, 19 березня 2014 року, президент РФ поставив перед міністерством транспорту завдання побудувати Керченський міст у автомобільному й залізничному варіантах.
• 27 березня 2014-го було визначено переможця в конкурсі на інженерні вишукування та розробку техніко-економічного обґрунтування Керченського мосту – ВАТ «Гіпротрансмост». Вартість – 375 млн руб.
• 22 квітня 2014 року з'явилося доручення президента РФ: визначити обсяги та джерела фінансування заходів із будівництва транспортного переходу через Керченську протоку, передбачивши завершення спорудження цього переходу в 2018-му.
• У червні 2014-го міжвідомча робоча група з будівництва транспортного переходу між Кримом і Краснодарським краєм визнала оптимальним проект зведення моста у створі коси Тузла. У серпні 2014 року російський уряд остаточно визначився із цим варіантом спорудження моста.
• 8 серпня 2014-го «Госсовет РК» прийняв закон Республіки Крим № 47-ЗРК «Про особливості викупу майна в Республіці Крим», яким визначається «механізм викупу для потреб Республіки Крим майна, що розташоване на території Республіки Крим та належить на правах власності фізичним або юридичним особам».
Федеральною цільовою програмою «Соціально-економічний розвиток Республіки Крим та м. Севастополя до 2020 року» (постанова російського уряду від 11 серпня 2014 р. № 790) було передбачено 247 млрд рублів на будівництво моста та інфраструктури (дорожні, залізничні підходи, берегова інфраструктура).
• У вересні 2014 року Мінтранс РФ підготував законопроект «Про регулювання містобудівних та земельних відносин при реалізації проекту будівництва транспортного переходу через Керченську протоку і підходів до нього з боку Краснодарського краю та Республіки Крим». Законопроект передбачав спрощений порядок вилучення земель, необхідних для спорудження мосту, який не вимагає письмової згоди власника.
• Лише 1 жовтня 2014-го – тобто вже за півроку після анексії Криму та агресії РФ на сході України – чинність міжурядової угоди від 17 грудня 2013 року про «спільні дії України та РФ щодо будівництва мосту» припинив уряд України під головуванням А. Яценюка Постановою № 493 від 01.10.2014.
• У січні 2015 року російській уряд визначився з генеральним підрядником будівництва.
• Розпорядженням від 30.01.2015 № 118-р генеральним підрядником було призначено ТОВ «Стройгазмонтаж» (входить до Групи компаній СГМ близького до президента РФ Володимира Путіна Аркадія Ротенберга, що здійснює будівництво в нафтогазовому, транспортному та морському секторах російської економіки). На той час і сам Ротенберг, і його бізнес-структури вже 10 місяців перебували під санкціями США, Канади та ЄС.
• 7 лютого 2015 року Управління федеральних автомобільних доріг «Тамань» підписало з ТОВ «Стройгазмонтаж» державний контракт на будівництво та проектування транспортного переходу.
• У березні 2015-го рішенням Керченської міської ради будівельникам Керченського мосту виділили 11 тис. кв. м землі на березі моря, у районі Цементної слобідки. Мешканців будинків пообіцяли розселити до кінця 2016 року. Крім того, вилученню підлягають близько 88 земельних ділянок дачного кооперативу, питання компенсації за дачні ділянки ще не вирішене.
• У квітні 2015 року ТОВ «Стройгазмонтаж» уклало із ЗАТ «Інститут Гіпростроймост – Санкт-Петербург» договір на проектування мосту. Управління проектом будівництва здійснює ТОВ «Стройгазмонтаж-Міст» (СГМ-Міст).
• У липні 2015 року прийнято федеральний закон № 221-ФЗ «Про особливості регулювання окремих правовідносин, що виникають у зв'язку з будівництвом, реконструкцією об'єктів транспортної інфраструктури федерального та регіонального значення, призначених для забезпечення транспортного сполучення між Таманським і Керченським півостровами, і об'єктів інженерної інфраструктури федерального й регіонального значення на Таманському та Керченському півостровах і про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації».
Законом визначено, що для скорочення термінів юридичного оформлення майданчиків для будівництва моста й підходів до нього відсутність документів територіального планування, позитивного висновку державної екологічної експертизи проектної документації тощо не є перешкодою для підготовки й затвердження документації для розміщення об'єктів, видачі дозволу на поховання донного ґрунту у внутрішніх морських водах і в територіальному морі.
• 18 лютого 2016 року проектна документація транспортного переходу через Керченську протоку отримала позитивний висновок Головного управління державної експертизи.
Основні характеристики проекту:
«Транспортний перехід через Керченську протоку складається з паралельно розташованих автомобільної та залізничної трас. Його довжина – 19 км.
Траса починається на Таманському півострові, проходить по існуючій 5-кілометровій дамбі й острову Тузла, потім перетинає Керченську протоку, огинаючи з півночі мис Ак-Бурун, і виходить на кримський берег.
Міст включає дві паралельних споруди – під автомобільний і залізничний рух, об'єднаних загальною конструктивно-технологічною схемою. Проліт над фарватером Керч-Єнікальського каналу забезпечить пропуск суден через вільний простір шириною 185 м і висотою 35 м. Довжина прольоту – 227 м. Висота арок у найвищій точці – 45 м».
Проект будівництва транспортного переходу через Керченську протоку включає в себе також створення сухопутної інфраструктури, як залізничної, так і автомобільної. Зокрема, розроблено проектну документацію зі спорудження двоколійної залізниці, приблизно 42 км, і автомобільної дороги, близько 40 км, які примикатимуть безпосередньо до самого Керченського переходу.
8 липня 2016 року була затверджена підсумкова вартість спорудження мосту в Крим з урахуванням графіка будівництва. Загальна вартість зведення моста через Керченську протоку становить 227,92 млрд руб. у цінах відповідних років.
Загальна ціна державного контракту на проектування та будівництво мосту через Керченську протоку (витрати підрядника) затверджена в обсязі 223 142 621 480 рублів у цінах відповідних років, у тому числі ПДВ 18%.
5 липня 2016-го голова російського уряду Дмитро Медведєв підписав розпорядження, у якому йдеться про те, що уряд переносить термін запуску залізничної лінії Керченського мосту: тимчасова експлуатація залізничної лінії повинна розпочатися 1 грудня 2019 року. Раніше передбачалося запустити її 18 грудня 2018-го. Відзначається, що терміни запуску автомобільного руху не змінюються – 18 грудня 2018 року.
За повідомленням офіційного сайту будівництва Кримського моста, у серпні 2016 року розпочато спорудження судноплавної частини мосту.
До початку будівництва мосту в російських ЗМІ повідомлялося про наявність різноманітних інвесторів цього проекту. Наприклад, що «велика китайська держкомпанія China Communication Construction Corporаtion, яка займається будівництвом транспортної інфраструктури, готова інвестувати у спорудження Керченського моста, який з'єднає материкову частину Росії з Кримом. Вона вже підписала з держкомпанією «Автодор» меморандум про взаємодію».
Але вже в липні 2014-го віце-прем'єр РФ Дмитро Козак заявив, що приватні інвестори не братимуть участі в будівництві моста через Керченську протоку, оскільки немає можливості забезпечити його прибутковість.
У серпні 2016 року Міністерство закордонних справ України повідомило, що наша держава завершила підготовку до арбітражного розгляду з Росією питання суверенних прав у водах навколо тимчасово окупованого Криму та анонсувало подання найближчим часом до міжнародних судових інстанцій «судового кейсу» щодо порушення РФ зобов'язань у рамках Конвенції ООН з морського права.
14 вересня 2016 року МЗС України офіційно спрямувало до МЗС РФ повідомлення про арбітраж і позовну заяву про ініціювання арбітражного розгляду відповідно до Додатку VII до Конвенції ООН з морського права 1982 року.
Україна ініціювала арбітражне провадження проти Російської Федерації відповідно до Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року (далі – Конвенція) з метою захисту своїх прав як прибережної держави у прилеглих до Криму морських зонах у Чорному, Азовському морі та Керченській протоці.
Від початку незаконної агресії Російської Федерації у Криму, права України в цих зонах були порушені та узурповані державою-агресором. Україна прагне припинення порушень положень Конвенції з боку РФ, а також захисту своїх прав у Чорному, Азовському морі та Керченській протоці, включаючи права України на природні ресурси континентального шельфу Криму, які належать українському народу.
Попри протести України, Російська Федерація продовжує вчиняти незаконні дії в межах морських зон України. Тому Україна змушена звернутись до арбітражу відповідно до положень Конвенції. Приєднуючись до Конвенції, Україна та Росія погодилися на процедуру врегулювання спорів шляхом арбітражу, рішення якого є обов'язковим до виконання сторонами.
Україна просить арбітражний трибунал підтвердити її права як прибережної держави та зобов’язати Російську Федерацію припинити міжнародно-протиправні діяння в означених морських акваторіях, надати Україні відповідні запевнення та гарантії їхнього неповторення й відшкодувати всі завдані Україні збитки.
За допомогою арбітражу Україна намагається припинити порушення РФ положень Конвенції, а також захистити свої права в Чорному, Азовському морі та Керченській протоці, включаючи права України на природні ресурси континентального шельфу Криму.
22 грудня 2016 року за позовом України до Росії за Конвенцією ООН з морського права сформовано трибунал, який на початку 2017-го розпочав розгляд справи Україна проти Російської Федерації.
Трибунал складається з таких членів:
- Суддя Пайк (Південна Корея) – президент трибуналу;
- Суддя Бугетайя (Алжир);
- Суддя Гомез-Робледо (Мексика);
- Професор Льов (Велика Британія) – призначений Україною;
- Суддя Голіцин – призначений Російською Федерацією.
12 травня 2017 року відбулось організаційне слухання з процедурних питань у арбітражі за позовом України про порушення Росією Конвенції ООН з морського права.
На 15 квітня 2017-го кількість будівельників на роботах зі зведення «Керченського моста» перевищила 5 тис. осіб. Підготовчі роботи з будівництва нової траси «Таврида», яку споруджують від Керченського моста до Севастополя, ведуться на ділянках від Керчі до Білогірська. З урахуванням вахтового методу щомісяця у зведенні моста бере участь понад 8 тис. робітників і 1,6 тис. фахівців.
Фінансування йде за графіком. З моменту підписання контракту в лютому 2015 року будівництво профінансовано на 122 млрд руб. (55%). Замовник прийняв виконані роботи на 66 млрд руб.
Плановий обсяг фінансування на 2017-й – 60 млрд руб. На середину квітня 2017 року занурено більше 4,7 тис. паль – 70% проектної кількості. Готові 50% опор автодорожнього та залізничного мостів – 290 із 595. Зібрано понад 36 тис. т металоконструкцій-прольотів – 16%. Будівництво залізобетонної плити проїжджої частини ведеться на 42 із 76 ділянок автодорожнього моста (9,7 тис. куб. м) – 15% проекту.
У 2017 році планується побудувати всі опори автодорожньої частини моста – 288 шт., змонтувати 12-14 км мостових прольотів під автодорогу. У другій половині 2017-го розпочнуться роботи з асфальтування на Тамані та на окупованому українському острові Тузла посередині Керченської протоки. У 2017 році планується зробити 30-40% опор залізничного мосту і змонтувати близько 20% його прольотів.
Рух автомобілів по мосту планується розпочати у грудні 2018 року, потягів – у грудні 2019-го.
Висновки та прогнози
1. «Керченський міст», безумовно, буде побудований. Це матиме серйозні економічні й політичні наслідки для окупованого Криму.
2. Після закінчення будівництва мосту держава-окупант (РФ) із великою ймовірністю опиниться перед спокусою перекрити доступ на Кримський півострів із території материкової частини України або максимально ускладнити його.
3. Через спорудження Керченського моста до його закінчення – тобто ще 2-3 роки – Росія буде змушена продовжувати штучно гальмувати реалізацію всіх великих інфраструктурних проектів у всіх регіонах РФ через брак бюджетних ресурсів, як це відбувається в даний час.
4. Відразу після введення мосту в експлуатацію Росія організує регулярні вантажні й пасажирські автомобільні, а потім – залізничні перевезення із регіонів РФ до окупованого Криму.
5. У 2018-2019 роках відпаде потреба не тільки в поромних перевезеннях із РФ до окупованого Криму, а й, за великим рахунком, у всіх кримських портах і морських перевезеннях як таких, за винятком Севастопольського порту.
Севастополь – єдине велике місто Кримського півострова, де морські перевезення можуть залишатися порівняно рентабельними за рахунок його значного віддалення від Керчі по автодорогах – близько 300 км.
Решта кримських портів, найімовірніше, згорнуть свою діяльність в умовах санкцій до обслуговування місцевих прибережних каботажних туристичних ліній.
6. Різко зменшиться пасажиропотік через аеропорт «Сімферополь», який не зможе витримати цінову конкуренцію з автобусними та залізничними пасажирськими перевезеннями. Стане набагато легше діставатися до Криму на особистому автотранспорті.
Нові термінали аеропорту «Сімферополь», розраховані на пасажиропотік понад 7 млн осіб на рік, залишаться недовантаженими, а інвестиційні вкладення в них не окупляться. Проект цивільної частини севастопольського аеропорту «Бельбек» реалізований не буде.
7. Спрощена транспортна доступність може привести до зростання туристичного потоку до Криму, якщо й коли ціна відпочинку на півострові стане для туристів з РФ конкурентною.
У всякому разі це стимулює організоване директивне спрямування до експропрійованих РФ кримських санаторіїв, що належать Україні й захоплені як військові трофеї, категорій російських громадян із низькими доходами, а також тих держслужбовців, яким фактично заборонений виїзд за межі РФ.
8. Після введення в дію залізничної частини мосту виникнуть умови для виходу з анабіозу залізничного транспорту на території Кримського півострова.
9. Оптимальною політикою України в цьому контексті в період 2017-2019 років має стати оперативне подання відповідним органам ЄС, США, країн Британської співдружності та інших держав, які підтримали санкції до РФ у зв'язку з окупацією й анексією Криму, пропозицій щодо адресного розширення міжнародних санкцій стосовно компаній та осіб, які беруть безпосередню участь у будівництві «Керченського моста» і траси «Таврида».
Індія – Китай: небезпечне загострення з важко передбачуваними наслідками
Олег Бєлоколос,
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Скидається на те, що російська окупація Криму справді відкрила своєрідну скриньку Пандори в міжнародних відносинах, спровокувавши не лише черговий виток загальносвітової гонки озброєнь, а й суттєве збільшення кількості міждержавних конфліктів у різних регіонах.
Зокрема, останнім часом спостерігається відчутне підвищення градусу напруги у відносинах між Індією та Китаєм. Йдеться про суперечку навколо визначення індійсько-китайського кордону у віддаленому, однак водночас стратегічному районі плато Доклам у Гімалаях. І хоча деякі ЗМІ стверджують, що можливий двосторонній конфлікт, швидше за все, матиме обмежений характер, навіть його ймовірність не може не викликати значне занепокоєння у світі. Адже історія свідчить: ескалація міждержавного протистояння досить важко згодом піддається будь-якому контролю. Тим більше що й Пекін, і Делі володіють ядерною зброєю і мають потужні звичайні збройні сили.
Безсумнівно, за цим конфліктом уважно спостерігають у багатьох столицях, а головне – у Москві та Вашингтоні. Як зазначає впливовий «Економіст»: «Погіршення відносин Росії із Заходом внаслідок конфлікту в Україні наблизило РФ до КНР. Але за цим панібратством ховаються фундаментальні суперечності. Росії Китай потрібен куди більше, ніж РФ – Піднебесній. І Росія почувається незручно в таких нерівноправних відносинах, які засвідчують безпідставність претензій Кремля на світову велич. Російська Федерація боїться свого значно численнішого й економічно могутнішого сусіда, який швидко нарощує військову потугу». Більш того, «відколи внаслідок санкцій Росія втратила доступ до міжнародних ринків капіталу, Китай став її головним джерелом грошей», – додає британський журнал.
Тобто альянс РФ і Китаю вже стає фактором у міжнародних відносинах. Щоб пересвідчитись у цьому – достатньо поглянути на результати їхнього голосування в ООН стосовно найважливіших питань міжнародного порядку денного.
Водночас Москва наразі саме свої національні інтереси вважає пріоритетними і явно не хотіла б втратити ласий шматок перспективного індійського ринку озброєнь та інших технологічних товарів, що може статися у разі виявлення нею відвертих симпатій до позиції Пекіна.
Кремль також вочевидь побоюється послаблення (внаслідок зазначених внутрішніх суперечок) свого найулюбленішого геополітичного проекту – групи БРІКС, що об’єднує Бразилію, Росію, Індію, Китай і Південну Африку, якій Москва хотіла б надати антизахідного спрямування.
Цікаво, що Вашингтон теж опинився у доволі неоднозначній ситуації, адже, з одного боку, США наразі розраховують на дієву допомогу від КНР у стримуванні північнокорейської ракетно-ядерної програми, зокрема у вигляді заборони імпорту до КНДР, а з іншого – хотіли б мати взаємовигідні й навіть тісні, у тому числі військово-технічні відносини з іншим азійським гігантом – Індією, що швидко розвивається й має величезний потенціал.
Аналіз складного переплетіння інтересів у регіоні дозволяє констатувати, що єдиним взаємоприйнятним варіантом розв’язання цієї індійсько-китайської суперечки є дипломатичний, адже, здається, обидві сторони з багатьох причин явно не зацікавлені у потрясіннях, що можуть мати негативні наслідки для економіки й торгівлі. Такі потрясіння вочевидь будуть особливо небажаними для китайського лідера, який готується до важливого з’їзду Комуністичної партії КНР, призначеного на осінь цього року.
Венесуельський табір у вогні
Олександр Хара
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Щонайменше 37 осіб загинуло у протистоянні між в’язнями та поліцейськими у буцегарні південної Венесуели. Спецназ намагався розчистити приміщення, які захопили незадоволені арештанти декілька тижнів тому. Щось подібне, але з більшим розмахом відбувається по всій країні починаючи з квітня (загинуло понад сто осіб). У боліварської революції Уго Чавеса буквально закінчилося пальне, адже соціалістичний «рай» тримався на націоналізації (а фактично конфіскації) в іноземних інвесторів підприємств енергетичного сектору та на сприятливій кон’юнктурі світових цін на енергоносії.
Із найбільшими на планеті підтвердженими запасами нафти та восьмими за розміром покладами природного газу Венесуела мала всі можливості порвати зі злиденністю (більше третини населення досі живе за межею бідності) та посісти одне з передових місць у Латинській Америці. Однак, як довів не лише Радянський Союз, у лівацьких революціонерів погано виходить із розвитком економіки та покращенням добробуту населення. Значно краще вони вміють монополізувати владу та розбудовувати «соціалістичний табір».
Корупція й неефективне управління в умовах зменшення притоку нафтодоларів підштовхнули президента Ніколаса Мадуро до посилення концентрації влади та наступу на рештки громадянських свобод. Проведені вибори до Національної Асамблеї викликали хвилю протестів всередині країни та невизнання поза її межами. Офіційна явка становила 41,53%, що дорівнює понад 8 млн виборців. Натомість розрахунки та спостереження опозиційних сил свідчать про те, що у голосуванні взяли участь від 2 до 3 млн осіб, тобто на дільниці не з’явилось 88% виборців, тож про легітимність нового парламенту не йдеться. Понад 40 держав не визнали новообраний законодавчий орган, а США запровадили санкції проти президента країни.
Цілком прогнозовано жодних проблем не побачили «братні режими». Китайське зовнішньополітичне відомство зазначило, що вибори пройшли спокійно та без серйозних порушень, а також висловило сподівання, що «всі сторони у Венесуелі зможуть вирішити наявну проблему шляхом мирного діалогу в рамках правової бази». Кремль звинуватив опозиційні сили в протистоянні, закликав утриматись від «деструктивних планів» і вимог посилити економічний тиск на Каракас.
Москва, як ніхто інший, розуміє, що в умовах санкційного тиску режим Мадуро довго не протягне. Маючи на меті утримати нинішній політичний режим, контрольована соратником Путіна – Ігорем Сєчіним «Роснєфть» видала венесуельській державній нафтогазовій компанії аванс на постачання нафти у розмірі $6 млрд (усього впродовж останнього десятиріччя РФ профінансувала Венесуелу на $15-20 млрд). Експертна спільнота вважає такий крок ризикованим та економічно необґрунтованим, адже із $10 млрд золотовалютних резервів Венесуела має зовнішній борг розміром $150 млрд. І це при тому, що життя в країні продовжує погіршуватись шаленими темпами – промислове виробництво впало на 10%, річна інфляція сягнула 600%, бракує найнеобхідніших речей і продуктів.
Попри цю вкрай сумну картину, Москва має на меті досягнути трьох цілей. По-перше, використати сприятливу ситуацію для елегантного «розпилу» грошей, адже лише так функціонує клептократичний режим Путіна. По-друге, спробувати закріпити за собою позиції після можливої зміни влади в країні. У Кремлі, вірогідно, вже забули, що подібний фінт із кредитом Януковича не приніс їм бажаного успіху. І наостанок, режим Мадуро корисний з погляду перманентного дратування Вашингтона. Звичайно, це не розміщення ядерних ракет на Кубі у 1962 році, але вже щось.
У своїй екстравагантній манері Дональд Трамп уже заявив, що «не виключає військового втручання у Венесуелу», що спричинило нервову реакцію як у латиноамериканському регіоні, так і далеко за його межами, включаючи деяких європейських союзників.
Хоча здається, що інвестиції Кремля у підтримку венесуельського лідера явно не окупляться його утриманням при владі, вони точно досягнуть більш важливої мети – внесення ще більшого хаосу у міжнародні відносини, а головне – розбрату між центрами політичного Заходу.
Отже, Венесуела тривалий час залишатиметься складною проблемою для країн регіону, головним болем для адміністрації Трампа, а також іще одним інструментом Путіна в реалізації його деструктивного порядку денного для світу. Принаймні допоки не почнеться неминучий безлад у власне російському «таборі»…
Хвиля терору в Західній Африці: 18 загиблих внаслідок нападу у Буркіна-Фасо та понад 100 постраждалих від бомб у Нігерії
Олег Бєлоколос
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
За повідомленнями ЗМІ, щонайменше 18 осіб загинуло та восьмеро отримали поранення внаслідок нападу на популярний турецький ресторан в Уагадугу – столиці Буркіна-Фасо в ніч на понеділок, 14 серпня. Зазначалося, що невідомі озброєні відкрили вогонь по відвідувачах популярного серед іноземців турецького ресторану «Стамбул» у самому центрі міста.
Місцева влада повідомила, що серед загиблих є представники кількох національностей. За різними повідомленнями, серед жертв є громадяни Туреччини та Франції.
Сам напад влада назвала терористичною атакою, яку здійснили місцеві ісламісти. Слід зазначити, що цей терористичний акт нагадує напад ісламістів на готель поблизу столиці Малі Бамако, скоєний 18 червня цього року, а також свідчить, що, незважаючи на численні заходи безпеки, ісламісти в регіоні продовжують здійснювати напади на урядові об’єкти, готелі та інші місця, де збираються іноземці.
16 серпня троє жінок-самогубців вчинили терористичний акт поблизу табору біженців у Північно-Східній Нігерії, що, за наявною інформацією, спричинило загибель 28 осіб. Ще 82 отримали поранення. Повідомляється про вірогідну участь в організації нападу тамтешньої ісламістської організації «Боко Харам», яка свого часу «дала присягу на вірність» Ісламській державі.
За деякими даними, починаючи з 2009 року бойовики «Боко Харам» вбили понад 20 тис. людей, а ще 2,6 млн стали біженцями.
Таким чином виявилося, що армія Нігерії, яка веде тривалу війну проти ісламістів на півночі країни й нещодавно оголосила про поразку «Боко Харам», вочевидь явно поспішила з такою заявою.
