Юрій Смєлянський
експерт Фонду "Майдан Закордонних Справ"
У вересні 2018 року фонд «Майдан закордонних справ» спільно з фондом К.Аденауера проводив чергову конференцію з питань деокупації Криму. У тому числі на конференції експерт фонду, генерал-майор О. Поліщук озвучив тезу про те, що протягом 6 років з 2018 по 2023 рік у Росії може скластися ситуація при якій буде тимчасово втрачено централізоване управління. Навіть тимчасова втрата централізованого управління дасть Україні шанс на повернення Криму і ОРДЛО. І, звичайно, виникає питання про готовність самої України до такого варіанту розвитку подій. Варіанту, при якому виникає можливість повернення тимчасово втрачених територій.
З часів Радянського Союзу Росія існує за рахунок експорту вуглеводнів. У звичайному побуті: «Росія - держава-бензоколонка». Вуглеводні - основне джерело наповнення федерального, і не тільки, бюджету. Ну а федеральний бюджет, в свою чергу, основний інструмент збереження існуючої російської владної моделі.
У листопаді 2018 року Рада безпеки РФ проводила засідання, з питання ризиків для ТЕК. За підсумками цього засідання Путін заявив, що видобуток енергоресурсів «приносить Росії не тільки відчутні доходи, але і дозволяє залишатися одним з головних гарантів світової енергетичної безпеки», а санкції створюють «загрози» і «виклики» для такого стану речей. Тобто російський президент визнав, що енергоресурси дозволяють Росії шантажувати решту цивілізованого світу і експортувати ще й збройну агресію. За підсумками цього засідання було прийнято Доктрину енергетичної безпеки РФ, в яку було включено вимогу здійснити технологічний прорив в нафтовій галузі. «Щоб було і наше обладнання, наші технології, програмне забезпечення і т. д. Тут проблема ця існує», - таку заяву зробив секретар Радбезу Микола Патрушев.
Проведення з таким порядком засідання Радбезу було пов'язано з яскравою проявою загрози такого варіанту розвитку подій, при якому протягом 7 років до 2025 року Росія може втратити дуже багато і все це пов’язано з нафтою. За оцінками російської Мінприроди і Міненерго, якщо не зміниться ситуація, з 2025 року російський фонд діючих нафтових родовищ перестане справлятися з навантаженням за обсягами видобутку. А до 2035-го, за оцінкою Міненерго, обсяги виробництва можуть впасти практично вдвічі - з нинішніх 553 млн тонн на рік (11,4 млн барелів на день), до 310 млн тонн (6,3 млн барелів на день). Це означає, що нафти для експорту (зараз - 5,2 млн барелів на добу) просто не залишиться. А ріка нафтодоларів, що дає, за даними ЦБ, 30% валютних доходів російської економіки, може пересохнути.
Іншими словами, Росія втратить свій експортний потенціал, в федеральному бюджеті не буде грошей, а на армію та інші російські репресивні структури не вистачить грошей. Окуповані території не буде за що утримувати, не вистачить коштів на виплату данини в Чечню і так далі. Протягом семи років вуглеводневі доходи федерального бюджету також будуть знижуватися при збереженні ринковій кон'юнктурі.
Росія повністю зникне зі світового ринку нафти до середини 2030х, заявив в інтерв'ю Bloomberg наслідний принц Саудівської Аравії Мохаммед бен Сальман. Він додав, що Ер-Ріяд готовий замістити російські поставки, які вибувають.
«Старі, ще радянські родовища стрімко виснажуються, а нових покладів з легкою і дешевою для вилучення нафтою виявити не вдається. Поточні рівні нафтовидобутку в Росії «недостатньо забезпечені запасами родовищ, що розробляються», говориться в проекті «Стратегії мінерально-сировинної бази до 2035 року», яку підготували в Мінприроди і яку підписав прем'єр Дмитро Медведєв.
Особливо гостро проблема стоїть у Західній Сибірі, яка зараз дає кожен другий барель, який отримують із надр. Якщо нічого не робити, у песимістичному сценарії, спад там буде більш ніж у два рази - з 330 до 146 млн тонн на рік, говорив глава Міненерго Олександр Новак на засіданні уряду 18 вересня 2018 року.
«Щоб залишитися у великій нафтовій грі, потрібно розробляти важко видобувні запаси», випливає зі стратегії Мінприроди. На сланець і глибоководні проекти на арктичному шельфі, за даними Роснедр, припадає дві третини всієї решти нафти в країні.
Але проблема - в рентабельності: собівартість такого видобутку від 70 доларів на суші до 150 доларів за барель в Арктиці, відзначає партнер RusEnergy Михайло Крутіхін. До того ж, потрібні технології, доступ до яких перекритий санкціями Заходу.
«Підтримати видобуток можна було б за рахунок традиційних родовищ із застосуванням інтенсифікації (гідророзрив пласта, в тому числі багатостадійний), шляхом розробки нетрадиційних запасів нафти на суші (Баженовской свити) або за рахунок розробки морських родовищ (на арктичному шельфі)», - перераховує директор енергетичного центру «Сколково» Тетяна Мітрова.
Але власних технологій і обладнання для таких робіт у російських компаній практично немає, - констатує вона. Йдеться про буріння на шельфі, а також технології гідророзриву пласта (ГРП), які дозволяють добувати нафту зі сланцевих порід, оживляти старі родовища і збільшувати віддачу свердловин.
«За весь час санкцій в країні не було побудовано жодного флоту гідророзриву, а наявний флот стрімко старіє, - зазначає Мітрова, і проблемою може стати навіть підтримку видобутку на старих родовищах».
Що робитиме кремлівська влада в такій ситуації? Збільшувати обсяг експорту збройної агресії, поки є ресурси? Або, навпаки, почне поступове згортання вже існуючих обсягів? Наскільки об'єктивно оцінює ситуацію чинне керівництво України? Ті політики і політичні сили, які готуються прийняти участі в президентських і парламентських виборах? Зміст новорічних звернень оптимізму не вселяють.
Фото: ТСН
