Олег Бєлоколос
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
У неділю 24 вересня німці прийшли на виборчі дільниці та обрали депутатів парламенту (Бундестагу), які згодом мають визначити, хто стане канцлером і формуватиме новий уряд Німеччини.
Як відомо, головними суперниками на цих виборах були партія сьогоднішнього канцлера Ангели Меркель – консервативний Християнсько-демократичний союз (ХДС) та Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) на чолі з відомим європейським і німецьким політиком Мартіном Шульцем.
За попередніми результатами перемогу здобув консервативний блок пані Меркель ХДС/ХСС, при цьому показавши на федеральних виборах найгірший результат за майже 70 років – 33%. Соціал-демократична партія Німеччини на чолі з екс-президентом Європейського парламенту Мартіном Шульцем отримала на виборах близько 20,8%. Правопопулістська «Альтернатива для Німеччини» вперше пройшла до Бундестагу, здобувши 12,6%; Вільна демократична партія (ВДП) – 10,7%; Ліві – 9,2%; а «Зелені» – 8,9%.
На ранок 25 вересня Шульц і його прихильники вже заявили, що партія не братиме участі в коаліції і має намір піти в опозицію. Взагалі, думки щодо утворення можливої коаліції відчутно різняться. Як зазначила шеф-редактор «Німецької хвилі» Інес Поль: «Ангела Меркель розпочне непрості переговори щодо формування урядової коаліції зі значними втратами. Одним із тягарів для неї стане те, що багато хто в лавах власної політичної сили розглядає саме її особисто, а також її політику щодо біженців як причину катастрофічного результату ХДС на виборах. З іншого боку, весь світ сподівається, що саме Меркель, попри такі підсумки виборів, залишиться однією з провідних політичних фігур Заходу».
Однак нас в Україні, звичайно, насамперед цікавлять можливі зовнішньополітичні наслідки вчорашніх вибрів.
Як відомо, Ангела Меркель та прем'єр-міністр Баварії Горст Зеегофер, які очолюють партії, що формують консервативний блок ХДС/ХСС, представили свою програму 3 липня. У зовнішньополітичній сфері привертають увагу наміри стосовно врегулювання «конфлікту Росії з Україною» в рамках Мінських угод; ідеї посилення безпеки ЄС і заявленого бажання дотримуватися вимог НАТО щодо поступового нарощування військових витрат до рівня двох відсотків ВВП.
Натомість лідер Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) Мартін Шульц оприлюднив свою програму 16 липня, у якій, зокрема, висловився за посилення Євросоюзу, поширення використання відновлюваних джерел енергії, розвиток інновацій у промисловості, а також проти досягнення рівня витрат на оборону у два відсотки ВВП, як це вже зобов'язалися зробити країни – члени НАТО, у тому числі Німеччина.
Аналіз ставлення інших німецьких провідних партій до безпекової проблематики дозволяє констатувати розбіжності щодо питання американських ядерних сил у Німеччині, а відтак і щодо НАТО. Втім, як відомо, реальна політика дещо відрізняється від передвиборчої риторики.
Взагалі, питання НАТО цьогоріч перебувало в центрі німецького політичного дискурсу: під час візиту до Естонії 1 березня навіть міністр закордонних справ ФРН Зігмар Ґабріель висловив сумнів щодо того, чи доцільно Німеччині підвищувати свій оборонний бюджет до рівня двох відсотків ВВП – цільового показника НАТО. «Ми повинні зважати на те, чи хоче Європа, щоб наша країна щороку інвестувала 60 мільярдів євро в німецьку армію, – процитувала Ґабріеля інформагенція AFP. – Це означатиме оборонне домінування в Європі, і я вважаю, що наші сусіди не хотіли б цього бачити».
При цьому позиція Ґабріеля суперечила заявам Ангели Меркель та міністра оборони ФРН Урсули фон дер Ляєн, які підтримали збільшення оборонного бюджету країни до рівня двох відсотків ВВП. За наявною інформацією, оборонний бюджет Німеччини у 2016 році становив 34,3 мільярда євро – 1,2 відсотка від внутрішнього валового продукту країни. Очкується, що в поточному році ФРН збільшить видатки на армію на вісім відсотків, а у разі дотримання цільового показника НАТО у два відсотки витрати на оборону можуть сягнути 63 мільярдів євро.
Однак і окрім НАТО Берліну є над чим сьогодні серйозно замислитися: загроза тероризму, пов’язаного з радикалізацією тамтешньої молоді під впливом ідеології Ісламської держави; окупація Криму та агресія Кремля на сході України і санкції щодо Москви; посилення авторитарних тенденцій у Туреччині та неоднозначне ставлення до них німців турецького походження; тертя з низкою східноєвропейських країн щодо проблематики біженців; майбутнє Європейського Союзу в контексті згаданих та інших викликів; розбіжності зі США стосовно питань зміни клімату та протекціонізму в міжнародній торгівлі тощо.
Отже, і Європі, і Німеччині досить скоро доведеться шукати непрості відповіді на складні питання, які нині вочевидь є найбільш важливими та пріоритетними:
- Збереження прав і свобод у повному обсязі чи забезпечення загальносуспільної безпеки?
- Підтримання політики торговельної лібералізації чи курс на європейський/німецький економічній патріотизм?
- Просування подальшої європейської інтеграції чи її можлива диверсифікація в темпах і сферах?
Україні, безперечно, також необхідно здійснити певну ревізію відносин з Німеччиною з метою поглиблення існуючої взаємодії, пошуку можливостей для нових взаємовигідних контактів, а також проведення вкрай необхідних внутрішніх реформ задля надання аргументів нашим німецьким друзям, які підтримують нашу державу у протистоянні з Росією.
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
