Олексій Куроп`ятник
дипломат, експерт фонду «Майдан закордонних справ»
Отруєння екс-полковника ГРУ Сергія Скрипаля у британському містечку Солсбері в неділю 4 березня сколихнуло й розкололо оцінки політиків та експертне співтовариство України відразу за кількома напрямками. І справді, при всій відповідності випадку «ліквідації зрадника» традиціям радянських спецслужб та передбачуваність лінії поведінки Кремля, контекст та реагування Заходу ставить цю подію в розряд надзвичайних, які можуть мати фундаментальні наслідки для всього пострадянського простору, незалежно від того, яка версія підтвердиться в кінцевому підсумку.
Зазначимо, що версія про причетність Росії конкретно до цього випадку в даному контексті, передусім доцільність ліквідації противника режиму взагалі та напередодні президентських виборів – зокрема, має другорядне значення. Тут важливе інше – це використання хімічної зброї масового знищення та повна передбачуваність реакції Кремля, яка раніше дозволяла йому не лише виходити сухим з води («ви спочатку доведіть у судовому порядку, що це ми»), а й хизуватися своєю безкарністю. Логіка нинішнього випадку полягає якраз у тому, що для нейтралізації негативних наслідків для себе, а Росія навіть офіційно відверто визнає таку шкідливість, Кремль мав би поводитись зовсім інакше: не просто заявити про свою непричетність, а негайно та щиро «вивернути кишені» й запропонувати повне та незалежне міжнародне розслідування на своїй території. У цій ситуації гонор та фальшиве відчуття безкарності не просто грають проти керівництва Росії, вони її нищать і роблять це дуже швидко.
Для об’єктивності розглянемо обидві версії, спочатку про непричетність Росії, на що дійсно вказує низка ознак. Сергій Скрипаль – зрадник, але не перебіжчик. Британці завербували його в кінці 1990-х років в Іспанії. Скрипаль звільнився з ГРУ, до початку 2000-х працював у МЗС РФ, розкривав своїх колишніх колег за гроші, у 2004 році був заарештований, але не страчений! У 2006-му отримав вирок – 13 років – і через чотири роки серед інших (четверо осіб) був обміняний на групу Анни Чапман (10 осіб), виїхав до Британії і цілком розсудливо активної роботи проти РФ не вів. Тобто росіяни тримали його у своїх руках і відпустили. Тож ліквідація явно необґрунтована та перевищує законний вирок суду, а помста як мотив для вбивства за зраду не витримує критики.
З політичної точки зору час для ліквідації вибраний вкрай невдало – за три тижні до виборів: спочатку замах на Сергія Скрипаля разом із дочкою, причому в такий спосіб, що постраждала третя людина (поліцейський) з негайним виявленням отруйної речовини явно російського походження. Можна припустити, що Кремль робить це для залякування власної еліти, рівень лояльності якої знизився, але операцію можна було провести після виборів, не ставлячи легальність результатів голосування 18 березня під сумнів. Недарма пізніше з’явилася версія про самочинні та неузгоджені з Кремлем дії ГРУ. Як для професійної таємної ліквідації – забагато грубих помилок, та й почерк занадто подібний до попередніх 14 випадків ліквідації на території Британії, починаючи з Бориса Березовського в березні 2013 року.
Нарешті – на випадок, якщо у когось залишилися сумніви про причетність Росії, яка вже почала нести політичні збитки, – як на зло, через вісім днів у Лондоні у власній квартирі задушили Миколу Глушка, партнера Березовського, але ця справа чомусь не отримала розголосу взагалі.
Тепер коротко розглянемо ознаки, які вказують на версію про причетність Росії. Їх не так багато: це почерк самої акції ліквідації – обов’язково нахабно, майже демонстративно (для досягнення ефекту залякування ворогів). Склад жертв – це або зрадники російських спецслужб, або політичні противники Путіна, їхні помічники та зв’язки з числа британців. Нарешті, використання незвичних отрут для імітації природних причин смерті (хоча це часто не спрацьовує, але дозволяє заперечувати причетність): Олександр Литвиненко – полоній-210, Ігор Пономарьов – талій, тепер – «Новачок», зразок якого не передавався іноземним експертам (але відомий розробнику, який мешкає в США й навіть надрукував книгу з формулою речовини). Тут усе співпадає, але прямих доказів немає. Щоправда, «Новачок» – це не просто отрута, а хімічна зброя масового знищення розробки СРСР кінця 1980-х років, не внесена до переліку заборонених речовин Конвенції про хімічну зброю 1988 року.
Неупереджений читач побачить, що обидві версії мають право на існування, але жодна з них не доведена. Важливим моментом є те, що звична лінія поведінки Кремля не посилює версію непричетності, а, навпаки, послаблює її: пихате та іронічне повне заперечення з елементами знущання над безпомічністю самих обвинувачів у стилі «Ви спочатку там у себе розберіться, а потім нас звинувачуйте». Росія звикла по-хамськи заважати проведенню досудових розслідувань і при цьому застосовує такі методи, як надання ключовому свідку депутатської недоторканості, як це було у випадку з Андрієм Луговим у справі Литвиненка. Вочевидь, прямих доказів ми ніколи й не побачимо, проте вони й не потрібні. Тут важливо інше – лінія поведінки Кремля має бути стандартною.
Втім, безкарність не може тривати вічно. Автор тримається думки про другорядність того, хто вчинив замах на вбивство цього разу, оскільки Росія навряд чи погодиться на щире та неупереджене розслідування на власній території. Важливо те, що ми знаємо майже напевно, хто вчинив попередні ліквідації, і що злочинці досі не покарані. Але вони будуть зрештою покарані цього разу, і це справедливо. Тут є дві версії: або саме на це й був розрахунок у справжніх організаторів ліквідації, або при аналізі випадку варто уважніше враховувати поточний контекст.
У Британії щороку відмиваються сумнівні активи на суму 127 млрд дол. (90 млрд фунтів), тільки за 2017 рік росіяни відмили через британські банки та нерухомість понад 22 млрд дол. Лондон став світовим центром для відмивання грошей з репутацією притулку для організованих груп російських злочинців, тут придбано більше 140 об’єктів нерухомості за кошти сумнівного походження на суму 4,2 млрд фунтів (5,9 млрд дол.). Дослідники з Global Witness і Transparency International виявили систематичні трансакції російських злочинних груп і корумпованих чиновників (справа The Russian Laundromat). Лондонське лобі фінансових послуг, доходи якого становлять 7,2% британської економіки, доволі довго опиралося жорсткому регулюванню та заважало розслідуванням. Правник лейбористів Маргарет Ходж тривалий час без успіху вела кампанію за збалансованість підходів уряду до цього питання.
Тепер, схоже, британській еліті урвався терпець від відвертих порушень правил гри з боку Кремля, тож уряд під тиском НДО вирішив припинити цю практику. Спершу у 2016 році британці ухвалили закон, який вимагає від усіх компаній реєструвати справжніх власників. Але тоді уряд ще не мав механізмів для ефективного отримання інформації: шестеро співробітників у бюро Companies House розслідували справи щодо 4 млн випадків порушення закону й виявили, що половина з 766 перевірених компаній мали причетність до відмивання грошей з боку компаній, які були зареєстровані усього за вісьмома адресами в Британії. Тепер брити націлилися на ексклюзивну нерухомість росіян у Лондоні. У січні ц. р. британський парламент надав уряду повноваження вимагати пояснення походження та накладати арешти на активи на суму від 50 тис. фунтів (70 тис. дол.). Уряд створив два нових органи у складі Національної кримінальної агенції (National Crime Agency) – для розслідування економічних та фінансових злочинів. У своїй рішучості Британія відмовилася навіть від принципу презумпції невинності та поклала тягар доведення невинності на самих олігархів. ЗМІ завчасно почали готувати населення до акцій уряду: за тиждень до замаху на Скрипаля Newsweek повідомив, що заможні росіяни більше не почуваються в Європі безпечно. Серіал-драма BBC «МакМафія» про російських гангстерів у Лондоні показав усіх багатих росіян злочинцями, а серіал з розслідування радіо BBC File on 4 виявив, що більшість підозрілих трансакцій здійснюється з Азербайджану, Казахстану, Латвії та Кіпру.
Мало хто звернув увагу на те, що за день до замаху на Сергія Скрипаля міністр з питань безпеки Британії Бен Уоллес заявив про готовність уряду конфісковувати активи корумпованих олігархів з країн СНД, які не зможуть підтвердити законність своїх статків. Міністерство фінансів США, зі свого боку, склало список з 96 провідних членів адміністрації Кремля, які володіють активами на суму від 1 млрд дол. Тож справа Скрипаля стала спусковим гачком для спільних дій Британії та США з перспективою приєднання до них країн – членів ЄС (з Кіпром питання опрацьовано) та Саудівської Аравії.
