Олег Бєлоколос
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Як відомо, ще під час виборчої кампанії Трамп оголосив радикальний ісламський тероризм та угруповання Ісламська держава (ІД) ворогами, які мають бути безкомпромісно й повністю знищені.
Слід також згадати, що 28 січня цього року президент США погодив окремий Меморандум щодо ліквідації Ісламської держави в Іраку та Сирії, що передбачав уточнення правил залучення американських сил і засобів проти ІД; використання публічної дипломатії, інформаційних операцій, кіберзасобів у протидії радикальній ідеології ісламістів; пошук нових міжнародних партнерів коаліції проти ІД; здійснення заходів із протидії фінансуванню ІД.
Згодом американці почали здійснюватися заходи з посилення військової присутності в регіоні, зокрема була збільшена кількість бійців спеціальних підрозділів – з 400 до 900, суттєво підвищилась активність військово-повітряних сил, що завдавали ударів по ісламістах. У дипломатичному плані реалізовувалися заходи з метою створення широкої міжнародної коаліції з боротьби з Ісламською державою (на сьогодні 72 учасники), надавалася підтримка уряду Іраку, курдським формуванням, сирійській опозиції.
Слід відзначити, що потужний і різноплановий військовий тиск на джихадистів нарешті дав необхідний результат: 10 липня прем'єр-міністр Іраку Хайдер аль-Абаді офіційно оголосив про повну перемогу над бойовиками ІД у Мосулі. Між тим наразі тривають бої в напрямку сирійського міста Ракка, а військово-повітряні сили США й після 10 липня продовжують завдавати ударів по силах Ісламської держави в Сирії та Іраку.
При цьому ситуація на півночі Іраку надзвичайно складна: гуманітарної допомоги потребують близько 940 тисяч біженців – колишніх жителів Мосула (кількість біженців у цілому становить понад 2 млн), саме місто зруйноване майже вщент, повністю знищена відповідна інфраструктура. Кількість загиблих серед цивільних невідома й дуже приблизно оцінюється у 20 тис. осіб. ООН оцінює вартість гуманітарної допомоги та негайних заходів із відновлення і стабілізації у 1,3 мільярда доларів США.
Але навіть на цьому тлі стан справ у сусідній Сирії видається значно гіршим – за майже повної відсутності перспектив бодай якогось врегулювання навіть після ліквідації ІД, яка все ще продовжує контролювати деякі райони країни.
Як розвиватиметься ситуація надалі – сказати важко, адже з одного боку зрозуміло, що суто військова поразка Ісламської держави абсолютно не ліквідує загрозу радикальних ісламістів як таку. Безсумнівно, частина з них піде в підпілля або намагатиметься повернутися додому (як відомо, терористи ІД були з країн ЄС, Близького Сходу, Африки, Росії, інших країн СНД, Китаю) та проникнути в ті країни, де центральна влада є слабкою й існують інші умови для поширення радикального ісламу (Лівія, Ємен, Філіппіни, Центральна Азія). Керівники та ідеологи ІД, ймовірно, займуться рекрутуванням нових бійців, збором коштів, придбанням зброї та пропагандою, у якій вони впродовж останніх років досягли неабияких успіхів.
А з іншого боку – Вашингтону вочевидь слід почати дивитися на Близький Схід та зовнішньополітичні виклики в цілому в дещо ширшому контексті. І тут американським дипломатам і аналітикам, можливо, було б доцільно згадати те, що писав Збігнєв Бжезинський у книзі «Вибір: світове панування чи світове лідерство»: «Зосередження зусиль на тероризмі є політично привабливим у короткотерміновій перспективі. Демонізуючи невідомого ворога і спекулюючи на неясних страхах, можна заручитися підтримкою суспільства. Щоб перетворитися на довготермінову стратегію, такому підходу бракує стійкості, він може викликати міжнародні розбіжності й стати причиною нетерпимості інших (хто не з нами – той проти нас), викликати до життя шовіністичні почуття й послужити вихідною точкою для довільного визначення Америкою інших держав як «ізгоїв». Унаслідок цього виникає небезпека, що США сприйматимуть за кордоном як державу, що зважає лише на свої власні інтереси...»
Який шлях оберуть Сполучені Штати під керівництвом Трампа, покаже лише час. Ситуація на Близькому Сході, де накопичено значний конфліктний потенціал, сьогодні є вкрай нестабільною й за певних обставин може навіть спричинити втягування Сполучених Штатів у кризу з непередбачуваними наслідками: окрім Іракської армії в регіоні сьогодні діють інші збройні сунітські загони, 100-тисячні шиїтські формування, чисельні підрозділи курдів і тамтешніх туркменів. При цьому всі вони мають своїх ватажків, контролюють певні території й вимагають регулярних фінансових виплат. Не кажучи вже про те, що свої інтереси та клієнтів у Іраку мають Іран, Туреччина, Катар, Саудівська Аравія...
Тобто існує більш ніж реальна небезпека того, що ситуація в Іраку знов повернеться на спіраль звичного насильства, замішаного на міжконфесійних та міжетнічних протиріччях і «приправленого» величезним бажанням помсти за злочини, скоєні ІД. Крім того, уже наприкінці вересня цього року Вашингтону доведеться визначатися зі своїм ставленням до анонсованого референдуму щодо незалежності Іракського Курдистану, що фактично може змінити політичну картину всього регіону.
Залишається сподіватися, що США a posteriori (виходячи з наявного досвіду) зможуть уникнути іміджевих та інших втрат часів адміністрації Буша, які спричинили потужну хвилю антиамериканізму в всьому світі. І тут також є наш прямий інтерес, адже послаблення Америки вигідне лише сучасним ревізіоністам на чолі з путінською Росією.
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
