Попри значне погіршення без пекової ситуації навколо країни, ганебної втрати Криму та територій на Донбасі, попри зростання рівне невдоволення населення тим який чином управляється держава, основні підходи лідерів нації до визначення політики національної безпеки та оборони напрочуд залишаються незмінними.
Цьому вражаючому явищу можна надати два пояснення. Перше: національні лідери та їх радники погано освічені в цій проблематиці; вони мають дуже поверхове розуміння щодо того яким суверенна держава забезпечує свою безпеку та оборону та яким чином державна політика в цій сфері співвідноситься із широкою підтримкою дії влади з боку населення. Друге: вона настільки цинічні, що використовують цю надзвичайно важливу сферу державної політики для єдиної мети – як можливість збільшити свої персональні активи, ставлячи на кін долю нації, використовуючи при цьому навіть такі засоби, як державний переворот, іноземне збройне вторгнення та громадянську війну в якості можливостей для отримання бізнесових прибутків.
Буде перебільшенням стверджувати, що вказане явище залишається непоміченим для національних експертів та окремих патріотичних політиків, які намагаються поставити під сумнів розумність державної політики, включаючи останню оновлену Стратегію національної безпеки та оборони України – 2015 року. На превеликий даль, обмеженість кругозору та специфічних знань не дозволяє ним презентувати комплексний альтернативний підхід щодо шляхів запобігання загроз для самого існування нації.
Дане дослідження є спробою виправити цей недолік, намагаючись при цьому уникнути радикальних або необґрунтованих суджень. Основними висновки дослідження є наступними:
1. Українська нація справді має серйозні загрози, які наражають на небезпеку саме її існування, однак джерела їх походження виглядають дещо незвично – це національна політична еліта та державний апарат, переважно найвищого та середнього рівня. Якщо сказати просто, Україні загрожує серйозна зовнішня сила, однак її малопомітні внутрішні загрози є смертельними. 2. Дослідження доводить, що національна політична еліта становить собою групу олігархів, які поставили під свій контроль значні пострадянські державні активи в сумнівний з точки зору закону спосіб і мають з цього значні прибутки завдяки схемам ухилення від сплати податків. Проте ці групи політичних підприємців не створили корпоративний національний бізнес, натомість встановили режим внутрішньої окупації. Для збереження цього виду бізнесу вона найняли політиків із виключно низькими моральними нормами поведінки і побудували політичну конструкцію, яка наразі після 25 років виявилася надалі нежиттєздатною через вичерпаність ресурсів для її подальшого функціонування.
3. Що суттєво погіршує ситуацію, так це брак розуміння у політичної еліти як насправді здійснюється збалансоване та стабільне управління державною. Україна є багатоетнічною та двомовною нацією із роздвоєною свідомістю в різних регіонах країни – патримоніальною радянського типу та західного типу із пріоритетом вільного ринку. Пострадянська вільна Україна має нагальну потребу у національній ідеї, концепті єдиної нації, проте еліта так і не спромоглася ані зрозуміти цю проблему, ані належним чином знайти для неї рішення. Як результат, маємо сепаратизм та масову державну зраду силовиків в окремих регіонах на фоні тотальної корупції на вищому рівні, та узурпацією влади, що слугують спусковим гачком.
4. Егоїстичне намагання представників політичної еліти отримати владу шляхом збочення демократичних інструментів призвело до перетворення цих ментальних розбіжностей у прірви, і тепер нація пожинає гіркі наслідки.
5. Неприйнятно низькі моральні стандарти поведінки політиків та державних службовців високого рівня створили серйозні виклики для життєздатності державності в Україні. Демократичні інструменти використовуються для узурпації влади та задля маніпулювання свідомістю нації, в збочених руках вони привели націю до розчарування та зневіри, що правосуддя та свобода є досяжними в Україні.
6. Попри те, що рівень добробуту нації значно знизився, що економіка перебуває у глибокій регресії і підтримуються на плаву за рахунок фінансових ін’єкцій МВФ, уряд країни заперечує наближення національного дефолту та, навпаки, поспішає незаконно та скритно вивести за кордон значні фінансові активи з національного банківського сектору, проголошує як обґрунтовану економічну політику курс на деіндустріалізацію та сумнівну євроінтеграцію, яка публічно трактується як майже повноцінне членство та панацея від усіх економічних негараздів.
7. Керівники країни наполегливо переконують націю у тому, що західні друзі зрадили Україну через ігнорування Будапештського меморандуму, та ставлять під загрозу їх поточну допомогу тим, що саботують ефективне та швидке проведення національних реформ, оскілки ці реформи підривають нинішню політичну систему держави. Дослідження трактує таку поведінку керівництва як загрозу національній безпеці, яка наражає країну на небезпеку залишитися самотньою перед російською агресією та неспроможною її ефективно відбити самотужки.
8. Дослідження визнає російську загрозу як потужну загрозу для нації, але стверджує, що керівництво України має троки інший підхід до вирішення цієї проблеми: воно всерйоз вірить у можливість досягти із Кремлем непрозорого, подібного до бізнесової оборудки, вирішення проблеми збройної агресії, при цьому продовження збройних дій на Донбасі має залишатися важливою передумовою для його подальшого перебування при владі. Нації залишається платити за таке бізнесового типу політичне рішення щодня своїми життями.
9. Стверджується, що Україна за якістю поточних керівників та політичної еліти не має шансів залишитися суверенною державою, політичні лідери мають бути заміненими в еволюційний спосіб, проте швидко, з використанням демократичних інструментів.
10. В дослідженні країна бачиться в середній перспективі як нація західного типу із життєздатною демократичною політичною системою, яка ґрунтується та принципах ефективного управління, із розвиненою економікою, здатною виготовляти продукцію із високою доданою вартістю, та яка має прагматичні партнерські відносини у сфері оборони із провідними країнами Заходу.
Дослідження отримало позитивні оцінки у Києві з боку багатьох керівників високого та середнього рівнів, у бізнесових колах, серед високопоставлених військових, представників національних спецслужб, включаючи звільнених у запас. Висновки дослідження широко розповсюджені серед державних інституцій, включаючи АПУ, РНБОУ, де були сприйняті із насторогою, але без змістовної або помітної критики, що вказує на певний рівень партнерства держави із громадянським сектором та спільного сприйняття багатьох ідей, закладених в дослідженні.
Олексій КУРОП'ЯТНИК — експерт фонду "Майдан закордонних справ" Автор Стратегії національної безпеки України (альтернативної)
