Олександр Хара
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Спеціально для "УНІАН"
Колишній президент Парламентської асамблеї Ради Європи Стелла Кіріакідес заявила, що в ПАРЄ 23 січня відбудеться перше засідання спеціального комітету, який займатиметься пошуком механізму повернення Російської Федерації в Асамблею.
Передусім варто зазначити, що насправді йдеться не про «повернення Росії в ПАРЄ» як таке, а про скасування мораторію на голосування російської делегації, а також участь у керівних органах. Умовно кажучи, членство РФ було призупинено, і російську делегацію з ПАРЄ ніхто не виганяв.
Проте весь цей час, поки росіяни не мають права голосу в ПАРЄ, вони проводять активні дипломатичні та інші заходи для того, щоб відновити свою повноцінну участь. Адже ПАРЄ є такою організацією, де росіянам потрібно проводити свою пропагандистську лінію, потрібно показувати, що «весь світ неправий, а Росія просто захищається від усіх», тощо.
Умовно кажучи, членство РФ було призупинено, і російську делегацію з ПАРЄ ніхто не виганяв
Як відомо, президентом Парламентської асамблеї Ради Європи обрано італійця Мікеле Ніколетті. А, як ми знаємо, Південна Європа взагалі, а Італія зокрема є проросійськи налаштованими. Тому Ніколетті дуже обережно, але буде лобіювати ідею про повернення російській делегації права голосу в ПАРЄ. Адже, на думку європейців, усі мають право висловити свою позицію, бо тільки в діалозі можна встановити істину.
Але стосовно Росії це не є правильним. Оскільки, по-перше, парламенту як такого фактично немає — це контрольована Путіним організація. А, по-друге, росіяни займаються тим, що викривляють правду, тож об’єктивної інформації від них почути не можна.
Крім того, росіяни вже давно намагалися змінити процедурні правила таким чином, аби отримати змогу повернутися до ПАРЄ, увійшовши через «чорний хід». Це вони намагатимуться робити й надалі.
Наскільки Росії вдасться повернути собі право голосу в ПАРЄ — сказати складно. Оскільки ми можемо оцінювати лише публічну частину того, що відбувається, а є ще й не публічна, включаючи і корупційну складову, і лобіювання російських інтересів через певні структури. Тобто є не лише публічна дипломатія.
Росіяни вже давно намагалися змінити процедурні правила таким чином, аби отримати змогу повернутися до ПАРЄ, увійшовши через «чорний хід»
До того ж, не варто забувати, що Росія є великим контрибутором, тобто робить великі внески в організацію. Ці суми начебто і не критичні, але, з точки зору функціонування ПАРЄ на нинішньому рівні, їй ці гроші потрібні.
Щодо наслідків, то Україні не варто нервово реагувати на можливе повернення права голосу Росії в ПАРЄ. Адже не можна завжди перемагати — іноді бувають і поразки.
Найголовніше, що ПАРЄ — надзвичайно потрібний Україні майданчик. Завдяки цьому майданчику вона представлена в європейських структурах — це перший момент.
Другий момент — ПАРЄ зосереджується на надзвичайно важливих для нас питаннях, зокрема, на темі прав людини. З одного боку, дотримання прав людини потрібне, щоб самі українці стали краще жити, дотягнувшись до європейських стандартів у цій сфері (це — внутрішнє завдання). А з іншого — це найкращий інструмент проти «русского мира». Оскільки росіяни вважають, що все те, що сповідує сучасна Європа, не відповідає їхнім цінностям. І от для того, щоб розбивати міфи, показувати, що люди народжені вільними, а демократія — це краще, ніж путінізм, і потрібен цей майданчик.
Права людини — це найслабше місце Росії: починаючи з Криму, де ця проблема сконцентрована в неймовірних масштабах (лише за радянських часів могли бути такі умови — переслідування інакодумців, кримських татар, українців, ЗМІ, громадських організацій, утиски політичних і соціальних прав та свобод), та закінчуючи рештою Росії, яка живе так протягом 17 років правління Путіна.
Тому, навіть якщо росіяни повернуться в ПАРЄ, я б не радив Україні в жодному випадку скорочувати свою участь в цій організації або взагалі виходити з неї. Так, припустимі якісь демарші, але не більше. ПАРЄ нам потрібна.
