Олександр Хара
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
спеціально для "Обозреватель"
Повернення Криму – це велика і комплексна проблема. Перш за все, слід враховувати, як окупанти планують його утримувати і чи це можливо за нинішніх умов.
Маємо виходити з того, що легітимність Путіна, в умовах економічної і політичної кризи в Росії, базується в основному на кримському консенсусі. Російським громадянам може не подобатися, що їх країна воює відкрито в Сирії (у серпні ц.р. третина росіян вважала доцільним продовження участі РФ у той час, коли майже половина виступала за припинення військової кампанії) та приховано в Україні. Але дотепер кримнашизм, хоча і зменшився з 70% у березні 2015 року до 64% у березні ц.р., залишається потужним фактором. Отже, допоки Володимир Путін знаходиться при владі, повернути Крим не виглядає можливим з точки зору російських внутрішньополітичних реалій.
Другий момент – це мілітаризація Криму. Кремлю це потрібно не лише задля створення перманентної загрози Україні, а й для підвищення статусу Росії в міжнародних справах. «Авіаносець Крим» уможливлює домінування Росії в Чорному морі та проектування військової моці у Середземноморському та Близькосхідному регіонах. Звичайно у Москві не хочуть позбутися такого важелю впливу.
Третій момент – це економічні нюанси. Щодо Росії діють санкції у зв’язку із окупацією українського півострова. Але вони не такі болючі, як ті, що пов’язані з агресією Росії на Донбасі. Путін сподівається позбутися обтяжливих та непотрібних йому зруйнованих окупованих територій ОРДЛО, ймовірно через певну миротворчу форму, з тим, щоб були зняті шкідливі санкції та Крим залишився за дужками.
Власне, чи може будь-яка резолюція сприяти тому, що Путін передумає, або складуться такі умови, що вже неможливо буде далі тримати Крим? Навряд чи. Втім, резолюції міжнародних організацій безумовно потрібні. Вони сприяють утриманню теми анексії та її невизнання у міжнародному порядку денному, здороженню окупації, а також створенню, у довготерміновій перспективі, належних передумов повернення в Україну.
Тож резолюції важливі, але ще більш важливою має бути наразі відсутня всебічна і цілеспрямована політика Києва по відношенню до Росії як такої. Не лише у кримському питанні. Зараз ми спостерігаємо, що збільшується двосторонній товарообіг, збільшуються російські інвестиції, зокрема, й у такі критично важливі сектори як банківський. Ми все ще залишаємося надто пов’язаними з країною, яка окупувала частину нашої території, продовжує збройну агресію та залишатиметься головною зовнішньою загрозою на десятиліття.
