Олег Бєлоколос
експерт Фонду "Майдан Закордонних Справ"
Нещодавно екс-ватажок бойовиків «ДНР» Ігор Стрєлков (Гіркін) виступив проти можливої передачі Японії островів Південних Курил і заявив про намір влаштувати у Москві масові протести 19 і 20 січня.
Не думаю, що слова Гіркіна у цьому контексті мають якесь самостійне значення, бо сама його фігура як фактор політики – нікчемна і коментувати його заяви немає ніякого сенсу.
Насправді, проблема у контексті російсько-японських відносин набагато ширша. Японія ще з часів Другої світової війни намагається повернути під свою юрисдикцію чотири острови Курильської гряди – Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї , які тоді відійшли СРСР. І через це між Японією та Росією досі немає мирного договору – аж від закінчення Другої світової.
У листопаді минулого року з’являлася інформація, що прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе начебто намагається пришвидшити переговори з Росією щодо двох островів Курильського архіпелагу – Хабомаї та Шикотан. Тоді ж він начебто пообіцяв президенту Росії Володимиру Путіну, що у разі передачі цих островів Японії, на них не розміщуватимуть військових баз США.
Зокрема, більше уваги, ніж черговий закид Гіркіна, заслуговує той факт, що Міністерство закордонних справ Росії буквально днями викликало «на килим» посла Японії Тоехісу Кодзукі та звинуватило його в тому, що він, умовно кажучи, у своїх заявах перекручує досягнуті на найвищому рівні домовленості між країнами, що стосуються саме Курильських островів.
Тим не менш, надії на якесь потепління у стосунках двох країн, як і на вирішення територіальної проблеми Росії, як на мене, виглядають досить скептично. Адже Японія на сьогодні, принаймні у питаннях безпеки, майже повністю покладається саме на США – між Токіо і Вашингтоном діє міцний військовий союз. І через це багато людей у істеблішменті Японії так само скептично сприймають будь-які можливі домовленості між Росією та Японією.
Крім того, в останні роки увага Росії до Арктики та Далекого Сходу в цілому тільки посилюється, через що там відновлюються забуті ще за радянських часів військові бази, на які Росія витрачає колосальні кошти.
Та загалом, зважаючи на результати російської зовнішньої політики у минулому році, можна сказати, що Москва втратила ініціативу. Насамперед, цьому сприяв скандал із отруєнням екс-полковника ГРУ Сергія Скрипаля «Новачком» у британському Солсбері, який, після встановлення причетності до цього Росії, фактично заблокував будь-які зусилля Кремля по налагодженню діалогу із Заходом.
Політика Росії, насамперед, і полягає в тому, аби внести хаос у зовнішню політику США на Далекому Сході. І Росія робить спроби для цього саме зараз, коли США це необхідно, тому що останнім часом доволі активно обговорюється друга можлива зустріч президента США Дональда Трампа та лідера Південної Кореї Кім Чен Ина, яка не влаштовує Путіна.
І на тлі того, що ейфорія від анексії українського Криму у Росії вже давно зникла, Володимир Путін, як головний керівник напрямків зовнішньої політики країни-агресора, вочевидь, поставив своїм підлеглим задачу шукати нові можливості для зовнішньополітичної активізації, у тому числі, і спрямованої на послаблення Сполучених Штатів і зміну позицій на Далекому Сході.
Джерело: УНІАН
Фото: ZNAJ.UA
