Необхідність суттєвої консолідації зусиль українського суспільства у протидії агресії Росії значно актуалізувала питання визначення економічних важелів впливу Москви на нашу державу, оскільки в умовах затяжного протистояння, питання, пов’язані з економікою, матимуть особливе значення.
Добре відомо, що упродовж останніх десяти років, а особливо під час перебування при владі промосковської кліки на чолі з Януковичем, одночасно відбувалися процеси поступового залучення України до інтеграційних ініціатив Москви на пострадянському просторі, а також здійснювалися постійні спроби встановлення з боку РФ контролю над газотранспортною системою України.
Окрім цього, спостерігалось свідоме втягування провідних українських підприємств до російських інтегрованих виробничих процесів і поступове захоплення російським капіталом панівного становища у ключових галузях економіки України, у тому числі шляхом здобуття російськими інвесторами контрольних пакетів акцій стратегічних українських підприємств, створення спільних українсько-російських компаній, розширення присутності банківських установ і страхових фірм.
Так, на березень 2014 року до п’ятірки основних країн-інвесторів в Україну, на які припадало близько 80% загального обсягу прямих інвестицій входили: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, РФ, Австрія (також не є секретом, що частина російського капіталу також надходила в Україну через офшорні зони та Кіпр). Серед найбільш масштабних угод можна згадати поглинання російською компанією МТС українського GSM-оператора - ЗАТ "Український мобільний зв'язок" (UMC), придбання телекомунікаційною групою "Альфа-груп" 40,1% ВАТ "Київстар", перехід під контроль російських інвесторів („Внєшекономбанк”) одного з найбільших українських банків – Промінвестбанку.
Інтерес компаній з Росії полягав й у збільшенні капіталовкладень в Криму, де вони впродовж 2009-2013 років посідали друге місце (368,7 млн. дол.) після Кіпру (426 млн. дол.).
Якби у лютому 2014 року Революція Гідності зазнала б поразки і Янукович за допомогою Кремля залишився при владі, цей російський сатрап без жодних сумлінь впродовж дуже короткого часу ліквідував би останні рештки економічної самостійності України.
Так, відбулася б майже повна орієнтація українського експорту на непередбачуваний російський ринок, економіка України остаточно «підсіла на газову голку», кабальний кредит у 15 мільярдів доларів з непрозорими умовами та інші тіньові оборудки на багато років зробили би нас боржниками Кремля. Вже у 2014 році російський рубль став би однією з резервних валют НБУ, атомна енергетика і ракетно-космічна галузь були б поставлені під повний контроль Москви, на російських умовах був б приватизований унікальний харківський «Турбоатом», вивезена документація на літаки Ан-124 и АН-70, Україна була б змушена враховувати інтереси Росії на міжнародному зерновому ринку, що привело б до суттєвого зниження валютних надходжень.
Тобто, українсько-російські відносини перестали б бути міждержавними, а трансформувалися б у стосунки між сеньйором і васалом.
Сьогодні картина практично не помінялась. Російський капітал продовжує контролювати суттєву частину ринку банківських послуг - "Петрокоммерц-Україна" контролюється російським банком "Петрокоммерц", „Альфа-банк” - консорціумом "Альфа груп", "ВТБ Банк" і "Внешторгбанк Україна" - банком "ВТБ", "Енергобанк" - Національною резервною корпорацією, «БМБанк» є дочірнім банком «Банку Москви». На ринку страхових послуг активно працюють компанії з російським капіталом – «ІНГО Україна», «Альфа Страхування», «Ренесанс Страхування».
Є підстави вважати, що Росія намагатиметься впливати на сферу українського експорту озброєнь, зокрема шляхом придбання блокуючих пакетів акцій відповідних вітчизняних підприємств. Вочевидь, будуть продовжуватися спроби прямого вивезення на російську (або білоруську) територію унікальних українських підприємств, що володіють відповідними технологіями.
Отже, в умовах неоголошеної війни з боку Росії, питання економічного суверенітету набуває особливої ваги. Його захист стає не просто одним з пріоритетів, але й необхідною умовою збереження реальної незалежності.При цьому можна зазначити, що у даному контексті наша ситуація не є унікальною. Різні країни, у різні часи та з різних мотивів вживали заходи різнопланового характеру задля обмеження економічного впливу держави, яка у конкретний історичний момент ставала ворогом або загрожувала певним національним інтересам.
Адже добре відомо, що великий бізнес, як правило, не має національності і орієнтований лише на отримання прибутків. Так, під час Другої світової війни французькі підприємці, з території контрольованої урядом Віши, успішно співпрацювали з Німеччиною не тому, що вони щиро хотіли перемоги Гітлера, а тому, що вони мали робити бізнес. Французькі компанії поставляли до Рейху верстати, авіаційні двигуни та інші необхідні нацистам товари. За деякими оцінками, близько 20% автомобілів вермахту були зроблені у вішистській Франції.
Натомість, у Британії в роки Другої світової війни було утворено Міністерство економічної війни, головними завданнями якого були створення перешкод для розвитку індустрії країн-членів «Вісі» (Німеччина, Італія, Японія), зменшення виробничих можливостей їхньої промисловості, у тому числі військової, здійснення заходів з недопущення постачання стратегічної сировини (у тому числі військовим шляхом) і тим самим – підрив обороноздатності. І хоча історики продовжують суперечки стосовно ефективності Міністерства економічної війни, фактом залишається те, що його діяльність переконливо свідчила про рішучість Великої Британії у протистоянні ворогу і волю британців до перемоги.
З різних причин так звані «чутливі» аспекти моніторингу міжнародної торгівлі та іноземних інвестицій продовжували бути актуальними й після закінчення Другої світової війни.
Так, коли, на початку 60-х років американській капітал захопив панівне становище в канадській металообробці, машинобудуванні, гірничо та нафтовидобувній галузях, це викликало серйозну стурбованість з боку Оттави, яка створила на початку 70-х років державне Агентство з питань іноземних інвестицій (Foreign Investment Review Agency, FIRA), головним завданням якого став нагляд за відповідністю національним інтересам придбання іноземними інвесторами важливих підприємств.
У 1975 році декретом Президента Форда був створений Комітет з питань іноземних інвестицій в США (Committee on Foreign Investment in the United States, CFIUS), який впродовж своєї діяльності забороняв придбання американських компаній іноземними, зокрема китайськими, фірмами, які могли б таким шляхом отримати доступ до «чутливих» товарів і технологій. Після 11 вересня 2001 року Комітет отримав додаткові повноваження щодо нагляду за намірами щодо придбання іноземцями «критичних об’єктів», які зокрема включали телекомунікації, енергетику, транспорт та інше.
Отже, як ми бачимо, держава має встановлювати правила для бізнесу як під час війни, особливо, якщо держава прагне перемоги над ворогом, так і в мирний час, якщо вона планує зберегти економічний суверенітет.
Таким чином, у світлі неоголошеної війни з боку РФ, необхідно шляхом регуляції обмежити російську участь у капіталі підприємств основних галузей промисловості. Сегмент російських банків і страхових компаній на українському ринку слід привести у відповідність з часткою Росії у зовнішньоторговельному балансі України, що на сьогодні становить близько 20%, а у сферах прямо чи опосередковано пов’язаних з будь-якими аспектами національної безпеки – заборонити їхню участь узагалі.
Механізмом такого моніторингу може бути Міжвідомча комісія при РНБОУ за участю представників Мінекономіки, МЗС, Мінфіну та інших заінтересованих міністерств та відомств. Дана комісія повинна мати право внесення на розгляд РНБОУ узгоджених рішень стосовно доцільності або недоцільності надання дозволів на здійснення інвестицій з Росії у важливі галузі економіки України. При цьому, слід також виходити з того, що російські інвестиції можуть маскуватися під офшорні та євразесівські. Така діяльність Києва має обов’язково стати одним з елементів актуальної програми антиросійських санкцій, якщо Україна розраховує на збереження санкцій Євросоюзу, США та інших країн проти Росії.
Є іще один аспект, на який, як нам здається, слід звернути увагу. Зокрема, Москва може використати російські установи та підприємства як для політичного і економічного впливу, так і для отримання необхідної інформації, у тому числі такої, що становить державну таємницю. Адже, європейський індустріальний і фінансовий розвиток, що розпочався у ХХ сторіччі і триває й понині, дав старт новим видам суперництва держав. Зокрема відомо, що напередодні та на початку Першої світової війни кайзерівський Генеральний штаб прямо ставив підприємствам, фінансовим установам і торговельним компаніям з німецьким капіталом в Англії, Франції та Росії завдання по збору даних про їхній економічний розвиток і, у разі потреби, перешкоджання реалізації стратегічно важливих проектів. Також відомо, що особливо активними були німецькі страхові фірми, які у силу специфіки своєї діяльності мали доступ до конфіденційної інформації.
Одночасно необхідно негайно змінити орієнтацію країни на поставки вугілля, електроенергії і енергоносіїв з Росії та сприяти тенденціям щодо поступової диверсифікації торгівельних потоків з російського на ринки інших держав.Тобто, в умовах російської війни нового типу проти України, ми маємо використовувати усі наявні і можливі механізми, які сприятимуть зменшенню можливостей Кремля.
Окрім цього, як раніше наголошував «Майдан закордонних справ», суттєвою складовою усебічної підтримки України з боку наших партнерів, мають стати відповідні великі інвестиції в українську економіку та сталі торговельні зв’язки. Створення сприятливого інвестиційного клімату для дружніх Україні країн має вважатися питанням національної безпеки держави.
Слід, не зволікаючи надавати торговельно-економічні преференції та інвестиційні пільги країнам, які реально допомагають нам у протидії агресивним зазіханням Росії.
Це має стати предметом пріоритетної і термінової уваги з боку офіційного Києва і невід’ємною складовою багаторівневої стратегії асиметричної протидії Російській Федерації.
