Хмари над Мтацміндою. Частина I. Зовнішні причини та фактори

(Анатомія протестів в Грузії. Уроки для України)

Частина I. Зовнішні причини та фактори

П`ять діб в Грузії вирувала «вулична демократія», що за останні роки вже стала майже традицією. Грузини, переважно молодь, почали з вимоги видворити російську парламентську делегацію, закінчили ультиматумом щодо відставки спікера парламенту, ключових міністрів сектору безпеки, ухвалення нового виборчого законодавства та дострокових виборів. Ввечері 20 червня спонтанний протест в Тбілісі переріс у жорстке протистояння з поліцейським спецназом. Цивільні особи почали штурмували будівлю парламенту, потім рознесли офіс правлячої партії. Як наслідок, один загиблий, 240 поранених, з яких 80 - поліцейські. Наступного вечора протести переросли у безстрокову мирну акцію. За цими драматичними подіями стоять опозиційні сили «Єдиного національного руху» М.Саакашвілі. В результаті у відставку пішов непричетний до подій спікер, Кремль ввів економічні санкції, а уряд вибачився перед населенням і погодився на реформу виборчого законодавства.

Детальний розгляд цих подій дозволяє виділити і безпосередні, і більш глибокі причини того, що сталося, а також відокремити їх внутрішні та зовнішні складові. Тільки після цього з`являється можливість усвідомити зміст подій, прогнозувати подальший розвиток ситуації, провести паралелі з Україною та сформулювати, що саме ми маємо усвідомити на майбутнє. 

  1. Почнемо із зовнішніх причин.

Втрата Абхазії та Південної Осетії сформувала у грузинів відчуття глибокої образи до Росії. Тим не менш, після відсторонення в 2013 році від влади партії М.Саакашвілі, відносини між країнами помітно покращились, хоча дипломатичні відносини не відновилися. Нова влада Б.Іванішвілі взяла курс на поступове покращення відносин із РФ, оскільки «державі потрібні гроші»: Росія є одним з найбільших торгівельних партнерів.

Проте наслідки цієї політики проявилися двояко. З одного боку, доходи експортерів почали зростати: товарообіг між РФ та Грузією за останні півроку виріс на третину. Грузія забезпечує транзит російського газу до Вірменії. Росія імпортує дві третини грузинського вина, овочі та фрукти, стимулює туризм. Щорічно в Грузії відпочивають до 1,2 млн млн. чоловік, в 2018 року турпотік росіян зріс на 30%. Росіяни активні на ринку нерухомість в Грузії. Однак виникла і інша сторона – провокації з боку Росії в сфері національної безпеки. Захопивши 20% території країни відкрито, росіяни продовжують розширювати окупаційну зону клаптик за клаптиком, здійснюючи при цьому акти залякування незадоволених місцевих мешканців, воліючи придушити волю держави до спротиву в цілому. Візовий режим працює тільки для грузинів. Стратегія «Грузинської Мрії» полягає в ігноруванні цієї сторони відносин, що поволі підриває довіру громадян до влади. Саме тому антиросійські настрої в країні не просто не вщухають, а навпаки міцніють. Опоненти акцентують увагу на тому, що економічне співробітництва Грузії із РФ не є критичним для національної економіки, як це було раніше. Так, сегмент російського туризму у загальному обсязі сягає лише 10%. Більшість населення Грузії налаштована до РФ негативно, проте визнає потребу підтримання економічних відносин. Для їх реального покращення Москві треба або відмовитися від «незалежності» Абхазії та Південної Осетії, або Грузія має вступити у прямі перемовини із «сепаратистськими» регіонами, що не є реалістичним.

В геополітичному сенсі Москва вже досягла в Грузії усі свої стратегічні цілі: на її території створені військові бази, заблоковано доступ в країну для іноземних військ, встановлено контроль над життєво важливими проходами на північному та південному Кавказі. Росія більше нічного досягти вже не може. Щоправда, зберігається бажання мати в Тбілісі про-російський уряд, однак немає потреби витрачати на це гроші, оскільки в осяжній перспективі Грузія неспроможна стати членом ані ЄС, ані НАТО. Тим не менш, з часів президентства М.Саакашвілі в сфері безпекової політики впливова частина політичної еліти Грузії тримається курсу на зближення із Євросоюзом та НАТО і цим, як і Україна, чимало начебто дошкуляє Кремлю. В цьому контекст політична партія «Грузинська мрія» Іванішвілі не відрізняється від партії Саакашвілі і вважається прозахідною. Цього року Єврокомісія виділила країні 3,5 млрд євро на розвиток 18 інфраструктурних проектів. В Анаклії споруджується "найсхідніший порт Європи" вартістю приблизно 400 млн. дол. Цей проект підтримує Китай, що бентежить РФ, оскільки Грузія отримає можливість приймати кораблі НАТО. Крім того, європейські інституції надають країні гроші для протидії російській пропаганді. Якщо коротко, для Росії тут негайної небезпеки не виникає, але в перспективі проблеми можуть виникнути, відтак додаткові кроки для зміцнення status quo не завадять, особливо в ідеологічній та духовній сферах.

У цьому контексті відмітимо ще одну сторону діяльності Росії в Грузії, яка є актуальною і для України – гра на духовній «єдності». Для цього використовується створена в 1993 році за ініціативи парламенту Греції донедавна мало відома міжпарламентська асамблея православ’я (МАП) із штаб-квартирою в Афінах, яка охоплює 25 держав (Росія є членом асамблеї з 1994 року). Її заявлена мета – координувати законотворчу діяльність та сприяти ухваленню законів, які відповідають інтересам православ’я, посилюють політичні заходи із захисту духовних цінностей православ’я. Засідання проводяться щорічно у червні. Президент асамблеї обирається на два роки, Сергій Гаврилов був обраний в 2018 році. Впливова Грузинська  православна церква, яка зберігає чималий вплив на виборців, не втручається в політику, однак ставиться з підозрою до курсу країни на зближення із Заходом, оскільки розглядає Захід як цивілізацію, яка потроху слабшає та морально відмирає. Це єднає її із РПЦ, що потенційно створює канал впливу РФ на Грузію. Цього разу черговий крок РФ на посилення культурного «єднання» в сфері релігії  зіштовхнувся із спротивом через те, що оточення Путіна має імперські амбіції і розглядає посилення ідейного впливу в пострадянських республіках як інструмент експансії. Ця російська еліта мислить широкими геополітичними поняттями і готова конвертувати вдале культурне проникнення у власні політичні вигоди. Це розуміють прозахідно налаштовані грузини, які обґрунтовано не довіряють своєму уряду, що і проявили останні протести.

Однак не можна відкидати того, що росіяни справді допускали ймовірність політичного протесту внаслідок самого факту перебування депутата С.Гаврилова в приміщенні парламенту. Професор Фінансового університету при Уряді РФ Геворг Мірзаян вважає це або помилкою, або свідомим злочином при плануванні організаційних моментів засідання МАП в Тбілісі з боку російських чиновників, включаючи самого Гаврилова. Христіян Тріппє з DW також вважає рішення уряду РФ щодо участі Гаврилова свідомою провокацією, оскільки реакція була цілком прогнозованою. Варто звернути увагу на те, що за кілька місяців до початку протестів в російських ЗМІ вже лунати заклики позбавити Грузію доходів від туризму. Складається враження, що керівництво Росії шукало приводу для введення  «туристичного ембарго», що врешті і відбулося майже негайно після початку протестів. Для Грузії це не критично, в найгіршому випадку вона втратить 20% не самих заможних туристів, сектор туризму зазнає відчутних збитків, хоча і не таких масштабних, як від санкцій 2006 року. Однак посилення глибинних антиросійських настроїв серед населення, які не обов’язково інспіровані націоналістами, можна вважати помилкою Росії, оскільки такі тенденції позбавляють Росію шансів повернути країну на орбіту свого впливу.

Безпосереднім приводом до незадоволення людей та спалаху насильства стала поява депутата Держдуми РФ комуніста Сергія Гаврилова в кріслі спікера під час відкриття ним засідання Міжпарламентської асамблеї православ’я. Тут слід виділити два моменти.

По-перше, сам вибір депутата з Воронежу, голови комітету з питань розвитку громадянського суспільства, на головування в асамблеї був не дуже вдалим для сесії в Тбілісі. В 2017 році цей політик став координатором міжфракційної депутатської групи Держдуми із захисту християнських цінностей. В Грузії цей політик вважається одіозним, адже не визнає Абхазію та Південну Осетію частинами Грузії. Опозиційні партії в Грузії вважають, що Гаврилов воював в Абхазії на боці сепаратистів на початку 1990-х років, хоча сам політик це категорично спростовує. Протестуючі вважають неприйнятним сам факт присутності в парламенті представника країни-окупанта. На додаток до цього, за протоколом спочатку Гаврилов не мав бути включеним до складу делегації РФ.

По-друге, це привід дорікнути спецслужбам Грузії, які розслабились і не звернули увагу на загрозу. Аналогічний гучний та емоційний інцидент із російськими депутатами вже виникав в 1990-х роках, коли Шеварднадзе приймав делегацію із Москви разом із депутатами грузинського парламенту, які стикнулися в коридорі із озброєним російським охоронником в однострої. Крім того, в 2013 році М.Саакашвілі разом із своїми прихильниками протестував проти приїзду С.Гаврилова на футбольний матч в Тбілісі.

По-третє, якби депутат Держдуми РФ, комуніст Гаврилов був присутній 20 червня на сесії маловідомої міжпарламентської асамблеї православних держав у якості пересічного гостя, не виник б привід для спалаху люті та образи.

Олексій Куроп`ятник, експерт Фонду "Майдан закордонних справ"

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації