(Анатомія протестів в Грузії. Уроки для України)
Частина II. Внутрішні причини: невдала політика діючої влади
Тепер розглянемо внутрішні причини, які стоять за цими подіями.
Гнів грузинських протестів був спрямований не тільки проти Росії. Люди протестують проти правлячої партії «Грузинська мрія», яка стрімко втрачає популярність. Невдоволення в суспільстві накопичувалося роками, але найбільш небезпечні для партії Б.Іванішвілі кризи завжди починалися з подій, які відбувалися начебто зненацька, поза зв`язком із тривалою та бурхливою міжпартійною боротьбою. І кожного разу «Грузинській мрії» не вдавалося відразу ідентифікувати своїх опонентів прихильниками Саакашвілі, які мобілізуються. Так, «рейв-революція» в травні 2018 року стала наслідком жорстких антинаркотичних рейдів в нічних клубах, червнева криза 2018 року була спровокована несправедливим вироком у справі вбивства підлітків на вулицях Хорава. Цього разу поява С.Гаврилова перед грузинами стала лише черговим випадком, коли нація виявила свій гнів. Відмітимо в цьому плані два моменти: невдалу соціально-економічну політику партії влади та намагання опозиції скористатися моментом для формування передумов повернення до влади.
А) Політика діючої влади як причина протесту:
Грузинські експерти підкреслюють, що останні протести викликані тим, що останні сім років «промосковський» очільник правлячої партії олігарх Б.Іванішвілі активно грабував країну «спільно з Путіним», що саме він запросив до Грузії одіозного депутата Гаврилова. Опозиція Саакашвілі також намагалась трактувати протест як антиолігархічний прояв на тлі недавніх поразок правлячих олігархів в Молдові, Вірменії та частково в Україні.
Розглянемо спочатку антиолігархічний напрямок протестів: Б.Іванішвілі пішов з політики в 2013 році, але нещодавно знов повернувся як очільник партії. З його ім`ям пов`язують низку скандалів. Коли «Грузинська мрія» прийшла до влади в 2012 році, він став прем’єром, хоча формально не мав на це право через наявність подвійного громадянства (Росії). В його Кабміні на посаду міністра юстиції була призначена Теа Цулукіані без юридичної освіти, а футболіст Кала Каладзе став міністром енергетики. Нарешті, прокурором був призначений Отар Парцхаладзе, якого суд Німеччини засудив за крадіжку та розбій. В 2017 році «Грузинська мрія», яка має більшість у дві третини депутатів, призначила на посаду міністра фінансів Мамуку Бахтадзе, майже невідому в Грузії особу, яка пізніше стала прем’єром. Зовсім нещодавно Хатія Деканоїдзе, екс-міністр освіти та науки Грузії та екс-глава Нацполіції України, публічно заявила, що олігархат неформально захопив владу в Грузії, що МВС перетворилося на політичний інструмент олігарха Іванішвілі, а криміналітет впливає на роботу поліції.
Крім того, декларуючи євроатлантичний вектор розвитку, "Грузинська мрія" насправді сприяє зростанню інформаційного впливу Росії в Грузії. Відтак, правляча партія «Грузинська мрія» стрімко втрачає народну підтримку. Столичний середній клас обурений тим, що країною керують з-за лаштунків нікому невідомі персонажі. Якщо в 2012 році Б.Іванішвілі вважали рятівником нації, то в останній час його популярність стрімко падає: зараз у нього найвищий негативний рейтинг серед національних політиків. Недарма антиолігархічна риторика стала частиною пртестних настроїв, а витівка Гаврилова проявила лише верхній шар глибинного невдоволення населення діючою владою.
Таким чином, на момент початку протестів правляча партія вже створила достатньо приводів для невдоволення населення, за якими можуть стояти сплановані дії олігархів. Разом з тим, ці акції протесту не схожі на суто внутрішню боротьбу олігархів, як в Молдові або в Україні. Інше питання, що в ході силового придушення масових протестів, які супроводжувалися силовим захопленням будинку парламенту влада заступила певну межу, після якої починається остаточна втрата авторитету і значної частини легітимності.
Схоже на те, що ввечері 20 червня лідери правлячої партії усвідомили, що більша частина суспільства поділяє емоційні оцінки опозиції щодо дій влади в парламенті стосовно організації МАП. Перша помилка влади полягала у тому, що вона відразу не поставила питання про відповідальність своїх колег, які займалися підготовкою засідання МАП (відповідальний за захід депутат подав у відставку пізніше). Другою помилкою стало рішення про жорсткий силовий розгін демонстрантів під парламентом, застосування сльозогінного газу та резинових куль для стрільби у голову, що спричинило тяжкі поранення значної кількості протестантів (один загинув), включаючи Ніка Мелія, одного з лідерів «Нацруху», за яким правоохоронці влаштували справжнє полювання. Такими діями влада зруйнувала негласну домовленість із своїми виборцями 2012 року: частина виборців була готова миритися з її неадекватною кадровою політикою та недемократичним характером режиму в обмін на відмову від старих жорстоких методові придушення протестів опозиції, які практикували попередники. До цього інциденту «Грузинська мрія» могла стверджувати, що попри помилки вона не поводилася із своїми опонентами дуже жорстоко, але тепер вона втратила цей аргумент.
Історія масових протестів останніх 30 років свідчить, що грузини надають дуже великого значення силовим розгонам мітингів, не пробачають уряду жорстокість і сприймають кожну таку дату (9 березня 1956 року, 9 квітня 1989 року, 7 листопада 2007 року) як переломну. За рівнем жорстокості дії поліцейських нинішній протест порівнюють із подіями 26 травня 2011 року, коли поліцейські поводили себе як дикі звіри. Поліцейське свавілля роз`їдає легітимність влади швидше ніж сірчана кислота і робить цей процес незворотним.
Б) Тепер подивимося на суто економічний аспект останніх протестних настроїв: наскільки провальна економічна політика уряду могла стати причиною протестів.
Розчарування населення економічною політикою «Грузинські мрії» пов’язано із значним рівнем безробіття в умовах браку виробництва. На момент приходу до влади безробіття було на рівні 17,2%. (пік безробіття за період влади Саакашвілі в 2009 році сягнув 18,35%). На кінець 2018 року рівень безробіття знизився до 12,2% і навіть сягнув історичного мінімуму, але це не стало значним досягненням нової влади. Проблема в тому, що з 3,7 млн. населення країни майже 1 млн. залишається самозайнятими і не має стабільного доходу. Пенсії у більшості – 180 ларі (64,5 дол.), приблизно третина населення перебуває за межею бідності на тлі зростанням рівня злочинності. В Грузії складно займатися бізнесом та заробляти значні гроші, оскільки ринок країни залишається вузьким при значній конкуренції.
Успіхи економічних реформ уряду М.Саакашвілі експерти та більшість населення оцінюють неоднозначно. З одного боку він дійсно подолав окремі види побутової корупції, однак зробив це ціною ліквідації державного регулювання. Зокрема, він спростив порядок видачі водійських прав та зменшив контроль на дорогах, що скоротило бюрократичні хабарі, однак суттєво збільшило кількість ДТП та смертей. Аналогічна ситуація склалася з протипожежною безпекою. Гірше того, Саакашвілі отримав іноземні кредити, про які домовився уряд Шеварднадзе, але використав їх не на «економічне диво» (створення нової промисловості) а на стимулювання імпорту. В результаті Грузія отримала величезний борг без зростання реальної економіки. Зовнішній борг Грузії станом на кінець 2018 року небезпечно сягнув 109,6% ВВП і склав 17,8 млрд.дол. (475 млрд лари) і продовжує зростати. При цьому чистий державний борг сягнув 7,4 млрд.дол. (19,9 млрд ларі), що складає 45,8% ВВП. Відтак, більшість проблем нинішня влада успадкувала від режиму Саакашвілі, найбільш серйозні - в сфері сільського господарства, яке сконцентроване виключно на виноробстві, що потребує державних дотацій. Це фактично зруйнувало сільське господарство, ринок заповнився імпортними (турецькими) продуктами харчування. Розвивається тільки туризм, але для нього потрібні інвестиції. За цих умов значно посилилася трудова міграція до Туреччини, Євросоюзу, США та Канади. Економіка країни все більше підпадає під контроль з боку ісламських Туреччини та Азербайджану, що несе значні міжнаціональні проблеми, зокрема в Аджарії, де вплив Туреччини особливо потужний. В перспективі Грузію чекає нестабільність, зовнішні гравці будуть нарощувати присутність, при цьому не вирішуючи реальних проблем країни. Таким чином, ситуація в економіці виявилася однією з причин посилення невдоволення населення діючою владою.
Олексій Куроп`ятник, експерт Фонду "Майдан закордонних справ"
