Про минулі події в Криму в 2014 році в підсумковій бесіді з телеведучим Олександром Янковським в ефірі СК говорять експерт фонду «Майдан закордоних справ» Юрій Смелянський і координатор руху «Євромайдан-Крим» Андрій Щекун.
Андрій, Юрій, яким для вас був 2014 рік, що минає?
Юрій Смелянський: Ніколи не буває однозначного підсумку. Головне те, до чого в кінці кожного календарного року ми в підсумку приходимо.
Могли б події в Криму розвиватися по-іншому, якби не було випадків з пам'ятниками Леніну, заяв Олега Тягнибока про статус російської мови і так далі?
Юрій Смелянський: Могли б. Справа вся в тому, що в період цього часу для громадян України, які живуть у Криму, почався етап, коли вони повинні були зробити цивілізаційний вибір. Тобто, яким вони бачать в майбутньому напрямок розвитку свого життя у своїй країні. Для когось цінністю була пам'ять про Радянський Союз. Образ пам'ятника Леніну є тим якорем, за який вони чіплялися. Для частини людей спогади про минуле були основою, тому вони своє майбутнє асоціювали з моделлю минулого, коли держава робить вигляд, що піклується про громадянина, а громадянину не треба особливо напружуватися, щоб чогось досягти. Інша частина людей розуміла, що їхнє майбутнє, в першу чергу, в економічній свободі. А економічна свобода не пов'язана з тим базисом минулого, який залишився від Радянського Союзу. І той поділ суспільства, який відбувався в цьому році, був пов'язаний з цивілізаційним вибором.
Якби не було вторгнення Російської Федерації, яким би чином могли розвиватися події на Кримському півострові?
Юрій Смелянський: Був би наведений громадський порядок. Можливо, проросійські сили в особі громадських організацій та політичних партій домовилися б з українським урядом з приводу більшого входження у владу. Принаймні, Крим залишився б у складі України. Наскільки б якісно змінилася б ситуація в Криму, це інше питання. Це залежало б від тих домовленостей, які б відбулися.
Коли ВР АР Крим приймала рішення з приводу проведення референдуму, призначення нових міністрів і так далі, ніхто ж не знає, скільки там знаходилося депутатів? Чи це не так вже й важливо?
Юрій Смелянський: Для ухвалення цих рішень кількість депутатів не грало ніякої ролі, бо ці рішення приймали не депутати. Всі рішення були заздалегідь підготовлені. Було б там навіть три людини, все одно було б оголошено, що рішення прийнято. По суті, вже здійснювалася окупація території півострова. За класичним прикладом, вона починалася із захоплення основних інституцій влади в регіоні.
Андрій Щекун: На мою думку, Могильов на момент захоплення ВР Криму Вже знав про те, что відбувається. Колі він робив вигляд, что не розуміє, хто знаходится в середині будівлі, він лукавив. Він повинен був організувати зустріч з усіма силовими структурами, зв'язатися із Україною та приймати чіткі та радикальні рішення. Тому я кажу, то був запланований сценарій, про який знали міністри ВР Криму.
Юрій Смелянський: Я теж так вважаю. Якість тієї влади, яка була на той момент в Криму, не здатна була приймати ті рішення, які були необхідні для дотримання територіальної цілісності держави. Люди, що знаходяться на той момент при владі, звикли торгувати своїми повноваженнями. Торгаші не здатні приймати рішення, які порушують ту ідилію корупційних схем, які знаходяться у них в розпорядженні.
Андрій, ви організовували мітинги на підтримку України ще до проведення референдуму в Криму. Розкажіть про це.
Андрій Щекун: Так, з перших днів окупації. У перший день прийшло тільки сорок людей. Був панічний страх. На другий день ми побачили двісті людей. З кожним днем хвиля росла. 9 березня 2014 року до пам’ятника Шевченка вийшло більше тисячі людей, за різними оцінками і до двох тисяч. Це рекордна кількість за всі роки незалежності нашої країни.
9 березня Вас схопила кримська «Самооборона» і помістила в республіканський військкомат. Невже про те, що там знаходяться люди, не знали співробітники міліції, СБУ, військові?
Андрій Щекун: Кримська міліція сама віддала нас «Самообороні». Вони вже були у зв'язці та виконували їхні вказівки.
Про що говорить те, що з вісімнадцяти тисяч українських військових, тільки трохи більше чотирьох тисяч залишилися вірним присязі?
Юрій Смелянський: В першу чергу, це говорить про недоліки тієї політики, з точки зору формування збройних сил, яка здійснювалася в Україні в цілому, і в Криму зокрема. Будь-які збройні сили підлягають ротації. На армію у нас ніколи не вистачало грошей, принаймні, політики так планували державний бюджет. Склалася ситуація, коли військовослужбовці, в першу чергу контрактники, набиралися на службу, виходячи з можливості проживання. Тобто основна маса контрактників військовослужбовців, які служили у військових частинах України в Криму, це місцеві жителі. Вони пов'язані сім'ями, родинними зв'язками, нерухомістю. У них присутній страх за сім'ю, дітей, за те, що може трапитися не з ними, а з їхніми рідними. Це дуже серйозний фактор.
Те, що ми маємо в Криму - це відмова військових діяти згідно зі статутом і обороняти свою країну чи ж це був наказ з Києва, який привів до даної ситуації?
Андрій Щекун: Був довгий проміжок часу для того, аби Україна прийшла до тями і почала якісь реальні дії. Були військові частини, які залишилися вірними Україні до кінця. Я говорив з деякими військовими генералами в Криму. Вони за півгодини були готові розблокувати блокаду навколо Перевального. Там знаходилися і десантні групи з Дніпропетровська, там були досить серйозні наші силові структури, які могли би повернути всі позиції на місця. Проблема у тому, що у Києві не скористалися цим моментом. Я не знаю, що це було – невпевненість чи зрада. Треба провести дослідження цього періоду. Рано чи пізно повинні бути зроблені висновки для всієї української громади.
Юрій Смелянський: Не вистачило політичної волі.
Спочатку Кримський парламент прийняв рішення про те, що референдум буде проводитися 30 травня. Потім перенесли дату на 31 березня, а далі на 16 березня. Чому вони так поспішали? Чому міняли дати?
Юрій Смелянський: Це і є реалізація плану окупації. Окупантам треба було встигнути прийняти псевдозаконне рішення до певного терміну. Враховуючи те, що світова спільнота дуже негативно сприйняла ці події, їм знадобилося жорстко скоротити ці терміни.
Просунулася Україна в процесі повернення Криму?
Юрій Смелянський: У реальності ні. Якщо не рахувати заяв про те, що українська влада вважає Крим тимчасово окупованою територією України, то реальних дій для створення ситуації по деокупації за минулі дев'ять місяців зроблено не було, не рахуючи останніх трьох днів кінця 2014 року, які також можна оцінювати по-різному. Те, що зроблено перші кроки по блокаді Криму, правильно. Але питання подачі інформації викликає роздуми про те, що наша влада не звикла чесно говорити про те, що вона збирається робити.
Андрій Щекун: На мою думку, основне, що повинна була зробити влада – це створити всі державні інституції Криму, щоб вони були представлені у вигнанні. Друга складова – це інформаційна політика. На жаль, все провалено. Внутрішня політика України щодо повернення Криму є провальною.
Юрій Смелянський: Складається таке враження, що наша влада постійно метається між двома підходами. Перший - підхід стратегічний, державний. Другий - підхід інтересу. На жаль, спостерігаючи за діями і прийнятими рішеннями, складається враження, що превалює пріоритет вигоди.
Андрій Щекун: У нас сьогодні закони та постанови, які приймаються, стають більш важливими, ніж Конституція України та права людини.
З точки зору прав людини, не можна обмежувати людину в її переміщенні. У той же час сьогодні ми маємо скасування залізничних поїздів.
Андрій Щекун: У цій ситуації ми знову програли в інформаційному плані, бо немає якихось поступових дій. Все зробили швидко та незрозуміло, звичайно, що ця заборона піддається критиці правозахисних організацій по правах людини тощо. Але я не думаю, що в цій ситуації є якісь кардинальні порушення прав людини.
Юрій, а як ви вважаєте, допомогло б процесу деокупації Криму створення Ради міністрів, ВР Криму на території материкової України?
Юрій Смелянський: Однозначно. Це було необхідно зробити ще навесні. Буквально протягом декількох днів після прийняття рішення про прийняття Криму і міста Севастополя до складу Російської Федерації в країні окупанта було створено Міністерство у справах Криму. Що відбувалося у нас? Наша влада почала забувати про цю тему. Дві події - окупація Криму і початок війни на сході - пов'язані між собою. Не було б кримських подій, не було б війни на Донбасі. На сьогоднішній день ця зв'язка триває. У Криму готуються розвідувально-диверсійні групи. Крим допомагає постачати окупаційні частини на Схід України. Крим сьогодні перетворився в госпіталь для бойовиків і для регулярних частин російської армії, які воюють на сході України. Фактично, ми надаємо допомогу в реабілітації, ми продовжуємо постачати озброєне угрупування збройних сил на території Криму, забезпечувати життєдіяльність регіону, який окупований.
