Крим: три роки окупації

Майже 1200 днів Крим перебуває в окупації. Йде четвертий рік війни.

Андрій Клименко

Юрій Смєлянський

Тетяна Гучакова

Ольга Корбут

Експерти фонду "Майдан закордонних справ", Кримський департамент

Спеціально для "Дзеркало тижня"


Впродовж усіх трьох років фонд "Майдан закордонних справ" і його кримський департамент систематично аналізують ситуацію в окупованому Криму, роблять висновки та прогнози розвитку подій, пропонують підходи до рішень. У грудні 2014 р. запропоновано комплексне бачення в документі під назвою "Стратегія повернення Криму". Підходи до формування умов деокупації півострова, сформульовані в документі, залишаються актуальними й сьогодні.

23 травня нинішнього року фонд "Майдан закордонних справ" спільно з колегами з фонду ім. К.Аденауера, Меджлісом кримськотатарського народу та фондом "Інститут чорноморських стратегічних досліджень" провів конференцію на тему "Окупація Криму: підсумки, стан, прогнози". У рамках конференції кримський департамент "Майдану закордонних справ" презентував доповідь "Окупований Крим в умовах санкцій і блокади за 2014—2016 рр.".

Насправді найбільшою проблемою України на шляху до повернення суверенітету над Кримом є відсутність в Україні чітко сформульованої політичної волі та замовлення на вирішення цього завдання. За три роки окупації українська влада не створила концепції чи стратегії, і як результат — структур для реалізації цього завдання. Територія Автономної Республіки Крим на законодавчому рівні визнана тимчасово окупованою територією. Тим часом у жодному законодавчому акті України не визначено завдання деокупації чи відновлення суверенітету й територіальної цілісності України.

Відтак, не слід дивуватися, що дії української влади впродовж цього періоду були нескоординованими та безсистемними. Інтерес із боку різних державних інституцій до теми повернення тимчасово окупованих територій лише починає виявлятися, а підходи варіюються від окремих проектів реінтеграції без обговорення шляхів деокупації до звичайного реагування на поточні події чи потреби.

Тому, хоч переважна більшість українців і впевнена, що, за правом, Крим є і має бути українським, — вони не впевненні, що мета його повернення досяжна.

Ми розуміємо, що в нинішніх обставинах твердження "Крим ми повернемо" комусь може здатися надто бравурним, категоричним, безапеляційним. Але для нас, колективу "Майдану закордонних справ", цей висновок — добре аргументований і підкріплений результатами трьох років наполегливої системної роботи.

На момент початку окупації Криму присутність Росії у всіх сферах життя Кримського півострова була винятковою. Тож навіщо керівництво Російської Федерації ухвалило рішення про окупацію Криму? Сьогодні, після трьох років окупації, Крим виконує для Росії три основні функції.

По-перше, це велика військова база. Дуже велика військова база!

По-друге, це великий експериментальний майданчик, на якому РФ проводить унікальний для сучасності експеримент з інтеграції односторонньо анексованої території.

По-третє, це майданчик для випробування нових цивільних і військових технологій, методик, тактик. На ньому Росія, таємно від своїх громадян та міжнародної спільноти, відпрацьовує стратегію і тактику боротьби з власним народом, спонукання його до покори задля збереження чинної влади.

Все те, що сьогодні відбувається в Криму, є наслідком реалізації трьох перелічених функцій.

У 2016 р. мілітаризація Криму остаточно стала не лише головним змістом кримської політики РФ, а й основним драйвером економіки окупованого півострова. "Військове освоєння" стало єдиною "історією успіху" РФ в Криму.

На першому етапі окупації і колонізації РФ території Криму влада РФ поширювала дуже багато обіцянок щодо створення в Криму "нової вітрини Росії", за прикладом передолімпійських Сочі. Чи були такі наміри насправді? Найімовірніше, як один із малозначущих варіантів — так. Адже для реалізації зазначеного плану необхідна одна важлива умова: Україна продовжує постачати до окупованого Криму все необхідне (електроенергію, прісну дніпровську воду, продовольчі, промислові, будівельні товари, сировину, зв'язок, природний газ, забезпечує логістику тощо). Не склалося. Наші західні партнери застосували до Росії економічні санкції. На кінець 2015 р. Крим остаточно перетворився на острів.

Підсумки 2014—2016 рр. засвідчили, що Росія, в її нинішньому стані, не здатна подолати вплив блокади і санкцій на економіку як безпосередньо Криму, так і Росії загалом. Керівництво РФ вже всередині 2015 р. почало усвідомлювати неможливість реалізації початкових "амбітних планів економічного розвитку" окупованого Криму, через що сконцентрувалося — не зраджуючи риторики економічного розвитку — лише на його "військовому освоєнні".

Маркером стало те, що створене через два тижні після проведення спецоперації під назвою "Референдум" (31 березня 2014 р.) міністерство РФ у справах Криму ліквідоване вже 15 липня 2015 р. Впродовж 2016 р. відмова РФ від планів створення в Криму "нової вітрини Росії" стала остаточною. 28 липня 2016 р. статус окупованих Криму та Севастополя у складі Росії знижено, — указом Путіна ліквідовано Кримський федеральний округ. Так звані "суб'єкти федерації" Республіка Крим і місто Севастополь тепер включені до складу Південного федерального округу із центром у Ростові-на-Дону. Цим актом, окрім іншого, політичне й адміністративне управління уніфіковане з військовим, оскільки всі частини збройних сил РФ в Криму із самого початку входять до складу Південного військового округу зі штабом у Ростові-на-Дону.

"Військове освоєння території" насамперед включає нарощування та обладнання гігантської військової бази, яка дорівнює або перевершує за чисельністю найбільші військові бази США у світі. Створюється надійна транспортна, енергетична й водна інфраструктура для військових потреб, зокрема подвійного призначення.

Відбувається "зворотна" структурна перебудова економіки Криму і Севастополя, спрямована на пріоритетне відновлення підприємств та об'єктів військово-промислового комплексу, що збереглися з часів СРСР.

Основні складові "зворотної" структури перебудови економіки Криму такі:

— на півострові бурхливими темпами створене й нарощується найбільше в Європі міжвидове угруповання військ РФ;

— до Криму з перших днів окупації в пріоритетному порядку спрямовуються лише нові й новітні зразки військової техніки та озброєнь;

— відновлюються усі наявні в Криму часів СРСР численні військові аеродроми, пускові позиції ракетних установок, об'єкти ППО, радарні системи, радянські бази зберігання ядерної зброї;

— створений і розвивається новий укріплений район на півночі Криму;

— для дислокації нових військових частин будуються нові й реконструюються старі військові містечка, а також житло для військовослужбовців та інфраструктура;

— збільшується чисельність не лише військовослужбовців, а й різних спецслужб, створюються нові підрозділи;

— через цільові військові замовлення насамперед відновили роботу підприємства ВПК (військове приладобудування, суднобудування, судноремонт). Ці підприємства вносяться до структури відповідних державних концернів РФ;

— ідеології військового плацдарму підпорядковуються всі інші сфери життя в Криму — економіка, соціальна сфера, права людини, інформаційний простір, національна політика.

Створення великого міжвидового угруповання військ РФ в окупованому Криму змінило військово-стратегічний баланс у Чорноморському регіоні та ситуацію в Чорноморсько-Середземноморському і Чорноморсько-Каспійському регіонах на користь РФ.

У радянські часи на Кримському півострові дислокувалося близько 140 тис. військових. До окупації Криму на його території, згідно з договором між Україною і РФ, перебувало 12,5 тис. військовослужбовців Чорноморського флоту РФ, при дозволеній договором чисельності — до 25 тис. осіб.

Нині чисельність угруповань збройних сил РФ в окупованому Криму автори оцінюють цифрами близько 60 тис. осіб, із перспективою нарощування до 100—120 тис. осіб.

Однак на радикальну зміну військово-стратегічного балансу в регіоні вплинула не так чисельність військовослужбовців, як ударний ракетний потенціал і засоби його доставки, сконцентровані у 2014—2016 р. на території Криму.

Фактично, у центрі Чорного моря — на Кримському півострові — РФ створила і продовжує швидко нарощувати так звану "Зону заборони доступу" — A2AD, A2/AD (англ. anti-access and area denial zone), тобто "захищену сферу", в яку війська противника не можуть потрапити без ризику зазнати неприйнятних збитків.

"Захищена сфера" з центром в окупованому Криму — це поєднання різних типів сучасних оперативно-тактичних ракетних комплексів сухопутного і морського базування — "Іскандер" і "Калібр", берегових протикорабельних комплексів — "Бастіон" та "Бал", ракетних комплексів ППО — С-300, С-400, Бук-2М, "Панцир", комплексів радіоелектронної боротьби і т.д. Крім того, ракети комплексів "Іскандер", "Калібр", "Бастіон" здатні нести ядерну бойову частину.

Ця "сфера" не лише накриває цілі у прибережних районах усіх чорноморських країн, а й здатна досягати цілей на території країн Балтії, Польщі, Чехії, Словаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Грузії, Вірменії та Азербайджану, Греції, включно із островом Крит, усіх балканських країн, Туреччини, Кіпру, Сирії, Лівану, Ізраїлю, Ірану й Іраку, узбережжя Єгипту, півдня Італії.

Автори з великою ймовірністю припускають наявність на території Криму ядерних боєголовок для морських і берегових ракетних комплексів уже тепер.

Із кінця 2015 р. і впродовж усього 2016 р. окупований Крим, разом із Новоросійськом, став одним із основних плацдармів Росії в сирійській війні. Угруповання військ РФ в Криму — надводні кораблі, підводні човни, морська піхота — бере участь у військових діях РФ в Сирії. 4 кораблі ЧФ РФ у 2015—2016 рр. завдавали ударів крилатими ракетами "Калібр" по наземних цілях у Сирії зі східної частини Середземного моря.

Поставляються військова техніка, спорядження, боєприпаси сирійському режиму Б.Асада великими десантними кораблями ЧФ РФ та інших флотів РФ, а також допоміжними суднами ЧФ РФ, що базуються в окупованому Севастополі, із Севастополя та Новоросійська — так званим "Сирійським експресом".

Саме логіка окупованої території, що захоплена як "військовий трофей" з метою використовувати її як військову базу, з перших місяців окупації Криму обумовила ставлення до прав власності на окупованому півострові.

На переконання авторів, ці процеси мають назву "трофейна економіка". Вона характеризується не просто масовими порушеннями правових норм, прийнятих у цивілізованому світі, а їх повним ігноруванням. В окупованому Криму відбулася масова експропріація всієї державної власності України на території Криму, яку окупанти й колабораціоністи цинічно назвали "націоналізацією".

Список експропрійованої української власності постійно поповнюється. Він налічує: близько 200 санаторіїв, усі порти, аеропорти, об'єкти водопостачання та енергетики, залізницю, виноробні заводи, елеватори, аграрні підприємства. Експропрійовано такі відомі об'єкти як Нікітський ботанічний сад, знаменитий дитячий центр "Артек", "Чорноморнафтогаз", суднобудівний завод "Море" та інші активи. Експропріація не обмежується об'єктами державної власності України. У списку "націоналізованих" — об'єкти, що належать профспілкам, іншим громадським організаціям, вищим навчальним закладам, Академії наук та ін.

Що стосується приватних підприємств — то, формально, прямої експропріації не спостерігається, однак застосовується механізм рейдерських захоплень і зміни їх менеджменту з використанням так званої "кримської самооборони". Чиновники, наприклад, можуть поширити неправдиву інформацію, нібито компанія стала банкрутом або винна в чомусь, перш ніж її "націоналізувати".

Об'єкти, які належать Україні, спочатку "враховувались як власність Республіки Крим". Найбільші державні монополії Росії спочатку не брали в управління експропрійовані підприємства України в Криму, побоюючись міжнародних санкцій. Вони роблять це опосередковано — через підприємства, спеціально створені окупаційною владою в Криму (державні корпорації).

Концентрація в управлінні "кримської влади" величезної кількості підприємств викликала серйозну управлінську проблему. Кримська автономія ніколи не управляла стількома підприємствами. У Криму немає власних кадрів державних топ-менеджерів. Цей негативний вплив посилюється неможливістю залучити до окупованого Криму приватні іноземні інвестиції.

У 2014 р. кримська окупаційна влада ухвалила рішення про "націоналізацію", щонайменше, 400 об'єктів державної власності України в Криму. Точної державної статистики з цього питання в Україні досі не опубліковано, оскільки під час окупації Криму втрачено документи Фонду державного майна України в АР Крим.

Але вже наприкінці 2014 р. "дотримання пристойності" відкинуте. Почалася пряма передача вкраденої в України власності російським відомствам, наприклад Управлінню справами президента РФ. До цього переліку вже входять уряд РФ, ФСБ, Міноборони, Об'єднана суднобудівна корпорація тощо.

Саме в контексті "військового освоєння", або колонізації, окупованого Криму логічно й правомірно розглядати демографічні процеси та ситуацію з правами людини на півострові. Для військової бази кількість населення Криму — 2,4 млн осіб — економічно надмірна. Водночас окупанти, безумовно, враховують, що це населення впродовж майже чверті століття перебувало в умовах української демократії і свободи слова.

Особливо "обтяжуюча обставина" для окупантів у цьому сенсі — наявність на півострові кримськотатарського народу в усіх багатогранних аспектах його історії, проблем і перспективних національних цілей та завдань. Отже, загалом усе постійне населення Криму розглядається окупантами як потенційно нелояльне.

Тому демографічну ситуацію в Криму Росія розглядає виключно в контексті формування в регіоні "військового освоєння" лояльного населення, оптимального за витратами на його утримання і нездатного до громадянських протестів та будь-яких інших неконтрольованих форм політичної активності.

За три роки окупації неодноразово підтверджувалася гіпотеза, що РФ взяла курс на витіснення з Криму "зайвого" населення та його заміну через керовану міграцію з регіонів РФ. Ця політика почалася відразу — навесні 2014 р. Але явно побачити її на основі статистичних даних вдалося пізніше.

За останніми довоєнними даними української статистики, на 1 січня 2014 р. чисельність населення Криму (включно з м. Севастополь) становила 2 млн 353 тис. 100 осіб. Серед перших заходів РФ після окупації — перепис населення. За його підсумками, на 14 жовтня 2014 р., тобто за 8 неповних місяців, окупований Крим вимушено залишило 77 тис. 800 осіб. Цей показник дає розуміння масштабу виїзду населення з Криму. За розрахунками авторів, 80—90% від цього показника виїхали на материкову частину України, остерігаючись репресій.

На думку авторів, мети — забезпечення успішного існування та життєдіяльності військової бази РФ в Криму — окупанти досягають із використанням низки інструментів:

1. Упродовж усього періоду окупації "зайве" населення витіснялося шляхом показових, демонстративних репресій. У 2016 р. вони вже не тільки торкнулися кримськотатарського народу, а й були поширені на "українських терористів і диверсантів". Тривали репресії щодо журналістів і почалися — щодо адвокатів та правозахисників.

2. Підтримується заселення Криму жителями різних регіонів РФ.

По-перше, у цьому процесі використовується власне мілітаризація Криму — тобто збільшення на території півострова не лише кількості військових, що є переважно контрактниками, а не призовниками, а й членів їхніх сімей. Для цього на окупований Крим поширено програму "військової іпотеки".

По-друге, активно використовується заміна кадрів: кримські державні й муніципальні службовці, незважаючи на лояльність, яку вони демонстрували до окупації та окупантів, системно і масово замінюються чиновниками з різних областей РФ, переважно з депресивних регіонів європейської частини Росії, зокрема північних, а також із віддалених міст Сибіру. З перших днів і впродовж усіх трьох років окупації Росія, спрямовуючи персонал із Москви та інших регіонів, продовжує методично формувати в Криму й Севастополі свій репресивний та управлінський апарат: силові структури, контрольні органи, "наглядачів" в органах республіканської і муніципальної влади окупованої території.

За оцінками, отриманими на підставі аналізу публічної та інсайдерської інформації, частка чиновників, надісланих із РФ, у підрозділах федеральних відомств РФ в Криму, що підпорядковані безпосередньо Москві, досягає 70%, а в місцевих відомствах, підпорядкованих Сімферополю, — 50%.

Серед тенденцій, що простежувалися у 2016 р., — заміщення місцевих кадрів приїжджими стало проявлятися у сферах освіти та охорони здоров'я. Це відбувається внаслідок звільнення кримських фахівців через занижені рівні зарплат і підвищені бюрократичні вимоги до паперової звітності.

По-третє, впродовж усіх трьох років окупації спостерігається процес переселення до Криму, із придбанням помешкань, пенсіонерів із віддалених північних регіонів РФ, Сибіру, Далекого Сходу.

По-четверте, до окупованого Криму перемістилися й активно обживаються представники російського кримінального світу, передусім із Північнокавказьких республік РФ.

По-п'яте, можна прогнозувати, що в Криму залишаться на постійне проживання чимало російських робітників, які беруть участь у будівництві Керченського мосту та інших великих об'єктів інфраструктури.

За офіційними даними органів статистики РФ, на 1 жовтня 2016 р. абсолютний приріст населення в Криму внаслідок міграції з регіонів РФ в 2014—2016 рр. становив 151тис. 651 особу. Темп приросту населення Севастополя за рахунок міграції з регіонів РФ за період окупації до чисельності на 1 січня 2014 р. становить безпрецедентні 14,36%. Темп приросту населення Криму без Севастополя за рахунок міграції з регіонів РФ за період окупації до чисельності на 1 січня 2014 р. становить 4,9%.

Втім, оцінки жителями окупованого Криму міграційної ситуації кардинально відрізняються навіть від наведених дуже високих показників офіційної окупаційної статистики. Мешканці Севастополя, зокрема депутати окупаційної міськради та працівники охорони здоров'я і медичного страхування, відзначають, що за їхніми відчуттями, населення Севастополя зросло у 2—2,5 разу. Жителі Сімферополя вважають, що реальне населення кримської столиці зараз становить близько 600 тис. осіб, проти 380 тис. до 2014 р. Відзначається дуже велике зростання кількості дітей, спостерігається гострий дефіцит місць у школах та особливо в дитячих садках. У школах уже є класи з літерами "ж" і "з".

3. Упродовж усіх трьох років окупації послідовно скорочується кількість робочих місць у Криму і кількість працюючих підприємств. До окупації в середньому одне підприємство в Криму, з урахуванням кількості зайнятих, надавало 30,5 робочих місць. За офіційними даними окупантів, у Криму не веде економічної діяльності 13,5 тис. підприємств. Усереднений розрахунок показує, що в окупованому Криму не експлуатується близько 411тис. 750 робочих місць. Офіційна окупаційна статистика стверджує, що в Криму втратило роботу понад 8 тис. осіб і ще близько 5 тис. працюють у режимі неповного робочого дня. Тим часом, за даними Міністерства праці РФ, в окупованому Криму під ризиком звільнення перебуває близько 49 тис. осіб із майже 1000 підприємств, частина яких просто ліквідується. На 1 січня 2014 р. у Криму (разом з м. Севастополь) функціонувало близько 1,05 млн робочих місць. У процесі аналізу ситуації, автори дійшли висновку, що за 3 роки окупації в Криму вже ліквідовано близько 250 тис. робочих місць.

Найбільшого удару зазнала сфера малого і середнього бізнесу. У 2014—2016 рр. в Криму тривав процес ліквідації малого та середнього бізнесу. Підприємницька активність передбачає наявність вільного мислення у підприємця. Вільне мислення, незалежна свідомість і, відповідно, підприємницька активність — антагоністичні, з погляду влади РФ, тій моделі відносин, яку вони створили в Росії.

На момент початку окупації на всій території Криму функціонувало 54 тис. приватних підприємств-юридичних осіб та 135тис. приватних підприємців-фізичних осіб. На березень 2016 р. залишилося 22 тис. приватних підприємств-юридичних осіб та 39,8 тис. приватних підприємців-фізичних осіб. Підприємств-юридичних осіб зменшилося у 2,5 разу, а приватних підприємців-фізичних осіб — у 3,4 разу. У 2016 р. було проведено резонансні акції з ліквідації речових ринків і торгових рядів малого бізнесу в Сімферополі, Ялті, Євпаторії, Севастополі, знесення об'єктів туристичного сервісу в прибережній смузі в Ялті, Алушті, Коктебелі.

За прогнозами авторів, знищення малого бізнесу в Криму триватиме. Кінцева мета — створити умови для того, щоб значна частина підприємців малого бізнесу як найбільш активна частина місцевого населення була змушена приєднатися до тих, хто вже згорнув бізнес у Криму та переїхав у материкові регіони України.

4. Номінальні й реальні заробітні плати в Криму поступально знижуються. З березня 2014 р. зарплати в окупованому Криму виплачували в російських рублях. При цьому застосовувався коефіцієнт перерахунку за курсовою різницею вартості національної валюти. Для комерційних організацій застосовувався курсовий коефіцієнт 3, який тоді реально існував. Для бюджетних організацій та пенсіонерів коефіцієнт було збільшено, він становив 3,8, тобто для цих категорій населення застосовувалася "надбавка за зраду".

З 2015 р. в окупованому Криму почали застосовуватися російські системи формування оплати праці та встановлення розмірів пенсій. У 2016 р. стало зрозуміло, що російські зарплати й пенсії виявилися набагато нижчими, ніж "рекламні" зразка 2014 р. Оскільки офіційна статистика РФ по Криму — переважно не аналітика, а пропаганда, було проведено аналіз обговорення рівня оплати праці в окупованому Криму на різних кримських форумах. Він засвідчив, що середній розмір номінальних заробітних плат у Криму коливається в межах 10 тис. —15 тис. російських рублів, що, за курсом у парі гривня/рубль, відповідає рівню 4 тис. 524 — 6 тис. 787 грн. Це приблизно відповідає величині середньої заробітної плати в Україні. Виняток становлять окремі сегменти суспільства: чиновники окупаційної влади, службовці силових структур, військовослужбовці та цивільні особи окупаційного військового контингенту, працівники прокуратури, суду, окремі категорії працівників бюджетних установ і працівники підприємств військово-промислового комплексу. Їхній рівень заробітної плати перевищує середню по Криму у 5—10 разів.

Середня пенсія у 2016 р. становила 11 тис. 500 рублів. Однак абсолютна більшість пенсіонерів отримують пенсії в розмірі до 10 тис. рублів.

5. Упродовж усіх трьох років окупації в Криму поступово зростають ціни на всі види благ. Найкраще це видно на прикладі "продовольчого кошика".

Основний продуктовий набір подорожчав у 2016 р., порівняно з 2014 р., в середньому на 168,13%, тобто у 2,68 разу, в рублевому обчисленні і на 216,47%, тобто в 3,16 разу, — у гривневому обчисленні, з урахуванням курсової різниці. Для додаткової ілюстрації динаміки вартості "продовольчого кошика" жителів окупованого Криму створено два показники: "індекс плову" та "індекс борщу". Вартість приготування плову для мешканців Криму в 2016 р., порівняно з 2014 р., зросла на 167,43%, в рублевому обчисленні й на 215,56% — у гривневому.

Вартість приготування борщу, відповідно, зросла на 145,53% в рублях і на 185,81% — гривні. Купівельна спроможність грошової одиниці за період окупації, порівняно з довоєнною, за сукупністю елементів "споживчого кошика" знизилася, орієнтовно, у 8 разів.

6. За три роки окупації мешканці Криму повністю усвідомили, що оголошена безкоштовність медичних послуг не означає їх доступність і можливість отримання необхідної медичної допомоги.

7. За три роки окупації стало зрозуміло, що освіти, в її цивілізованому розумінні, в окупованому Криму немає. Дитячий садок, школа, професійне училище, ВНЗ окупанти перетворили на інструменти мілітаризації свідомості кримської молоді. А через мілітаризацію свідомості — привчання до покори та лояльності окупантам. У процесі колонізації території Криму окупантам не потрібні грамотні, освічені "полонені". Потрібне лояльне і слухняне "гарматне м'ясо".

У зв'язку зі зниженням купівельної спроможності громадян та домогосподарств у Криму зростатиме невдоволення низькою якістю життя. І цей процес уже відбувається. За сукупністю перелічених та інших чинників, РФ, у прагненні закріпити за собою бажаний "стратегічний об'єкт", продовжуватиме чинити військові злочини в Криму, з погляду міжнародного гуманітарного права, за оцінкою її дій на окупованій території. Процес заміни населення в Криму триватиме. Автори не виключають, що влада Росії може прийняти рішення про насильницьку депортацію з території окупованого півострова громадян України, які опинилися в окупації.

Саме після заміни населення в Криму до рівня задовільної лояльності кремлівська влада може, на їхню думку, змогти розпочати міжнародний переговорний процес щодо долі Криму на "демократичній" основі. Так, у 2016 р. відзначалася значна кількість "вкидань" в інформаційний простір через відомих "ліберальних" діячів із РФ та деяких країн Заходу ідей проведення "повторного референдуму" стосовно статусу Криму.

Росія могутня, але — слабка. Вона не має політичної системи, яка б дозволяла спрямовувати потенціал народу на розвиток і процвітання. Росія не має політичного класу, який реалістично й відповідально аналізує світ довкола Росії, здатний сформулювати й реалізувати прагматичну конструктивну програму розвитку своєї держави та народу. В парадигмі примату інтересів держави (в Росії це ототожнюється з владою) над інтересом громадянина і народу поява в Російській Федерації найближчим часом такої програми залишатиметься неможливою. Росія не має ефективної економіки та економічної перспективи, вкрай погано урядується й управляється, а ситуація значно погіршується всюдисущою корупцією, глибокою системною взаємозалежністю між владою і силовим апаратом як основою управлінської вертикалі та організованою злочинністю. Відсутність справжніх загальнолюдських цінностей, які б сприймалися як основа для розвитку переважною більшістю російського суспільства, та моральної складової в російській політиці роблять росіян ще більш уразливими до зовнішніх впливів і пропаганди, ніж інші народи, відкриті до російської пропаганди. Вплив російської пропаганди на російське суспільство всеосяжний лише за умови її безальтернативності.

А що ж робити Україні? Як не змарнувати час? На період розвитку і нагромадження ресурсів, достатніх для успішного повернення й утримання Криму та решти тимчасово окупованих територій України, маємо багато "домашньої роботи".

На міжнародній арені слід істотно активізувати інформаційну та роз'яснювальну роботу для:

— максимального використання політичного, дипломатичного та іншого тиску з боку світового співтовариства на РФ задля полегшення умов проживання громадян України на тимчасово окупованій території;

— недопущення визнання з боку міжнародного співтовариства факту анексії Криму Російською Федерацією;

— нарощування санкцій проти РФ та підвищення їх ефективності.

У відносинах з РФ Україна має продовжувати політику санкцій та обмежень, покликану створити механізми негативного, а в ідеалі — руйнівного впливу на економічну і соціальну ситуацію в Криму та РФ загалом. При цьому Україні варто посилено працювати також над створенням інструментів інформаційного впливу на РФ.

У внутрішній політиці завдання України досить повно й чітко сформульовані за результатами торішніх парламентських слухань "Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи". Стисло — це вдосконалення правової та нормативної бази, створення системи державних органів управління проблематикою деокупації та реінтеграції, створення центрів підготовки кадрів для забезпечення освітніх, наукових, адміністративних та інших потреб у діяльності на кримському напрямі.

Менш нагальне — завдання почати опрацьовувати програми та механізми реінтеграції, що будуть задіяні після деокупації півострова. Серед іншого, вже сьогодні варто замислитися над створенням відповідних фінансових резервів.

Крім того, має бути розроблена комплексна програма заохочення громадян України на тимчасово окупованих територіях підтримувати постійний контакт із батьківщиною. На території материкової України необхідно створити ефективні механізми захисту всебічних інтересів українців, що проживають на тимчасово окупованих територіях (від отримання документів — до можливості здобути освіту чи отримати медичну допомогу тощо).

Звісно, все це не матиме жодного сенсу, якщо впродовж осяжного періоду часу Україна не набуде економічної та військової потуги, достатньої для вирішення проблеми деокупації.

 

Крим ми повернемо!

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації