Юрій Смєлянський
експерт фонду "Майдан закордонних справ"
голова правління БО "Інститут Стратегічних Чорноморських Досліджень"
спеціально для "Обозреватель"
Теоретично окупанти в Криму можуть вирішити проблему постачання електроенергії на півострів. Питання в тому, скільки це буде їм коштувати. Справа в тому, що ще восени 2015 року, коли завдяки діям громадянського суспільства була припинена подача електроенергії з України на окуповану територію Криму, окупанти були змушені в терміновому порядку вишукувати додаткові бюджетні кошти для вирішення проблеми, що виникла. Тоді до Криму були масово перекинуті дизельні генератори різних потужностей, бензинові генератори.
По суті Крим частково забезпечувався власною генерацію, яка максимально в найбільш сприятливий час забезпечується десь на рівні 21% виробництва електроенергії для споживання. Все решта покривалася постачаннями з материкової частини України. Тепер вони бути вимушені використовувати додаткові генеруючі пересувні станції (у тому числі кілька стаціонарних великих дизель-генераторів було перекинуто з різних точок Російської Федерації в Крим), щоб заповнити 80% потужностей по забезпеченню споживання електроенергії, яких не вистачало.
У цей період був побудований так званий енергетичний міст з материкової частини Росії до Криму. На той час зазначалося, що Південний федеральний округ має власні проблеми зі споживанням і генерацією, у них брак десь 20% з точки зору різниці між обсягами споживання і обсягами виробництва. А передавати електроенергію в Крим - по суті нічого передавати. Це означає, що потрібно перекинути електроенергію з інших регіонів Російської Федерації спочатку в Південний Федеральний округ, а потім - до Криму.
Тому проблема на той момент рішення не мала. По суті, рішення цієї проблеми лежало в площині збільшення обсягів виробництва електроенергії в самому Південному федеральному окрузі. Для цього була розроблена федеральна програма, закінчення якої - 2019 рік. Цією ж програмою передбачалося і рішення проблем забезпечення електроенергією окупованої території Криму.
Але у зв'язку з впровадженням санкцій реалізація й цієї програми сьогодні під питанням. Це і проблема постачання необхідного обладнання. Це і питання того, що російська влада не змогла провести навіть конкурс на будівництво енергогенеруючих потужностей на Кубані. Конкурс не відбувся, оскільки не було учасників. І причина тільки одна - ніхто не хоче потрапити під санкції.
Це і питання постачання обладнання для виробництва електроенергії від компанії "Сіменс", яка була готова доставити обладнання в Південний федеральний округ, але з умовою, без передачі його в Крим, а саме це було метою окупантів, щоб побудувати нові генеруючі потужності в Севастополі і Сімферополі . Для цього будівництва передбачалося обладнання "Сіменс".
І сьогодні окупанти говорять про те, що вони знайшли вихід із ситуації, і обладнання буде доставлено з Ірану, який колись там купив ліцензію на виробництво обладнання у "Сіменс", але це обладнання морально застаріле вже на сьогоднішній день.
При цьому вся система енергопостачання Криму побудована таким чином, що точка входу електроенергії орієнтована на північ, тобто з материкової частини України, треба перебудовувати систему енергопостачання в цілому. Всі ці питання на сьогодні не вирішені.
Крім того, розвиток військової бази призводить до збільшення споживання обсягів електроенергії з одного боку. З іншого боку, вже є дефіцит природного газу, який точно також використовується для виробництва електроенергії. Його обсяги в умовах санкцій впали в Криму по лінії роботи експропрійованого "Чорноморнафтогаз". Тут теж не вистачає газу для виробництва електроенергії, відповідно падає генерація з виробництва електроенергії.
Тому на сьогодні питання не вирішене. Теоретично Росія може збільшити обсяги генерації в Південному федеральному окрузі так, щоб покрити кримську потребу в електроенергії, але це рішення якоїсь тимчасової перспективи і додаткових витрат.
Невирішена проблема проявляється в тому, що знову з'являються графіки відключення. В першу чергу окупанти в Криму вирішують питання забезпечення електроенергією військової бази, військових об'єктів, які існують або які будуються. А в другу чергу - це споживання електроенергії населенням і промисловістю, не пов'язані з військовою базою.
