З огляду на багаторічні тісні зв’язки білоруського КДБ з російською ФСБ не потрібно шукати звідки “вуха ростуть” - все непристойно очевидно.
Відвідувати Білорусь стає дедалі небезпечніше. Поїхати в Мінськ, це ще не в Москву, але вже схоже. Лише за останній тиждень на сторінках українських інтернет-ЗМІ сотні новин про арешти двох наших громадян. Про затримання Павла Шаройка - журналіста “UA: Українське Радіо” в Білорусі - стало відомо ще минулої п’ятниці. Йому висунено обвинувачення у “шпигунстві” - точно так само, як ФСБ Росії заарештувало журналіста Укрінформу Романа Сущенка та десятки інших українських громадян. Щодо Олександра Скиби - директора ПАТ “Завод обважнювачів”, то про його затримання стало відомо буквально сьогодні. За попередньою інформацією, йому інкримінують дачу хабара. А ще от і радника українського посольства Ігора Скворцова оголошено персоною нон грата, за те ж саме «шпигунство». Посол України в Мінську Ігор Кизим уже заявив, що це маячня і пояснив чому, але вимушений підкоритися…
Користувачі українського сегменту соцмережі Фейсбук не змусили себе довго чекати, відреагувавши на арешти українців в Білорусі традиційно і очікувано: “Білорусь - це васал Московії”, “Україна повинна перейти до більш жорсткої політики стосовно Білорусі на всіх напрямках – безпековому, економічному, інформаційному, дипломатичному...”
Справді, в даному разі важко стримувати емоції, адже “Мінськ” Олександра Лукашенка, котрий білоруський лідер вже три з лишком роки намагається зарекомендувати в якості “донора безпеки” раптом змінює ставлення, переходячи до притаманної Росії агресивної політики. І причин, аби так вважати, окрім арештів українців, більш ніж достатньо: відмова голосувати за резолюцію ООН щодо Криму, пропозиція, ніби знята з язика північно-східного сусіда, про готовність розгорнути своїх миротворців на Донбасі...
Можливе й інше. Білоруська влада може хотіти одне, а білоруська «контора», КДБ (Камітэт дзяржаўнай бяспекі) – інше. Яким чином ця організація з огляду на те, що агентів ФСБ у ній – лічити не перелічити, впливає на ситуацію? Цього ніхто достеменно не знає, але те, що такий вплив є точно і він не зустрічає жодного спротиву – це очевидно.
Як надалі розвиватиметься ситуація навколо українсько-білоруських відносин? До відповіді на це питання долучився дипломат, голова правління фонду “Майдан закордонних справ” Богдан Яременко, і прокоментував українсько-білоруські "партнерські" стосунки для "Укрінформу".
“Ігноруючи питання прав людини в Білорусі — отримуємо ті самі проблеми й для наших громадян”.
“Київ, йдучи на політичний контакт з Мінськом, припускається одразу кількох помилок. Замість того, щоб дати правильний сигнал білоруській політичній опозиції, бути більш чутливою до порушення прав людини, проблем демократії тощо, Україна веде діалог з режимом Лукашенка, зближаючись з ним. І за таку політику підігравання останньому, ігноруючи порушення прав людини в Білорусі — отримуємо ті самі проблеми й для наших громадян. Що ж стосується реальної політики, то українська влада продовжує робити вигляд, що активізація контактів на найвищому рівні з Білоруссю пов’язана з нашим бажанням відігравати активнішу роль у білорусько-російських відносинах, відірвати якимось чином Мінськ від Москви. Утім, на мою думку, такими діями українська влада просто приховує реальні причини. Адже, по-перше, відірвати Білорусь від Росії ми не можемо. Це формальний зв’язок, узаконений на рівні договорів, союзної держави, вони мають спільне оборонне планування, скоординовано проводять зовнішню політику, діють фактично в цих сферах в інтересах одна одної. По-друге, суть зв’язки Кремля з Мінськом полягає у тому, що Білорусь не є економічно самодостатньою країною, і режим Лукашенка постійно потребує зовнішніх дотацій для збереження самого себе. Оскільки ні Захід, ні Україна не можуть запропонувати білоруському лідеру нічого в цьому плані, то він й надалі безальтернативно користуватися тим, що йому дає Москва. Тому, швидше за все, за активізацією українсько-білоруських відносин стоять якісь комерційні інтереси, дуже прагматичні для української еліти, можливо, президента, інших політиків. Але ця лінія, яка після Революції гідності почалася, лінія до зближення з Білоруссю - контрпродуктивна, і працює вона проти національних інтересів України. Нам варто було б, розвиваючи економічну співпрацю, все таки утримуватися від політичних контактів на вищому рівні і проводити більш жорстку політику засудження репресій в Білорусі, порушення прав людини, демократії і так далі. Ну і заразом, показуючи, що відносини між Білоруссю і Україною можуть поліпшитися лише внаслідок суттєвого перегляду для першої своїх відносин з РФ.
Тому на питання, як розвиватиметься ситуація навколо українсько-білоруських відносин, чи перейдемо ми врешті-решт до більш жорсткої політики щодо останньої? На це питання відповім так: наразі таких сигналів з боку влади не видно. Навпаки, активізуються проплачені політологи, експерти для пояснення того, чому нам потрібні більш тісні відносини з Білоруссю. Думаю, що курс на тісну співпрацю з Олександром Лукашенком в Петра Порошенка не просто залишиться, а буде реалізовуватися й надалі. Тобто весь цей хаос продовжуватиметься”.
