Наступ на українську державність, право українців на самоіндентифікацію та історичну правду триває не лише з боку Польщі, а й Угорщини. Після невдалої спроби кинути запальну суміш у приміщення Товариства угорської культури, угорці вкотре заволали про необхідність введення місії ОБСЄ на територію Закарпатської області. Мовляв, утиски, національні чистки і агресія щодо угорської нацменшини. Безхребетна українська влада при цьому навіть не висловила «стурбованості», як це було із антиукраїнським законом про заборону «бандеризації» у Польщі. Навпаки – мовчать і далі. Можна припустити, що це пов'язано із бізнесом українського президента в Угорщині. Адже, як відомо, у 2012 році Порошенко купив угорську кондитерську фабрику Bonbonetti Choco. А з 2013 року в центрі Будапешту запрацював фірмовий магазин «Рошен».
Олександр Хара, дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ", долучився і відповів на поставлені "Вголосом" питання, пов'язані з можливістю та необхідністю введення моніторингової місії ОБСЄ.
- З погляду міжнародної безпеки, чи є потреба на Закарпаття вводити місію ОБСЄ?
Олександр Хара: Спостережні місії ОБСЄ можуть дійсно перебувати не лише у зоні конфлікту, але і там, де порушуються права людини. Але цей випадок із не докинутою в угорські установи запалювальною сумішшю не є підставою для того, щоб на території Закарпатської області вводити місію ОБСЄ. Адже такі дії не є систематичними, в Україні є правоохоронні органи, які все можуть самостійно з'ясувати. До того ж, українське суспільство не є ксенофобським щодо національних меншин, зокрема угорської. За 26 років Незалежності у нас не було жодного конфлікту на ґрунті національної нетерпимості.
- Як тоді можна розцінювати угорські заяви щодо місіє ОБСЄ у Закарпатській області?
О.Х.: Заяви угорського уряду потрібно сприймати винятково, як недружній до України вчинок. Штучне питання про нацменшини, мовний закон – це все свідчення агресивної політики угорської шовіністичної влади. Я як дипломат запропонував би ввести моніторингову місію ОБСЄ чи ще якихось міжнародних спостерігачів саме в Угорщину, оскільки щодо діяльності цієї країни є великі побоювання не лише у нас, а й у європейців. В Угорщині були неодноразові випадки порушення прав і свобод громадян, спостерігається посилення авторитарних норм, там при владі дисктруктивні політичні сили. Тож тут питання не втому, що ми щось не так робимо, недостатньо щось комусь дозволяємо, а у тому, що Угорщина сповідує антиукраїнські настрої.
- Україна не реагує на заяви Угорщини, а інколи – навпаки, погоджується з ними. Як дипломат, міжнародний експерт, ви вважаєте це правильним кроком?
О.Х.: Щодо українсько-угорських стосунків, то тут українська дипломатія мала б працювати на випередження, чого у нас, на жаль, немає. І якщо пригадати скандал навколо так званого «мовного закону», то наша влада одразу погодилась зі звинуваченням кількох країн, яким він не сподобався. А можна ж було не капітулювати, а намагатись зіграти на дипломатичному фронті. А ми натомість розмовляли з погляду винуватця.
Влада неправильно реагує не лише на заяви Угорщини, а й Польщі, Румунії та інших держав. Цю антиукраїнську коаліцію, яка склалась із Польщі, Угорщини, Румунії, можна було принаймні розхитати. Також владі потрібно було комунікувати із Заходом, пояснювати їм, що відбувається в Україні. Зокрема, що у нас немає ні антиугорських, ні антипольських настроїв. Що той же Бандера не має нічого спільного з Гітлером, а є борцем за незалежну Україну, його постать – це символ опору РФ. До того ж, в Україні немає жодної антипольської чи антиугорської політичної сили. Ми, як ніхто, є вкрай толерантною нацією.
