Операція Росії в Сирії: декілька слів до чергової річниці

Олег Бєлоколос

Голова правління Фонду «Майдан закордонних справ»

Чотири роки тому – 30 вересня 2015 року Рада  Федерації РФ одноголосно схвалила рішення президента Росії Путіна щодо початку операції в Сирії. Які ж сьогоднішні підсумки цієї інтервенції Кремля на боці режиму Асада і чи можна взагалі говорити про якісь здобутки Москви?  

Іран, який є мабуть найбільшим союзником Москви у Сирії, сам має амбітні цілі в регіоні. При цьому, в розпорядженні Тегерана – значний воєнний компонент у вигляді військових Корпусу вартових Ісламської революції, а також бойовики угруповання «Хізбалла», що фактично вже перетворилася з суто ліванського угруповання на щось більш подібне до транснаціонального шиїтського легіону, без якого наразі не обійдеться ані режим Асада, ані Росія. Більш того, Іран явно налаштований на власну гру й хоче контролювати не лише Сирію, а й увесь регіон Близького й Середнього Сходу за допомогою розгалуженої мережі шиїтських угруповань, які йому підпорядковуються.

Це дуже добре розуміють у Москві і, у свою чергу, намагаються посилити власний вплав на сирійську верхівку, Збройні сили та спеціальні служби. І не лише посилити, а зробити його вирішальним. Та чи вдасться це Росії? Адже навіть у російських медіа Асада називають іранською маріонеткою…  

Схоже на те, що перед Москвою постала й інша непроста дилема: цілком імовірна ескалація конфлікту між Ізраїлем та Іраном змусить Росію однозначно ставати на бік Тегерану. Тель-Авів, у свою чергу, вочевидь стурбований тим, що іранці потенційно зможуть загрожувати йому під парасолькою російських комплексів протиповітряної оборони, які Москва розгортає на сирійській території.

Кремль також змушений постійно шукати спосіб взаємодії з Туреччиною, яка традиційно грає свою партію в цьому регіоні, переслідуючи насамперед власні інтереси, які часом не співпадають з російськими. Схоже, що лавірування між позиціями Дамаску і Анкари вже стало традиційної місцевою справою російської дипломатії.

Виникла й напруга у традиційно непоганих відносинах між Росією та курдами, які не схвалюють беззастережну підтримку Кремлем режиму Асада.        

Наразі Росія не спромоглася реалізувати й свою головну мету: повністю позбавити Сполучені Штати Америки впливу у регіоні. Аналіз наявної інформації дозволяє констатувати, що Вашингтон зовсім не збирається залишати Близький Схід поза своєю увагою. Більш того, здається  американці згадали перевірені досвідом рекомендації британського розвідника Томаса Едварда Лоуренса і дещо змінили свою тактику дій в складному сплетінні близькосхідних інтересів. Також є підстави вважати, що після нещодавньої атаки іранських безпілотників на Саудівську Аравію США ще більш посилять свої позиції у стратегічно важливій Перській затоці. 

Отже, роль одноосібного арбітра на Близькому Сході виявилась явно недосяжною для Москви. Вбачається, що керівництво у Кремлі явно переоцінило свої можливості й не зовсім зрозуміло, у що саме вплуталось, коли приймало рішення щодо активних дій у цій близькосхідній країні. У цьому контексті, буде не зайвим згадати, що так звана участь збройних сил Російської Федерації на боці сирійських урядових військ була чотири роки тому заявлена як операція з обмеженим терміном дії саме проти «терористичних угруповань», зокрема бойовиків Ісламської держави.

Втім, як відомо, ще 14 березня 2016 року президент РФ Путін наказав розпочати «виведення основних військ з Сирії». При цьому, 12 вересня 2017 року начальник штабу групи Збройних Сил Росії генерал-лейтенант Олександр Лапін заявив про звільнення від бойовиків ІГ 85% території Сирії. Потім, 18 грудня 2018 року на колегії Міністерства оборони РФ Сергій Шойгу доповідав про звільнення вже 96% території Сирії від «терористичних угруповань». Між тим, 31 липня вже цього року російські медіа повідомили про нанесення військовими літаками Росії «масованих ударів по позиціям бойовиків в сільській місцевості на північному сході сирійської провінції Латакія». Виникає питання де ж беруться оці бойовики, яких Росія браво знищує вже майже чотири роки?..  

Однак і це ще не все, адже навіть в умовах слабкої стабілізації ситуації в Сирії, коли врешті-решт у перспективі виникнуть питання економічного відновлення цієї багатостраждальної країни, вага Росії почне неухильно зменшуватися, незалежно від того, хто перебуватиме на верхівці влади в Дамаску. Сирійські лідери, безсумнівно, віддаватимуть перевагу тим країнам, які зможуть запропонувати великі за обсягом програми економічної допомоги, масштабні інвестиції та нові технології.

Тобто, як це вже траплялося у російській історії, навіть вигравши війну в Сирії й досягши певних тактичних цілей (авіабаза Хмеймім і військово-морська база Тартус наразі використовуються для реалізації Росією її амбітних проектів в Середземномор'ї та Африці), Росія ризикує програти у більш віддаленій перспективі.

Між тим, витрати Росії на війну в Сирії щодня зростають і вочевидь стають усе більшим тягарем для російського бюджету. За російськими даними на 2018 рік, збройні сили РФ нанесли в Сирії 100 тисяч авіаударів, втратили близько 100 військовослужбовців та невідому кількість бійців приватних військових компаній. Окрім цього, Сирія отримала від Росії благодійну допомогу на 40 мільярдів доларів. 

І хоча точні дані залишаються невідомими, уже можна уявити майбутнє здивування пересічних росіян, які врешті-решт дізнаються про порядок цифр. Так, як свого часу багато хто здивувався, коли почув, що лише на підтримку Ефіопії у нікому не потрібній війні проти Еритреї в 1974-1991 роках СРСР витратив близько 6 мільярдів доларів США за тогочасним курсом.

Здається, що близькосхідна шахова партія, яку задумували свого часу у Кремлі, вже перетворилася для Росії на геополітичний цугцванг.

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Засновник Фонду, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації