Олексій Куроп'ятник
експерт фонду "Майдан закордонних справ"
18 червня партія Еммануеля Макрона «Республіко, вперед!» очікувано здобула переконливу перемогу в 49,1% у другому турі виборів до Національної асамблеї, отримавши 305 місць. 42 місця вибороли їхні політичні союзники демократи-центристи. Результат є помітно гіршим, ніж прогнозувалося (400-450 місць), але достатнім для формування стабільної парламентської більшості (289 плюс).
Водночас цьогорічні вибори до Національної асамблеї виявили низку важливих моментів, які дозволяють прогнозувати подальший розвиток політичної ситуації у Франції.
Передусім це рекордно низька явка виборців – 48% у першому турі та 42,6% – у другому, а в заморських територіях цей показник узагалі був катастрофічно низьким – 22-33%. А оскільки раніше явка на дільниці сягала не менш як 67,4%, нинішні показники серйозно підривають легітимність політичного істеблішменту, ставлячи його перебування при владі у пряму залежність від успіху проведення реформ, які мають серйозно виправити існуючі дисбаланси. Макрон має намір проводити непопулярні реформи для підвищення конкурентоспроможності економіки Франції, адже консервація ситуації може спричинити серйозні фінансові проблеми.
Низька явка також свідчить про те, що значна частина французів вважає, що вони втратили вплив на реальну політику та позбавлені можливостей представництва своїх інтересів у владі. На тлі доволі скромного мандату довіри до нової влади внутрішньополітичні ускладнення здатні спричинити й можливі масові протести французів проти запропонованої реформи трудового кодексу. Показово, що, за повідомленнями ЗМІ, вибори проігнорували переважно бездипломні робітники, інженери, офісні працівники, домогосподарки.
По-друге, Національна асамблея оновилася найбільше за всю історію П`ятої республіки. Представники партії Макрона – відчутно молодші, середній вік депутатського корпусу – 47 років (на 10 років молодше попереднього складу). Значна їхня кількість представляє громадські організації, має досвід політичної діяльності в ролі помічників депутатів, третина є новачками в політиці, а половина – ніколи не обиралася раніше на національному рівні. Переважна більшість – представники інтелектуальних професій, які вивчали політичні науки, третина має власні підприємства, половина депутатів – жінки, що також суттєво відрізняє новий склад від попереднього. Тобто значне оновлення депутатського корпусу може створити певні проблеми для президента з точки зору ефективного керування цією більшістю.
По-третє, хоча партія Макрона не отримала 400-460 мандатів, як прогнозувалося, проте вона здатна утворити надійну парламентську більшість без союзників. Однак президент, швидше за все, не відмовиться від розширення політичної бази підтримки програми реформ у самому парламенті.
По-четверте, повністю розгромлено помірковано ліве політичне крило політичного спектру країни. Хоча соціалісти набрали більше мандатів, ніж очікувалося (29 місць, 5,7%, разом із союзником – 44 мандати), для попередньої домінуючої політичної сили Франції такий результат є катастрофічним. Лідер партії Жан-Крістоф Шамбаделіс програв вибори у своєму традиційному окрузі та подав у відставку, враховуючи загальну поразку партії. Роль соціалістів у новому парламенті наразі є незрозумілою навіть для експертів, враховуючи, що 3/4 складу партії Макрона – це вчорашні соціалісти.
Водночас зросла підтримка ультралівих: «Нескорена Франція» отримала 17 мандатів і тепер здатна сформувати депутатську групу. Разом із компартією (10 місць) вони відіграватимуть помітну роль у політиці країни як на парламентській трибуні, так і в публічних дебатах.
По-п`яте, формування президентської більшості призвело до руйнації традиційних політичних об`єднань та самої двопартійної системи: республіканці (консерватори), одержали 113 мандатів, разом із союзниками мають 137 місць і стануть основною опозицією. Ультраправий «Народний фронт» Марін Ле Пен відчутно втратив підтримку після президентських виборів – 8 мандатів, що навіть не дозволяє утворити депутатську групу.
Таким чином, партії Макрона немає кому програвати – формальна опозиція слабка та має несуттєві ідеологічні відмінності. Водночас, у разі неефективних або неуспішних реформ партія Макрона може отримати потужну об’єднану опозицію з числа як правих, так і лівих. І тут багато залежатиме від того, чи зможуть вони запропонувати французам конструктивну опозиційну політичну програму реформ.
Загальні оцінки: Франція, яка й до 2017 року мала найнижчі показники в ЄС серед «старих країн» щодо рівня явки виборців, явно потребуватиме якісних і глибоких внутрішньополітичних змін. Саме в цьому контексті вочевидь можна розглядати анонсовану ЗМІ ініціативу президента Макрона, який хоче зробити французьких політиків «більш моральними». Їм, приміром, заборонять брати на роботу близьких родичів. Відповідний закон незабаром збираються ухвалити в парламенті країни.
Економічна політика Макрона, ймовірно, буде продовженням політики заощаджень Франсуа Олланда. При цьому Франція буде змушена в економічному плані тісно співпрацювати з Німеччиною та орієнтуватися на позиції Берліна в контексті майбутнього розвитку Євросоюзу. Розуміння цього пояснює й потужну підтримку кампанії Макрона з боку низки лідерів країн єврозони, особливо Німеччини.
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
