Юрій Смєлянський,
економіст, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
голова правління БО "Інститут чорноморських стратегічних досліджень"
Ми можемо розмірковувати про логіку дій України стосовно формування судових позовів проти Росії. На наш погляд, весь цей галас з приводу того, що Україна подасть до суду [через збитки для маріупольського і бердянського портів], розпочався з оголошення окупантами про те, що вони обмежать проходження суден через судноплавний канал Керченської протоки з серпня 2017 року через монтаж конструкцій мосту. Хоча розмови на тему позовів щодо будівництва мостового переходу в Керченській протоці виникали й раніше.
По-перше, цей суднопланий канал, як частина Керченської протоки, розташований у виключній морській зоні України. На сьогодні він окупований. Так, дійсно, і на Маріуполь, і на Бердянськ йдуть сотні суден через протоку. За оцінками - десь 500 одиниць за півроку. Але на 99% - це не українські пароплави. В основному це греки, турки, італійці і т.д. Вони йдуть у наші порти, вантажаться там металопродукцією, зерном тощо. Те, що є в Маріуполі і Бердянську, йде на експорт. В той самий час через протоку йде у 10 разів більше російських суден у Ростов, Азов, Таганрог, Темрюк, Туреччину, Середземномор'я - рейдова перевалка, в тому числі і в Криму і т.п.
Спеціалісти і росіяни говорили про те, що надводний габарит буде обмежений для проходження суден до 33 м. У часнити суден надводний габарит може бути й вищим, якщо вони чимось не завантажені. Відповідно, щоб мати можливість пройти під арками мосту, який монтуватимуть окупанти, судна потрібно чимось додатково навантажувати, брати баласт, щоб було більше занурення. Це вже ускладнює проходження цієї ділянки Керченської протоки.
В той самий час ми можемо говорити про те, що окупанти можуть організувати проходження суден через Керченську протоку в ручному режимі. Тобто, в першу чергу давати можливість проходити російським суднам, а з решти робити "затори" для очікування на прохід.
Для чого? Можливо для створення додаткового інструменту тиску на власників суден, якщо це в першу чергу українські власники суден. Або на Україну в цілому, тому що тоді виникають проблеми експлуатації наших портів Маріуполь, Бердянськ.
Крім того, прохід через Керченську протоку – платне "задоволення". Це було завжди. Всі судна, які проходили до окупації Криму через Керченську протоку, платили відповідний збір Керченському порту. Сьогодні Керченський порт окупований і на нього накладені санкції. По суті, наші судна продовжують, проходячи Керченську протоку, платити цей збір, от тільки він вже йде в бюджет окупантів.
Ось перше питання. Окупанти експлуатують керченський порт і всі інші порти Криму – севастопольскі, феодосійський, ялтинські і євпаторійський. Йде четвертий рік війни, а ми не знаємо, чи подавала Україна позов з цього приводу у який-небудь міжнародний суд. Зокрема, вже четвертий рік збори від проходження Керченської протоки надходять в бюджет окупанта.
Це наш прямий збиток, і він також міг бути розрахований, виходячи з середнього об'єму суден, які проходять в українські порти через Керченську протоку. А, власне, позови подані набагато раніше.
Чи розглядається у судах факт експлуатації української власності в окупованого Криму і щодо будівництва Керченського мосту окупантами? Тобто, щодо проведення незаконного будівництва на українській території і у виключній українській морській зоні. Чи подавала Україна до суду з цього приводу? Невідомо. На сайті Міністерства юстиції інформація відсутня.
Якщо ми цього не зробили, тоді чому сьогодні так голосно обговорюється питання про подачу позову стосовно Бердянська і Маріуполя? Тому, що є інтерес конкретної людини чи якесь інше питання?
Поки-що на ці питання у нас відповідей немає. А є ж іще питання екологічних насліків будівництва цього мостового переходу.
Якщо подається позов стосовно Криму, то збиток, який завдається роботі маріупольського і бердянського портів – це всього лиш доповнення до позову. Чому мова йде про окремі позови? Якщо ставиться завдання засипати позовами окупанта з будь-якого приводу, щоб вони не встигали їздити на міжнародні суди – може у цьому є логіка.
Перше, що Україна повинна буде довести в судах, що порти Маріуполь, Бердянськ дійсно зазнають збитків через ті дії, які здійснює Росія у Керченській протоці. Якщо це доведено, можна розраховувати на те, що Міжнародний суд скаже, що Росія не повинна заважати. Тоді питання: а чи повинна будувати міст?
Якщо вона не нанесла прямого збитку і повинна його відшкодувати – я глибоко сумніваюся, що Росія виконуватиме це рішення суду. Ще раз виставить себе, що вона плює на міжнародне право. Додатковий доказ – можливо він потрібен.
Але, по-моєму, Росія вже багаторазово довела, що міжнародного права для неї не існує, у тому числі і коли ухвалювалися зміни до російського законодавства про те, що російські закони мають пріоритет перед міжнародним правом.
Це все ж таки питання з тих, де б хотілося розуміти логіку дій, цілі і завдання: для чого? Що хорошого Україна отримає у підсумку?
