Олександр Хара
експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Строкатий своїми різноманітними етнічними та релігійними групами балканський регіон завжди був пороховою бочкою Європи. Варто лише згадати, що саме сараєвська іскра спричинила до того небувалий вибух – Першу світову війну. Як влучно визначив цю ситуацію гуру геополітики Збігнєв Бжезинський, балканський регіон із його численними протиріччями насолоджувався миром лише тоді, коли над ним домінувала зовнішня надпотуга. Із розвалом Югославії старі демони взялися за нову справу. Лише із втручанням Заходу вдалося зупинити жахливе у своїй безглуздості кровопролиття. Європейська та євроатлантична інтеграція стали для країн регіону тими ліками, якими вони не лише долають хвороби минулого, а й унеможливлюють їхні рецидиви в майбутньому.
Отже, вступ Чорногорії до Північноатлантичного Альянсу є безумовно позитивною подією хоча б із трьох причин.
По-перше, розширення НАТО на маленьку, але надзвичайно зручно розташовану на узбережжі Адріатичного моря країну є запорукою зміцнення безпеки та покращення добробуту не лише в самій Чорногорії, а й у регіоні у цілому.
По-друге, вітаючи чорногорського прем’єра Душко Марковича, віце-президент США Майк Пенс висловив «тверду підтримку євроатлантичних прагнень країн Західних Балкан та [країн] за їхніми межами», а також наголосив, що «всі держави мають бути вільними у виборі своїх союзників без втручання в це третіх держав». Тут, безсумнівно, можна побачити недвозначний як натяк на євроатлантичні перспективи Грузії та України, так і черговий сигнал Росії, якій відмовлено у праві вето на те, з ким пов’язуватимуть свою долю інші держави.
По-третє, ця подія стала невеликим, але вкрай болючим зовнішньополітичним провалом Москви. Чому?
Звичайно, збройні сили загальною чисельністю 1950 військових з оборонним бюджетом 50 млн євро не є загрозою Москві. А ось солідаризація офіційної Подгориці з Брюсселем – є. Нагадаємо, що у відповідь на російську агресію проти України ЄС запровадив обмежувальні заходи (санкції), до яких приєдналася й Чорногорія. Ця країна не дозволила дозаправку російського авіаносця «Адмірал Кузнєцов», який окрім чорного їдкого диму поніс на сирійську землю смерть. Віднині Адріатичне море є для Росії негостинним, адже, за винятком невеличкого відрізку узбережжя, що належить Боснії та Герцеговині (яка ще не є членом альянсу), решта берегової лінії – тепер вотчина країн НАТО.
Болючою поразкою для Москви є втрата цієї країни ще й тому, що зачаровані «слов’янським братерством» чорногорці надзвичайно позитивно ставляться до православної Росії. Історичним анекдотом можна назвати те, що Чорногорія як союзник Російської імперії свого часу оголосила війну… Японії! А ще більш дивним є те, що (де-юре) у стані війни з Країною Вранішнього Сонця Чорногорія перебувала 101 рік, аж допоки у 2006 році Японія не визнала незалежність та не підписала з цією гордою балканською державою мирний договір.
Розміри та структура чорногорсько-російської торгівлі доволі скромні. Так, із 2,3 млрд євро загального товарообігу Чорногорії з іншими країнами у 2016 році на РФ припадало лише 27,6 млн дол. Трьома головними статтями російського експорту були метали та металовироби (78%), мінеральні добрива (7,8%), а також харчові продукти та сировина (5,8%). Чорногорія постачала до Росії хімічні вироби (33%), машини, обладнання та устаткування (24%), а також металовироби (1%).
Втім, присутність Росії в цій маленькій країні суттєва. Росіяни володіють до 40% чорногорської нерухомості та контролюють третину промислових підприємств. Але схоже, що самі по собі нафтодолари не гарантують ані прибутків, ані впливу. Так, у 2013 році збанкрутувало одне з найбільших підприємств країни – алюмінієвий завод, що належав російському олігарху Олегу Дерипасці. Замість того щоб радіти можливості збереження своїх надприбутків у тихій гавані, де існує право та повага до приватної власності, у жовтні минулого року знахабнілі російські спецслужби намагалися влаштувати державний переворот, щоб контролювати усю країну та унеможливити її вступ до НАТО. Лише після візиту у Подгорицю секретаря ради національної безпеки Миколи Патрушева Москві було передано двох затриманих правоохоронними органами Чорногорії російських диверсантів.
Потрапивши під парасольку НАТО, а відтак маючи можливість використовувати всю міць інших 28 країн-членів, Чорногорія тепер перебуватиме в більшій безпеці. Зміцнюватиметься й регіональна безпека, позбавлена одного з каналів дестабілізуючого впливу Кремля. А це вже є позитивним чинником для всієї Європи.
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
