В Україні звинувачують Барака Обаму в надмірній м'якості, в тому, що він не зумів зупинити російську агресію і не надав Києву достатню допомогу. Чи все так однозначно? Якщо дивитися з Києва, США дійсно зробили не так багато, не сильно розуміли мотиви Москви і її стратегію. Але якщо оцінювати рішення Вашингтона з позиції американських інтересів, а не українських, то кроки Білого дому здаються не тільки мотивованими, а й достатніми. Врешті-решт, відповідальність за долю України несе не Вашингтон, а в першу чергу Київ.
Сьогодні останній день президентсва Обами, вже 20 січня, після інавгурації, його змінить Дональд Трамп. З приходом в Білий дім цього мільярдера Україна (і весь світ) вступає в ще більш непередбачуваний період. Ніхто не знає про справжні наміри Трампа, немає чіткого розуміння, чи піде він на big deal з Росією, і про суть можливих домовленостей. Мета цієї статті, однак, не передбачити дії Трампа, а проаналізувати, яким був внесок в цю невизначеність Барака Обами, і чи стала його горезвісна "м'якість" додатковим ударом по Україні.
Внесок Обами в заморожений конфлікт
На думку багатьох в Україні і США, Вашингтон за Барака Обами не знайшов належної відповіді на російське вторгнення 2014 року. Вважається, що саме Обама привів світ до такого ситуації, коли Америку більше не бояться, а конфлікт на Донбасі набуває статусу замороженого.
Але чи могли США запобігти захопленню Криму і війні на Донбасі, якщо це не зробила українська влада? Як ми знаємо, в дні анексії півострова ряд чиновників виступили з пропозицією про оголошення воєнного стану і перекидування військ на Південний схід країни. Аце ці пропозиції не знайшли підтримки під час засідання РНБО. Українці в онлайн-режимі спостерігали за захопленням півострова, а трохи пізніше - як адміністративні будівлі на сході України при сприянні українських силовиків займає "народне ополчення", і починається війна.
Світло на бачення Обамою конфлікту в Україні проливає стаття журналіста The Atlantic Джеффрі Голдберга, опублікована навесні минулого року, - саме вона стала обов'язковою до прочитання тими, хто хоче зрозуміти, чим Барак Обама керувався при прийнятті головних зовнішньополітичних рішень в своїй кар'єрі. Голдберг витратив багато часу на розмови з президентом, і здається нерішучий ідеаліст Обама в матеріалі виглядає скоріше раціоналістом: не лізь у війни, які не можеш виграти, каже політик. Тоді Обама назвав Україну "країною-клієнтом" РФ (на момент початку війни), а українсько-російський конфлікт охарактеризував як ключовий для Москви, але не для США. Тоді він сказав: поки Україна не є членом НАТО, щоб не робили США, Києву все одно буде загрожувати Росія.
Володимир Путін розв'язав війну в Грузії, коли президентом не був Обама, а Джордж Уокер Буш, який схвалив інтервенцію в Ірак. І тоді західний світ прекрасно "з'їв" російську окупацію територій Грузії, не наважившись навіть на санкції. Тому нерозумно говорити, що від відчайдушного республіканця Буша-молодшого Україна могла б очікувати більш продуманої політики, ніж від його наступника. Сам Обама, до речі, вважає за краще орієнтуватися на політику Джорджа Буша-старшого.
США виступили ініціатором запровадження санкцій проти Росії, але що Обама дійсно міг зробити, як часто говорять, так це надати Україні значно більшу допомогу - для цього не довелося б вступати у війну з Росією. Колишні посли США в Україні Джон Гербст і Стівен Пайфер неодноразово підкреслювали, що Обама не зробив все можливе, щоб допомогти Києву.
Погляд з Києва і Вашингтона
У розмові з "Апострофом" експерт фонду "Майдан закордонних справ" Олександр Хара підкреслив, що ми повинні дивитися з Вашингтона, а не з України. Завданнями Обами, коли він прийшов до влади, було витягнути країну з економічної кризи, з Іраку і Афганістану, і не втягнути США в нові конфлікти.
"Саме крізь призму цих інтересів варто сприймати, чому він чинив у відношенні України не так, як нам хотілося - не дав зброю, не назвав агресора агресором спочатку і не інвестував сюди шалені гроші. Він намагався, на відміну від Буша (Джорджа Буша-молодшого, - "Апостроф"), йти по тонкій лінії поєднання ідеалізму і реалізму", - вважає Хара.
Але щодо Росії Обама все ж прорахувався, оскільки Путін мислить категоріями нульової гри, а не так званих win-win solutions, коли компроміс досягається за рахунок того, що виграють обидві сторони. Як важливий актив, який потрібно отримати, Кремль почав сприймати Україну ще у 2008 році, після вдалої грузинської кампанії, коли країни Заходу і США зокрема не знайшли відповіді на розв'язану Москвою війну. Обама, каже Хара, не побачив, що назріває новий конфлікт. А коли РФ почала війну в Україні, "Обама, трошки неправильно оцінюючи ставки Заходу і Росії, намагався запобігти просуванню сигналами заклопотаності", тобто дипломатичною мовою, тим самим підштовхуючи Путіна до більш рішучих дій.
Головна "допомога" має надійти з Києва
"Громадяни України не задоволені тим, що допомога була недостатньою. Але, з іншого боку, на що ми могли сподіватися? Що американські війська будуть воювати на нашій стороні? Природно, не будуть - це в принципі неможливо!", — переконаний Хара. Він додає, що основним завданням США в Україні було і залишається допомогти нашій країні стати самодостатньою державою, яка здатна себе захистити. З цієї точки зору, Вашингтон як раз робить "все, що необхідно". Приміром, від поставок летальних озброєнь американців застеріг якраз нереформований, тобто ненадійний, український сектор безпеки, тому що зброя могла опинитися в руках ворога.
І, повертаючись до пам'ятної стенограми засідання РНБО, сама українська еліта показала, що не готова ризикувати. "Вся еліта показала, що вони пацифісти, що "не можна провокувати, потрібно домовлятися". Тобто фактично представники еліти не ставлять інтереси нації вище своїх особистих і корпоративних інтересів, і не готові ризикувати", - пояснив свою думку Хара.
Демократичну адміністрацію США напевно більше, ніж Білий дім на чолі з президентом-республіканцем, турбують демократичні реформи в Україні. Складно переоцінити зусилля представників США, які відкрито говорили про необхідність відставки генпрокурора Віктора Шокіна, постійно нагадуючи і про необхідність боротьби з корупцією. Складно повірити, що без постійного тиску з боку американців (і представників ЄС) українська влада б заворушилась і стала б на шлях реформ.
