Фонд «Майдан закордонних справ» продовжує спільний з політичною партією «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» проект «Світ за тиждень».
Німецька економіка відчула поступ конкурентів із Китаю та США: уроки для України
Німеччина, флагман європейських виробників, роками застосовувала на зовнішніх ринках тактики отримання односторонньої вигоди, використовуючи принципи вільної конкуренції. Однак в останні роки її основні конкуренти із Китаю та США почали застосовувати таку ж тактику проти самої ФРН. Не дивно, що федеральний уряд вирішив вдатися до захисту власної економіки від конкурентів не ринковими, а адміністративними інструментами.
5 лютого у Берліні міністр економіки ФРН Петер Альтмаєр презентував урядову Стратегію національної промисловості до 2030 року з метою захисту економіки Німеччини від зростаючої конкуренції з боку виробників Китаю та США. До основних інструментів такого захисту уряд не відносить перегляд торговельних угод із ключовими партнерами, як це робить Адміністрація Д. Трампа, але вважає доречним посилити протекціонізм на внутрішньому ринку, зокрема відновити стимулювання інноваційної діяльності, ефективність якої в останні роки значно знизилася. Уряд має намір надати потужну підтримку дев’яти провідним секторам промисловості: хімічному, інжинірингу, виробникам медичних приладів, аерокосмічному, автобудуванню та виробникам зелених технологій.
Стратегія Альтмаєра також передбачає збільшення долі промисловості у ВВП країни з 23% до 25% до 2030 року. Ця мета має досягатися шляхом надання значної державної допомоги національним лідерам, зокрема виробникам елементів живлення для мобільних телефонів та розробникам штучного інтелекту.
Стратегія уряду виходить із того, що потужна національна економіка ФРН не виникла сама по собі, вона діє в умовах постійної міжнародної конкуренції та підозрілого втручання іноземних держав та компаній. Така недружня обстановка загрожує втратою компаніями ФРН своїх лідерських позицій, зокрема в автобудуванні, якщо програє конкуренцію із виробниками електричних та безпілотних авто. Міністр навів приклад національних виробників електроніки, які були лідерами в 1970-ті роки, але пізніше програли конкуренцію виробникам Японії та Південної Кореї. Відтак протекціоністська пропозиція уряду стала частиною окремої стратегії, спрямованої на створення за підтримки держави «національних та європейських компаній-лідерів технологічного виробництва» та на значне посилення виробничих спроможностей країни в критичних галузях промисловості та науки. У своїх підходах уряд ФРН виходить із того, що не бачить в останній час появи на ринку країни жодної нової національної крупної компанії як результат чесної конкуренції на тлі того, що колишні лідери промисловості AEG та Grundig вже давно втратили свій високий статус.
Більше того, всупереч основним ідеям лібералізму, уряд Німеччини планує отримати повноваження переймати на себе тимчасове управління акціями великих приватних компаній у разі загрози із перекупки іноземними конкурентами, але за умови, що жодна національна приватна компанія не втручається в ситуацію. Йдеться лише про компанії в авангардних секторах, які розробляють та використовують новітні технології, критично важливі для підтримання конкурентоспроможності країни на кшталт штучного інтелекту та електричних авто. П. Альтмаєр навіть закликав створити спеціальний державний інвестиційний фонд для протидії ворожому захопленню національних компаній іноземними гравцями. Прикладом такого захоплення стала компанія Kuka, провідний виробник робототехніки, яку в 2016 році купив китайський виробник Midea разом із технологіями, які були негайно перенесені у виробництво на територію КНР.
Поява китайського урядового 10-річного плану «Made in China 2025», яка передбачає забезпечення домінування Китаю в 10 провідних галузях промисловості, тільки посилила підозри ФРН про справжні наміри КНР при покупці німецьких технологічних компаній. Уряд негайно змінив низку законів у сфері покупки компаній та інших активів, помітно посилив своє втручання в ситуацію з наміром припинити китайські інвестиції, що в цілому прямо суперечить правилам ринкової економіки. Так, у червні 2018 року уряд доручив державному інвестиційному банку KfW взяти у тимчасове управління акції енергетичної компанії-оператора 50Hertz, щоб запобігти купівлі її акцій державним інвестором КНР.
Що привертає увагу, так це те, що в Євросоюзі взагалі та в Єврозоні зокрема виробники ФРН не бачать для себе загроз з боку конкурентів, оскільки тут Німеччина як більш сильний економічний партнер продовжує отримувати односторонню вигоду. Не дивно, що німецькі компанії навіть готові єднатися із європейським конкурентами для спільної протидії конкурентам із США та КНР. Так, напередодні виходу стратегії, Альтмаєр виступив проти блокування з боку Єврокомісії оборудки щодо злиття двох залізничних гігантів – компанії Siemens (Німеччина) та Alstom (Франція). Німецький міністр навіть закликав ЄС змінити правила конкуренції в митному альянсі в бік спрощення. Франція та ФРН аргументували свою позицію тим, що такі злиття посилять спроможність європейських компаній конкурувати із КНР та США в авіаційних та залізничних перевезеннях, спорудженні заводів та в банківській сфері.
Урядова стратегія захисту бізнесу з’явилася усього після кількох тижнів, коли національне бізнесове лобі великих корпорацій BDI закликало уряд до більш жорстких контрзаходів щодо виробників із жорстким домінуванням держави, які дедалі більше користуються відкритою моделлю німецької економіки. Уряд відреагував і негайно посилив заходи захисту національної інфраструктури від бізнесу КНР і запровадив правила, які дозволяють йому блокувати оборудки в сфері оборони та енергетики, якщо іноземна компанія купує більше 10% акцій німецької компанії. Альтмаєр вважає виживання певних національних гігантів, як проблемного Deutsche Bank, «національним та економічним інтересом».
Нові підходи уряду Німеччини до захисту економіки цікаві для нас з кількох точок зору. По-перше, йдеться про явне протиставлення ліберальних принципів ринкової економіки питанням національної безпеки, яке можна застосовувати до КНР, але складно – до військового та політичного союзника США. Насправді тут ховається намагання ФРН користуватися односторонньою вигодою в економічній діяльності з партнерами. Недарма нові підходи уряду викликали відкрите невдоволення навіть у Берліні серед християнських демократів, які звинуватили Альтмаєра у зраді партійним принципам вільного ринку та значному посиленню впливу уряду на економіку. Ліберальна про-бізнесова партія вільних демократів оцінила основні положення стратегії як панічну реакцію уряду на зростання конкуренції з боку КНР. Опозиція вважає, що спрощення правил конкуренції призведе лише до появи корпоративних гігантів. Решта бізнесу (не найбільшого) до планів уряду також поставилася стримано.
По-друге, для реагування на експансію виробників КНР, які працюють за правилами державно-адміністративної моделі економіки, Німеччина намагається застосовувати не ринкові інструменти, а дзеркальні (адміністративні, так само, як і для досягнення переваг у конкуренції із однотипною ринковою економікою США.
По-третє, німецький крупний бізнес називає китайських та американських конкурентів, яких вважає більш ефективними, але чомусь не відносить до своїх конкурентів виробників газу в РФ, яка має однакову з Китаєм модель. Складається враження, що німецький бізнес побоюється опинитися у ролі «молодшого партнера» стосовно КНР та США і приречений програти без потужної державної допомоги.
Україна виступає так само молодшим партнером стосовно бізнесу РФ, як Німеччина – стосовно КНР та США, відтак право на односторонню економічну вигоду отримує тільки більш потужний партнер. В Україні мають звернути увагу на те, що китайсько-російська модель державного капіталізму не просто не визнає правил ринкової конкуренції, а й агресивно використовує ці правила для захоплення домінуючих позицій на ринку партнерів. При цьому, як західні партнери, так і Україна розглядаються китайським бізнесом саме як жертви власної експансії, відтак китайський бізнес є ворожим по своїй суті, захищатися від якого доцільно як від загрози національної безпеки.
У разі послідовної реалізації урядом Німеччини вказаної стратегії Україна втрачає можливість прискорити технологічний розвиток національної економіки за рахунок запуску на своїй території німецьких високотехнологічних підприємств з повним циклом.
Олексій Куроп’ятник та Юрій Смєлянський, Фонд «Майдан закордонних справ»
