Туреччина – дуже важлива країна, яка контролює весь морський потік з України
Голова правління фонду "Майдан закордонних справ", дипломат Богдан Яременко розповів у ефірі Радіо Hayat про візит президента Туреччини до Києва, окремі аспекти міжнародної політики України і Туреччини, обговорив питання, що стосуються Криму, Сходу України, а також розповів про діяльність фонду "Майдан закордонних справ", яка стосується цих питань.
Радіо Hayat: Яке ваше враження від візиту президента Туреччини до України? Як часто відбуваються візити такого рівня?
Богдан Яременко: Між Україною та Туреччиною у 2012 році встановлені відносини стратегічного партнерства. В межах функціонування такого високого рівня партнерства заснована рада високого рівня на рівні глав держав. Традиційно ці засідання проводяться раз на рік. Попереднє, 5-е засідання, проводилося у березні 2016 року в Анкарі. І відповідно маємо жовтень 2017 року у Києві. Метою таких зустрічей є підсумовування, постійний моніторинг двосторонніх відносин між Україною та Туреччиною та планування їх на майбутнє. З цієї точки зору це важливий захід, цей форум стратегічного партнерства - важлива інституція, оскільки є дуже небагато випадків, коли відносини між країнами куруються безпосередньо главами держав. Це свідчить про ту важливу роль, яку обидві країни надають розвитку відносин одна з одною.
Радіо Hayat: З якими ще країнами Україні варто бути у стратегічних стосунках?
Богдан Яременко: Це складне концептуальне питання для української політики. Наскільки мені відомо, у нас досі не скасовані документи, які визначають наші відносини з Росією як стратегічним партнером або з Білоруссю, Китаєм. У той же час нашими стратегічними партнерами є Польща, США, які підтримують суверенітет та територіальну цілісність України, надають допомогу. З боку Російської Федерації ми маємо збройну агресію, з боку Китаю ми маємо ніжне підігрування російським зовнішньополітичним інтересам. Що стосується Туреччини, то це дуже важлива країна, вона контролює весь морський потік, пасажиропотік, товарний потік з України. У нас є багато спільного і в плані міжлюдських відносин. Ми маємо кримських татар – народ, який поєднує нас з Туреччиною. Ми маємо величезну кількість шлюбів між громадянами України і Туреччини. Туреччина – це Стамбул, колишній Константинополь – місце, з якого Україна почерпнула частину своєї православної ідентичності. Звідти прийшло православ’я. Туреччина вже давно в десятці основних торгівельних партнерів, зараз уже за деякими показниками в п’ятірку входить.
Туреччина теж допомагає нам в деяких галузях. Це і підготовка військовослужбовців. Є плани щодо спільного виробництва озброєнь. Тобто є якісь підстави говорити про стратегічне партнерство України з Туреччиною, але це непросте питання, тому що не завжди ми можемо говорити про успішний розвиток бази для стратегічного партнерства, бо є дуже багато невирішених питань. Це і та політика, яку сьогодні проводить Туреччина у відносинах з НАТО, з країнами Європейського Союзу, це і поглиблення відносин у військово-технічній сфері між Туреччиною і Росією. Дуже своєрідна і неоднозначна позиція Туреччини щодо Криму, вона декларативно на користь України, але на практиці Туреччина все ж таки ставить зовсім інші пріоритети - розвиток торгівлі з Росією.
Мабуть, в межах цієї програми ми не знайдемо відповіді на питання, скільки нам потрібно стратегічних партнерів, хто вони повинні бути.
Якщо взяти рішення минулої зустрічі президентів в рамках стратегічної ради, то приймалося рішення до кінця 2016 року підготувати угоду про зону вільної торгівлі. Це не зроблено. І це не буде зроблено в 2017 році. Приймалося рішення про збільшення або посилення співробітництва в рамках НАТО, безпекової складової. Ми бачимо, що не все так відбувається, зокрема з боку Туреччини. Наприклад, приймалося рішення про більш активне використання української газотранспортної системи для забезпечення Туреччини газом. Тут Туреччина просто відійшла і зайняла протилежну позицію, за цей період вона почала реалізацію спільно з Росією проекту газогону по дну Чорного моря «Турецький потік». На практиці наші країни роблять кроки, які не повністю відповідають цьому статусу стратегічного партнерства. Для стратегічного партнерства важлива не тільки наявність якихось сфер тісної співпраці, важливий також ціннісний компонент.
Радіо Hayat: Пане Богдане, а чому Туреччина блокує спроби збільшити присутність ВМС НАТО в Чорному морі, за що ратує і Україна, і Румунія?
Богдан Яременко: У неї можуть бути якісь міркування з огляду на можливу реакцію Росії.
Радіо Hayat: Тобто вона проводить навчання спільно із Російською Федерацією?
Богдан Яременко: Так. На сьогодні Туреччина відверто балансує, хоча є членом НАТО, вона розчарована в НАТО. Я би сказав, що це абсолютно аргументована позиція. Вона розчарована тією роллю, яку Альянс відіграв під час російсько-турецької кризи навколо збитого літака. Туреччина не отримала тієї підтримки, на яку сподівалася. Немає порозуміння між Туреччиною, НАТО і США у питанні курдів, Туреччина сьогодні вважає це основною безпековою дилемою для себе. Тому це може бути і тактична поведінка, тобто створювати конфлікти, привертати до себе увагу, а може бути і стратегічне рішення Туреччини розвернутись і рухатись від НАТО в іншій бік, в бік країни, яка проводить більш активну політику в регіоні. Ні США, ні НАТО, ні Європейський Союз не збираються і не хочуть відігравати такої активної ролі, наприклад, у врегулюванні сирійської кризи, як це робить Росія. І тут вже, можливо, в Туреччини і вибору особливого немає, їй треба говорити з тими, хто вже є гравцем, хто активно впливає на ситуацію. Тому може бути багато причин.
На сьогодні в плані розширення військово-морської присутності країн НАТО в Чорному морі, що Україною розглядається як один з елементів стримування російської військової присутності в Чорному морі, у нас протилежні позиції з Туреччиною.
Радіо Hayat: Такий прагматичний підхід Анкари, можливо, полягає ще і в тому, що ЄС устами окремих політиків каже, що Туреччині ніколи в ньому не бути.
Богдан Яременко: Тут можна сказати, що Україна і Туреччина перебувають приблизно в однаковій ситуації. Туреччина вже понад п’ятдесят років веде переговори про вступ до ЄС, ми навіть не почали ці переговори, але бачимо настрої в Європейському Союзі: не буде розширення за рахунок України і Туреччини в найближчій перспективі. І тут в нас спільне горе.
Радіо Hayat: За яких умов Туреччина може посилити тиск на Росію щодо Криму?
Богдан Яременко: Поки таких умов не видно. Позиція Туреччина розвиватиметься в плані «візантійщини»: потрібно говорити те, що українцям приємно чути, а робити те, що росіянам приємно бачити. Поки Туреччина не може собі дозволити конфронтацію з Росією. Туреччина буде далі балансувати, провокувати НАТО у зовнішньополітичному плані, привертаючи до себе увагу, показуючи, що у неї є простір для маневру, що вона є дуже важливим партнером.
Радіо Hayat: Чи є більш-менш реалістичний план врегулювання сирійського конфлікту?
Богдан Яременко: Є намагання Росії, Ірану, Асада (тепер до них підключається і Туреччина) рухатися вперед малими кроками, тобто створити зони деескалації. Коли країна буде охоплена цими зонами, можливо, відбудеться деескалація, можливо, після перемоги над ІДІЛ розпочнеться пошук політичного врегулювання.
Радіо Hayat: Референдуми в Каталонії, Іракському Курдистані – це світовий тренд?
Богдан Яременко: Поки існують нації, поки існують розбіжності між народами, вони будуть вимагати суверенітету, будуть наполягати на праві на самовизначення, це роблять повсюди, не тільки в Європі чи в Азії. В Україні є невирішені проблеми з корінними народами, які повинні реалізувати свої права, передусім це кримські татари, кримчаки, караїми. Треба думати, яким чином врегульовувати ці питання. Росія хоче замінити право на самовизначення правом на фольклорні свята та спортивні заходи, а йдеться про контроль економічних умов розвитку, природних ресурсів, культурної та гуманітарної сфери повною мірою.
У Шотландії рух практично ніколи не припинявся. Дуже часто причиною активізації таких рухів є економічна ситуація. І в Каталонії, і в Шотландії прихильники незалежності апелюють до того, що ці регіони у разі виходу зі складу більшої держави залишатимуть у своїй скарбниці більше грошей. Це достатньо спекулятивні аргументи. Незалежне існування передбачає значно більше видатків.
Радіо Hayat: У квітні цього року у вашої організації був тур на південь України. Ви відвідали Херсон та Миколаїв, розповідали там про Мінські угоди, поточну ситуацію в Україні. Як там налаштоване населення?
Богдан Яременко: Нормально сприймають, критично, цікавляться. У мене складається враження, що провінційні центри відчувають величезний брак інтелектуальної дискусії, брак уваги до себе. Треба їздити, говорити, переконувати. Складніше говорити про речі, пов’язані з економікою, внутрішньою політикою. Нам цікаво показувати альтернативу зовнішньої політики. Це надміру монополізована державою сфера у нас. Держава вважає, що вона найрозумніша, знає все, але вона не дає очікуваного результату, тому є великий інтерес до альтернативних підходів. Люди сперечаються, дискутують, їм це цікаво.
Радіо Hayat: Як ви оцінюєте законодавчу базу про Донбас і Крим?
Богдан Яременко: До вас на ефір я прийшов із зустрічі, де ми розробляли правки від нашої політичної сили до закону про реінтеграцію Донбасу, який був розглянутий Верховною Радою у першому читанні. Більшість наших правок стосувалися того, щоб встановити однаковий режим для Криму, Севастополя та окупованої частини Донбасу. У нас має бути однакове ставлення до цих проблем. Я займаюся цим питанням як політик і як експерт. Половина нашої організації – кримчани. Ми почали з перших днів окупації займатися цим питанням, ведемо моніторинг ситуації в Криму. Ми створили свою базу інформації, даних, яка дозволяє оперувати загальною ситуацією, бачити її.
Радіо Hayat: Тенденція зменшення кількості порушників з боку турецьких суден – це хороша тенденція?
Богдан Яременко: З одного боку, питома вага турецьких порушників серед загального числа зменшується ( у 2014 році – близько 30%, наприкінці цього року буде 9 – 10%), але весь цей час Туреччина знаходиться на другому місці після Росії за кількістю порушників, від стратегічного партнера ми б хотіли не бути принаймні в десятці.
Радіо Hayat: Ваша організація однією з перших висунула проект змін до Конституції. З травня розпочалися засідання робочої групи. Які у вас очікування? Що треба зробити, щоб забезпечити інтереси корінного народу та зберегти унітарність України?
Богдан Яременко: Ми не бачимо, яким чином створення кримськотатарської національної автономії загрожує унітарності України, абсолютно ні.
Займаємося ми цим фактично з 2014 року, оскільки першим завданням ми поставили стратегію повернення Криму. Ми розуміли, що кримськотатарське питання є одним з основних в цьому контексті. Ми запропонували модель балансу, а не квотного представництва, за якого б квота була пропорційною чисельності кримських татар, оскільки це не дозволить забезпечити інтереси корінних народів в Криму. Ми запропонували створити баланс 50 на 50. Такий розподіл, на нашу думку, буде найкращою гарантією того, що люди шукатимуть діалогу, тому що кожна з груп може ефективно заблокувати це рішення.
Радіо Hayat: Чи відчуваєте ви підтримку чи супротив з боку парламенту, виконавчої влади?
Богдан Яременко: Ми навіть з Меджлісом кримськотатарського народу не завжди знаходимо порозуміння. Є певна дискусія. Мені здається, що у представників кримських татар трошки бракує дипломатичного досвіду. Вони погоджуються на менше замість того, щоб вимагати більшого. Ми будемо наполягати на своєму. У нас є своє бачення, поки воно не реалізується, але я думаю, що інші моделі, які пропонують інші гравці, хороші до перенесення на практику, тому ми спокійно наполягаємо на своєму. Ми переконані, що рано чи пізно наша пропозиція буде дуже серйозно розглянута.
Радіо Hayat: Коли і яким чином відбудеться деокупація, на вашу думку?
Богдан Яременко: Політико-військовим чи дипломатично-військовим шляхом. Це стане можливим, коли Україна буде спроможна і у військовому, і в політичному, і в економічному плані вистояти збройну агресію Росії. Тоді ми дуже легко зробимо це або військовим шляхом, або домовимося, тому що Росія зрозуміє, що не може на нас більше тиснути. На жаль, це не питання найближчої перспективи. Але ми знаємо, чим займатися, щоб формувати обставини, які дозволять швидко і якомога менш болісно повернути Крим.
