Українці, які вже впродовж більш ніж п’яти років страждають від військової агресії Росії, отримали внаслідок цього своєрідний «україноцентричний синдром» та схильні під впливом нав’язаних командою П.Порошенка популістських лозунгів надавати гіпертрофованого значення внутрішньополітичним подіям, пов’язаним із президентськими виборами та їх впливу на світову політику.
Насправді Європа з неменшою, а то й більшою увагою слідкує за результатами президентських виборів у Словаччині, де у ці вихідні дні перемогу отримала 45-и річна активістка боротьби з корупцією, юрист Зузана Чапутова, яка напередодні оцінювалася як «політичний аутсайдер». У цілому європейські та американські політики із зрозумілих причин досить стримано коментують перший тур президентських виборів в Україні, відзначаючи, що основною причиною поразки діючої влади є розчарування населення України у старій політичній еліті та жагу молодого покоління до позитивних змін в країні. Західний світ, на відміну від пост совкового простору спокійно сприймає можливий прихід до влади в Україні «несистемного» кандидата, який може саме з огляду на відсутність політичного досвіду провести незворотні реформи за підтримки з боку команди технократів.
Президентські перегони в Україні та їх результати є не настільки важливою подією й для близькосхідних політичних оглядачів та ЗМІ у порівнянні місцевими виборами у Туреччині, де партія Ердогана втрачає провідні позиції, або інтригою за тиждень до дострокових парламентських виборів у Ізраїлі, пов’язаною із можливістю приходу до влади право-релігійного блоку на заміну лівоцентристських сил, що перебувають у владі. Не менш складна передвиборча ситуація для владної Народної партії у Індії, прихильники якої розчаровані слабкістю урядової політики безпеки і оборони, внаслідок чого вважає суспільство країна програє Пакистану у силовому змаганні за контроль над територією спірного Кашміру. Індійський прем’єр Нарендра Моді намагається відновити народну довіру показовими випробуваннями протисупутникової зброї, які мають за мету переконати суспільство у зворотному. З огляду на те, що Індія і Пакистан мають ядерне озброєння світова спільнота із занепокоєнням слідкує за цим «арм-реслінгом».
Водночас, прискіпливий аналіз цих на перший погляд непов’язаних між собою подій дозволяє визначити спільні тенденції притаманні сучасним суспільствам інформаційної епохи, без прив’язки до їх регіонального розташування.
По-перше – перемогу у виборах отримують «несистемні» лідери - виразники настроїв анти-істеблішменту, які не мають розгалуженої партійної інфраструктури, але мають глибоке розуміння суспільних потреб та швидкого досягнення національного консенсусу щодо їх вирішення шляхом професійного володіння соціальним нетворкінгом.
По-друге, феномен «демократії інформаційного соціуму» хибно сприймається традиціоналістами та консерваторами як популізм.
По-третє, потреба «сильного» лідера, до якого тяжіє старше покоління виборців, звиклих до авторитарних форм правління поступово нівелюється здатністю нових державників згуртувати навколо своїх ідей професійних експертних команд.
По-четверте, погіршення життя населення, у тому числі через корупцію, викликають найбільше несприйняття у населення, яке може перерости у відкритий «революційний» супротив у найбільш радикальних проявах.
Фото: 24 канал
