Таку думку висловив Charter97.org український політолог, дипломат, експерт фонду «Майдан закордонних справ» Олександр Хара.
- В Білорусі пропав 19-річний син українського військового капелана Павло Гриб. Прикордонний комітет підтвердив, що Павло дійсно перетинав білорусько-український кордон, а там був викрадений ФСБ. Чи можна говорити про незалежну політику Білорусі, якщо на її території ФСБ почуває себе як вдома?
- Безумовно, не доводиться говорити про якусь незалежну політику, враховуючи, що сучасна Білорусь є військово-політичним союзником РФ - це означає спілне військове планування, зовнішню політику і, відповідно, як є формальне співробітництво між КГБ і ФСБ, так можна собі уявити і рівень інфільтрації ФСБ в правоохоронні структури Білорусі.
З точки зору права і політичних процесів, які ми бачимо в останні більш ніж п'ять років і враховуючи факти, які ми вже бачили, зокрема арешти, як, наприклад, останній і найголосніший випадок, коли білоруська міліція затримала українського поета і музиканта Сергія Жадана - це все просто показує, що в Кремлі на Луб'янці сидять люди, які визначають ставлення офіційного Мінська до України.
Звісно, що це неприйнятна річ, яка йде врозріз із тією риторикою, яку ми чули в час, більшою мірою, ганебної зустрічі Лукашенка і Порошенка. Оскільки ми розуміємо, що Лукашенко не може нічого гарантувати Україні з точки зору безпеки. Територія та інфраструктура Білорусі може бути використана Росією як плацдарм для агресивних дій військового або не військового характеру. Це все очевидно.
Зближення, скажімо, надто персональне між двома президентами не відповідає тим погрозам, які несе режим Лукашенка, який не є демократичним і таким, що дозволяє собі авторитарні дії по відношенню до України.
- Учора МЗС України заявило, що Білорусь діє не по-партнерськи. Може, давно варто було переглянути відносини з Лукашенком і не «брататися» з диктатором у Києві, адже політика офіційного Мінська явно «антиукраїнська»: військові навчання Захід-2017, видання українських патріотів, антиукраїнська риторика в пропагандистських фільмах, зрадницька позиція по Криму на голосуваннях ООН...
- Знаєте, сама сутність режиму Лукашенка суперечить всьому тому, що ми хочемо побудувати в Україні, тим ідеалам, які сповідував Майдан і заради яких наші громадяни, воїни захищають територіальну цілісність на сході України.
Власне, тут принципові світоглядні суперечності, які не можуть дозволити нам будувати дружні, партнерські відносини з Білоруссю.
Наразі, білоруський режим не є для України партнерським. Можна співпрацювати за визначеними напрямками, але довіри до Лукашенка немає. Адже стратегічне партнерство ґрунтується на спільних цінностях і цілях. Якщо ж Лукашенко бачить загрозу в НАТО, ЄС, демократичних процесах, то про яке стратегічне партнерство може йти мова з країною, яка не вважає все це пріоритетом для себе.
На жаль, сучасне керівництво України намагається ілюзорно вирішити свої проблеми безпеки за рахунок показної «дружньості». На мій погляд, потрібно переглянути наше ставлення до режиму, але не до білорусів.
Хочу підкреслити ще раз, що, починаючи з цінностей, цілей, ми не можемо бути стратегічним партнером із сучасним режимом у Білорусі. У майбутньому — так. Без Білорусі не може бути безпеки у Європі і світі. Ми розуміємо, що Білорусь межує з нашими сусідами і ми маємо великий кордон. Ми не хочемо мати ще й агресивну, непередбачувану державу, якою зараз є Росія, ще й на півночі, адже тоді 2/3 наших кордонів будуть із країнами, які становлять загрозу.
На даний момент, Білорусь — прихована загроза, хиткість режиму Лукашенка може бути використана Путіним. Плюс у нас є безпосередній кордон з РФ, окуповані частини Донецької і Луганської областей, окупований Крим і частина Молдови - Придністров'я, таким чином Україна фактично охоплена російськими елементами, які становлять для нас загрозу, як безпосередньо військову, так і інші види загроз — економічні, інформаційні.
Тобто для України це важливе, але водночас і дуже складне питання. Як на мене, офіційний Київ вибрав не зовсім правильний підхід — сподіватися і довіряти Лукашенку у цих питаннях просто неможливо.
Дійсно, «Захід-2017» — це широкомасштабні навчання, спрямовані проти наших природних союзників — Балтійських держав, Польщі. Давайте згадаємо, що у 2009 році в рамках подібних навчань була проведена імітація ядерного удару по Польщі. Це показує агресивність, наступальний характер цих навчань, те, що росія просувається далі у західну частину своїх кордонів і Білорусі, враховуючи окупацію частин Донбасу на території України. РФ просуває ударні свої частини, що дестабілізовує ситуацію не лише в Україні, але й у Європі в цілому.
Я вважаю, що неадекватно чинить Київ, необхідно переглядати відносини з Білоруссю, у тому числі і в довгостроковій перспективі. Потрібно розробляти стратегії для того, щоб демократія, свобода і те, що нам дороге у Європі, просувалося і в бік Білорусі, яка є слабким місцем РФ. Ми повинні у тому числі таким шляхом підривати режим Путіна. На жаль, я не чув, щоб хтось над чимось таким працював.
