У червні 2014 року зафіксовано два рекорди – значного росту привабливості європейського вектору інтеграції у найближчій перспективі (до 52,7%) та фактично обвалу ідеї-антагоніста – входження до Митного союзу (до 16,6%).
Як це не парадоксально, пік бажання узяти участь у євразійському прожекті (52,5%) припав на останні місяці каденції «прозахідного» В.Ющенка (середнє значення підтримки РФ – 31,5%, ЄС – 43,4%) і невпинно знижувався у правління В.Януковича (середнє значення підтримки обох векторів на рівні – 36,6%).
Цілком очевидно, що політичний шантаж і економічний тиск з боку Росії напередодні Вільнюського саміту, де планувалося підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, спричинили подальший ріст проєвропейських настроїв громадян, а після підтримки кремлівською владою кривавого розгону Майдану та, згодом, окупації Криму і інтервенції на Донбасі й зовсім відвернули майже третину прихильників так званого «руського міру».
62,3% вважають, що РФ більше зацікавлена у інтеграції України до МС, ніж наша країна, 19,6% погоджуються з думкою про обопільну вигоду, та лише 3,4% вірять, що це корисно саме Україні. Натомість більшість опитуваних (37,2%) охарактеризували як взаємовигідну інтеграцію до ЄС, і майже порівну як таку, що вигідна Україні (27%) та ЄС (28,6%). Тобто українці чітко усвідомлюють, хто ініціює та матиме дивіденди від євразійського проекту та віддають перевагу європейській перспективі.Найбільшу підтримку (бажання посилити інтеграцію чи залишити співпрацю на тому ж рівні) євроінтеграція отримала у Західному та Центральному регіонах 96,8% та 93,1%, за ними йдуть Південний (65,8%) та Східний (62,5%) регіони. Лише у Східному регіоні, за рахунок Донбасу, спостерігається певна аномалія, коли кількість противників ЄС (бажаючих зменшити або припинити співробітництво) сягає майже третини – 29,9%. При цьому негативне відношення до євроінтеграції удесятеро менше у Центральному регіоні (3,1%) та у двадцять п’ять разів менше у Західному (1,2%) за «східний показник» (29,9%).
Втім, порівнюючи данні по Східному регіону відкрився цікавий феномен – його поділ на Донбас (Донецька та Луганська області) та, умовно, – Новий Схід (Дніпропетровська, Харківська та Запорізька області). Кількість прихильників євроінтеграції на Новому Сході удвічі більше (56,5%), ніж на Донбасі (28%), співвідношення бажаючих її згорнути — оберненопропорційне (12,2% проти 28,6%). Враховуючи історичну схожість областей Східного регіону, маємо підстави стверджувати, що в нормальних умовах показник підтримки євроінтеграції мав би незначні коливання біля показника статистичної похибки.
Цілком очевидно, що на результати опитування значним чином вплинуло те, що воно проводилося в умовах монопольної присутності в донбаському ефірі російських засобів масової пропаганди та проведення антитерористичної кампанії, яка, із зрозумілих причин, негативно сприймається тією частиною суспільства, що мешкає в зоні активних бойових дій. Можна із впевненістю припустити, що ставлення переважної більшості євроскептиків в зоні АТО змінюватиметься по мірі усвідомлення всіх «переваг» життя у самопроголошених «республіках» під керівництвом озброєних терористів, позбавлення кримчан ілюзій щодо російського «раю», збалансованості інформаційного поля, стабілізації ситуації в інших регіонах України, а також повернення до нормального життя звільнених від терористів захоплених районів Східного регіону України.
Додатковим підтвердженням аберативного характеру цієї ситуації може слугувати співвідношення рівнів підтримки зовнішньополітичних векторів та відношення громадської думки до Майдану і Антимайдану. Дані свідчать про те, що рівень громадської активності під час протистояння на початку року на Сході та Півдні був значно нижчим, ніж у Центрі та Заході. Так, у Південному та Східному регіонах Антимайдан підтримували 54% та 43%, у той же час, коли у Центрі та Заході прихільників Майдану було значно більше — 63% та 80%.
Співставляючи наявні дані, можна зробити висновок, що незначна перевага ідеї інтеграції з РФ над європейською інтеграцією (на 4,5%) у Східному регіоні скоріше пов’язана з факторами, перерахованими вище, ніж із сталою громадською думкою та має тимчасовий характер. Адже у Південному регіоні, де Антимайдан підтримала рекордна кількість населення (54%), європейська перспектива переважає над євразійською (на 8,5%) і, очевидно, по мірі нормалізації безпекової ситуації згаданий розрив збільшуватиметься не на користь азійських просторів.
Цілком очікувано, найбільше зацікавлення у поглиблені відносин з РФ або підтриманні їх на нинішньому рівні показують Східний (53,9% та 13,1%) і Південний регіони (39,9% та 17,4%). Схиляються до зменшення або припинення співпраці Західний (41,8% та 31,5%) і Центральний регіони (29,3 та 32,6%).
При цьому, надаючи превагу інтеграції з РФ у перспективі 5-10 років, на Сході (32%) підтримують євроінтеграційні наміри 23,6%, а ще 26,4% вважають корисним поглиблення взаємин як зі Сходом, так і з Заходом. Південний регіон майже порівну за інтеграцію з РФ та до ЄС (27,2% та 26,8%), а симпатиками обох векторів є 19,2%. Західний та Центральний регіони показують однозначну налаштованість на Європу (90,6% та 65,2%).
Найбільш вигідними сферами співпраці з ЄС вважають правову (59,8%), технологічну (52,6%), інвестиційну та безпекову (52,1%), з РФ – енергетичну (27,4%),
торговельну (21,3%), економічну (18,7%) та культурну (18,1%). Однаковою мірою вигідними вважають такі сфери як наукова (28,6%), торговельна (35,3%) та енергетична (28,4%).
Показовим є не лише те, що порівнюючи плюси від співпраці України з ЄС та РФ респонденти віддали перевагу ЄС, а й те, що найперспективніші напрями взаємодії з Москвою у 1,5-2 рази менші за показники з кінця європейського списку.
Це безумовно свідчить про те, що якщо респонденти об’єктивно, без зайвої політизації оцінюють плюси та мінуси, то безперечну перевагу здобуває європейський цивілізаційний простір.
Навіть у гуманітарних питаннях (мова, література, історія, релігія тощо) які традиційно вважаються такими, що міцно скріплюють Україну та Росію, Європа виглядає більше ніж вдвічі привабливішою за РФ (43,9% проти 18,1%), та на 13,7% більш бажаною, ніж пропорційний рух у двох напрямках.
Рівень зацікавленості в співпраці у сфері науки та технологій з ЄС ніж з РФ, фактично руйнує суспільний міф про потужність та перспективи російської науки і технологій. Як не дивно, така оцінка співпадає з низкою міжнародних рейтингів та досліджень, які свідчать не на користь наукового та технологічного потенціалу Росії. Зокрема, серед 3215 вчених світу, праці яких активно цитуються у наукових колах, лише 8 вихідців з РФ (3 з яких працюють за кордоном) , у списку найкращих університетів перший російський ВУЗ зустрічається на 226 місці , навіть серед БРІК та країн, що розвиваються МГУ посідає 10е місце після 4х китайських, 3х турецьких, південноафриканського та тайванського , за розміром експорту наукоємної продукції Росія обіймає 30 місце (Україна на 39му).
Не дивлячись на кількість тих, хто вважає співпрацю з РФ та ЄС однаково корисною, переважна більшість (62,9%) погоджується, що в України відсутня можливість залишитися рівновіддаленою. Лише 18,1% вважають такий підхід можливим.
Найбільшими загрозами для України, якщо так можна сказати, у разі вступу до ЄС вбачаються нелегальна міграція територією нашої держави (14%), контрабанди (12,7%) та наркотрафік (12,3%), при цьому зменшення загроз у цих сферах бачить значно більша кількість опитаних 43,5%, 45% та 41% відповідно. На думку опитуваних, євроінтеграція найбільше сприятиме зменшенню терористичної загрози (52,5%) та загрози незаконному переміщенню зброї (51,1%). Очевидно, що обидві останні оцінки спричинені терористичною та сепаратистською активністю в деяких районах Донбасу.
Третина респондентів впевнена, що у разі вступу до МС збільшяться загрози розповсюдження контрабанди (33,7%), незаконної зброї (33,4%), нелегальної міграції (33,2%), наркотрафіку (30,9%) та тероризму (30,7%). Переваги від МС виглядають неспівставними, вважають, що зменшяться загроза тероризму (20,7%), незаконної зброї (17,4%) та торгівлі людьми (14,5%) респондентів.
Красномовною є фактично дзеркальна оцінка відсутності загроз Україні від ЄС (72,7%) та їх наявність з боку РФ (73%). Згодні з тим, що НАТО та США не становлять загрозу нашій державі 59,3% та 60,9%.Відкритість інформаційного простору вважають загрозою 50,1%. При цьому, найбільшу загрозу бачать у РФ — 69,3%. Із значним відривом йдуть показники інформаційного впливу США (30,6%) та ЄС (26,1%).
Чверть опитаних (24,5%) вважають, що поглиблення відносин з РФ сприятиме безпеці України, натомість 42,7% категорично з цим не згодні. Майже вдвічі більше опитаних (47%) виступають за інтенсифікацію безпекової складової взаємин з ЄС, проти – 13,6%. Навіть розвиток відносин у цій сфері із США (39,6%) суттєво перевищує аналогічний показник з РФ, вважають, що це не сприятиме безпеці – 20,8%.
Найбільше безпеці нашої держави відповідало б поглиблення взаємин з ЄС (47%) та США (39,6%). Навіть вступ до НАТО (29,5%) перевищив підтримку поглиблення взаємин у безпековій сфері з РФ (24,5%), і це, якщо не додавати до цього показника 23% опитаних, які вважають, що членство в Альянсі сприятиме безпеці України певною мірою. При цьому, рівень несприйняття військово-політичного блоку є на рівні 29,1%.
Відповідаючи на окреме запитання щодо доцільності вступу України в НАТО переважна більшість (54%) погоджується з цим, причому 27,8% з них вважають, що заявку треба подавати негайно. Лише 32,2% вважають, що Україна не має вступати в Альянс, а 13,8% важко відповісти.
А чи є так би мовити альтернатива поглибленню взаємин з ЄС? Надзвичайно промовистою є відповідь на питання: «в нинішніх умовах слід посилювати чи зменшувати співробітництво з такими державами (об’єднаннями): необхідність розвитку взаємин зі США – більше половини, у той же час з РФ – майже третина. При цьому на необхідності зменшення рівня відносин з Росією наполягає більше чверті опитаних, а із США – лише 13,8%.
В умовах агресії Росії проти України саме США, а не провідні європейські країни, вважаються такими, на допомогу яких наша держава може реально розраховувати. 39,6% впевнені, що поглиблення взаємин з Вашингтоном сприятиме зміцненню безпеки значною мірою та 29% — певною мірою, у той же час для РФ цей показник відчутно менший – 24,5% та 21,9% відповідно.
Росію вважають загрозою Україні утричі більше (73%), ніж США (23,1%), при цьому впевнені, що США не несуть загроз нашій державі — 60,9%, РФ лише – 17,8%.
Шкідливість національним інтересам України вбачають у діяльності американських спецслужб лише 10,9%, у той час коли російських спецслужб – 60,3%.
Головні підсумки
Результати опитування дають підстави стверджувати, що українці, які вважають себе невід’ємною частиною європейської цивілізації, чітко визначилися із стратегічним вектором розвитку держави. На користь реалізації євроінтеграційного курсу у найближчій перспективі свідчить не лише його значна (рекордна за останні 12 років) підтримка з боку респондентів (52,7%), а й падіння й без того низького рівня симпатій до російських проектів (16,6%) разом із усвідомленням, що від вступу України до Митного Союзу більше користі здобуде Росія (62,3%), ніж Україна (3,4%).
Свідченням того, що європейський вибір це передусім ціннісний вибір є те, що найбільшу користь від співпраці з ЄС очікують у правовій сфері (59,8%). Адже ідея верховенства права чітко перекликається із цінностями «Революції гідності», які можна сформулювати як свободу, справедливість та добробут, причому саме у такій послідовності. Іншими сферами найбільшої зацікавленості визначені інвестиційна (57,9%) та технологічна (52,6%).
Західний та Центральний регіони лідирують у підтримці вступу до ЄС (96,8% та 93,1%). Лише «завдяки» Донбасу у Східному регіоні спостерігається певна аномалія, коли кількість скептично налаштованих до ЄС складає майже третину (29,9%). Втім, порівнюючи данні по Східному регіону відкрився цікавий феномен – його поділ на Донбас та, умовно, – Новий Схід. Кількість прихильників євроінтеграції на Новому Сході удвічі більше (56,5%), ніж на Донбасі (28%), співвідношення бажаючих її згорнути — оберненопропорційне (12,2% проти 28,6%). Враховуючи історичну схожість областей Східного регіону, маємо підстави стверджувати, що в нормальних умовах рівень підтримки євроінтеграції мав би незначні коливання навколо показника статистичної похибки.
Підтвердженням цього слугує те, що якщо респонденти об’єктивно, без зайвої політизації оцінюють плюси та мінуси ЄС, то безперечну перевагу здобуває європейський цивілізаційний простір. Посилює таке враження не лише те, що порівнюючи плюси від співпраці України з ЄС та РФ респонденти віддали перевагу ЄС, а й те, що найперспективніші напрями взаємодії з Москвою у 1,5-2 рази менші за показники з кінця європейського списку.
За винятком тимчасової «східної аномалії» євроінтеграціна ідея підтримується переважною більшістю громадян. Зазначене дає підстави стверджувати, що європейська перспектива відіграє консолідуючу роль. Україна єдина як у бажанні повернення до європейської сім’ї так і у несприйнятті євразійських проектів, говорячи простіше: Україна – єдина країна!
Українці достатньо низько оцінюють рівень загроз від ЄС, натомість третина респондентів впевнена, що у разі вступу до МС збільшяться загрози розповсюдження контрабанди (33,7%), незаконної зброї (33,4%), торгівлі людьми (33,2%), наркотрафіку (30,9%) та тероризму (30,7%).
Красномовною є фактично дзеркальна оцінка відсутності загроз Україні від ЄС (72,7%) та їх наявність з боку РФ (73%). Згодні з тим, що НАТО та США не становлять загрозу нашій державі 59,3% та 60,9%. При цьому, в умовах російської агресії на допомогу з боку Вашингтону розраховують 41,9%, а 39,6% впевнені, що поглиблення взаємин з США сприятиме зміцненню безпеки значною мірою та 29% — певною мірою. Отже, Сполучені Штати розглядаються як надзвичайно важливий та надійний партнер, а також вагомий фактор безпеки української держави, можливо як альтернатива ЄС у цій сфері.Чверть опитаних (24,5%) вважають, що поглиблення відносин з РФ сприятимуть безпеці України, натомість 42,7% категорично з цим не згодні. Майже вдвічі більше опитаних (47%) виступають за інтенсифікацію безпекової складової взаємин з ЄС. Навіть вступ до НАТО (29,5%) перевищив підтримку поглиблення взаємин з РФ (24,5%) і це, якщо не рахувати тих (23%), які вважають, що членство в Альянсі сприятиме безпеці України певною мірою.
Українці доволі прагматичні у своєму ставленні до ЄС та вбачають євроінтеграцію радше інструментарієм, корисним для зміни життя на краще, ніж стратегічною ціллю державної політики. При цьому, значний рівень підтримки цього напряму розвитку країни передбачає готовність людей до проведення невідкладних та радикальних, а відтак і болісних реформ. Отже українська політична еліта, яка скоріше заповнила владний вакуум в країні, ніж здобула перемогу у боротьбі, має виправдати високі очікування суспільства щодо перетворень у ключових сферах життя. Наразі вона отримала мандат довіри на докорінні зміну всієї системи суспільно-політичних відносин, економіки та ін.
Підписання угод з ЄС – вже історичний факт, відтепер лише конкретні кроки по їх виконанню та зміні життя на краще відповідатимуть сподіванням людей. В іншому випадку – розчарування як владою так і цим напрямом матиме катастрофічні наслідки.
Таким чином, суспільству має бути представлена чітка інтеграційна стратегія. На додаток до цього, необхідно створити відповідні інституційні механізми імплементації угод, забезпечити необхідними людськими та іншими ресурсами, а також висвітлювати сам інтеграційний процес. При цьому інформаційна складова має виключне значення, адже окрім інформування про хід імплементації положень угод необхідно популяризувати європейську ідею та протидіяти масованій російській пропаганді, яка має на меті створити бажану для себе картинку світу із збереженням України навколо своєї геополітичної орбіти. Окреме завдання – лобіювання ідеї доцільності членства України в ЄС у країнах-членах об’єднання, особливо у скептично налаштованих.
Знати про інтеграцію та реформи, а ще більше відчувати їх результати мають широкі верстви населення. Запровадження безвізового режиму має стати важливим кроком у цьому напрямі.З метою підтримання високого рівня євроентузіазму органам влади із залученням громадського сектору необхідно включити до стратегії заходи, спрямовані на «пересічного українця», зокрема:• розвиток прикордонної транспортної інфраструктури,• покращення умов для перетину кордону,• лібералізацію ринку авіаперевезень (дешеві рейси),• сприяння розвитку автобусного сполучення,• програми обмінів, особливо школярів та студентів, • створення інформаційних ресурсів щодо можливостей, які існують для громадян України в ЄС,• підтримку туризму тощо.
Наразі українська держава знаходиться у точці біфуркації і в значній мірі від дій нинішньої влади залежить перехід на якісно новий рівень існування або…
Довідка:
Українці про зовнішню політику
Дослідження проведене благодійним фондом «Майдан закордонних справ» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 31 травня по 5 червня 2014 року. Було опитано 2001 респондента віком від 18 років у всіх регіонах України за винятком Криму за вибіркою, що репрезентує доросле населення за основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньому етапі. Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.
