Західні сусіди, як-от: Польща, Угорщина та Румунія, з «адвокатів» та «партнерів» України перетворились у вимагачів. Зокрема, Угорщині та Румунії ми не догодили тим, що хочемо, аби українські громадяни в українських школах хоч інколи та вивчали українську мову, а прапори іноземних держав не майоріли над українськими державними установами. Проте сусідні країни вважають це «не демократичним» і погрожують блокувати вигідні для України рішення у міжнародних структурах та організаціях.
Польща ж традиційно вирішила повчити українців нашої історії. До моветону про «волинську різню» та «з Бандерою Україна у Європу не ввійде» додались нові теми для шантажу, як-от «Західноукраїнську народну республіку – польська армія не окуповувала» (певно, «референдум» провели), «УПА не потрібно вшановувати» тощо. І обов'язково, щоб догодити Ващиковському та Дуді (міністр МЗС Польщі та президент РП), треба вигнати з української влади усіх політиків, які мають антипольські настрої. Обурило поляків навіть те, що на своїй території, на Верецькому перевалі, Україна відкрила меморіал Героям Карпатської України, яких розстріляли польські та угорські окупанти у березні 1939-го року.
При цьому Польща погрожує, що не впускатиме на свою територію українців з антипольськими настроями, вже навіть список склали, та блокуватиме вступ України в ЄС.
Долучилася до цієї «трійці» ще і Сербія, яка переховує проросійських терористів, що вбивали наших військових на Донбасі, але не хоче, щоб українські дипломати про це говорили. Бо, мовляв, «відомо, що українські найманці брали участь у скоєнні злочинів хорватськими силами проти сербського населення Хорватії, чого Україна, на відміну від Сербії, ніколи не засуджувала». Сербія ж пригрозила Україні Віденською конвенцією. Тобто мова може йти про відкликання урядом Сербії акредитації українського посла й оголошення його персоною нон ґрата.
Олександр Хара, дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ", долучився до інших фахівців і відповів на питання "Вголосу" про те, як Угорщина, Польща, Румунія та Сербія можуть нашкодити Україні, чи потрібно боятись цих країн та йти їм на поступки та прокоментував інші аспекти ситуації.
- Чим реально загрожують Україні Угорщина, Польща, Румунія та Сербія, якщо ми не підемо на поступки їм?
Олександр Хара: Такі країни, як Польща, Угорщина, Румунія чи навіть Сербія тиснуть на Україну через те, що ми слабкі.
Почнемо із Сербії. І тут навіть неважливо, які у неї стосунки із Росією чи з Україною, адже ця країна фактично прикриває і приховує злочинців, які воювали проти нашої армії на Донбасі. Відповідно як до європейського, так і до міжнародного права, ті найманці, які воювали на боці сепаратистів, є злочинцями. І те, що Сербія зараз погрожує чимось Україні – це щонайменше дивно. Але насправді найменше шкоди у цій ситуації Україні може завдати саме Сербія, оскільки це країна досі не позбулась тягаря своєї громадянської війни і того конфлікту, який був ще у 90-х роках. Ця країна, як і Україна, лише є кандидатом на вступ у ЄС. Там ще думають про доцільність вступу до НАТО, оскільки не розуміють, що це за організація і чому вона свого часу нанесла удари, щоб зупинити геноцид в Косово.
Що стосується Угорщини, Польщі та Румунії, то вони, звичайно, можуть зробити більше шкоди Україні. У ЄС, НАТО та інших міжнародних організаціях ці країни можуть блокувати важливі рішення та питання для України. І тут дуже добре, що усі ключові угоди з ЄС Україна вже підписала та ратифікувала, а тому наразі аж надто серйозної шкоди нам вони не можуть завдати. Так, «пакостити» вони будуть, але слід зважити й на те, що у ЄС є сильніші гравці. От, до прикладу, влада Німеччини поки зайнята своїми внутрішніми справами, а тому Меркель зараз не може присвятити увагу поведінці цих країн. Але згодом, думаю, Німеччина приведе їх до тями.
- З ЄС – зрозуміло. А чи можуть ці країни заблокувати нашу військову співпрацю з НАТО або навіть ймовірний вступ України в Альянс?
О.Х.: Я думаю, коли вступ України до НАТО буде нагальним питання, то цих всіх «йобіків» та інших політичних партій з милозвучними українськими назвами у цих європейських країнах уже не буде. Зараз, на жаль, зарано говорити про вступ у НАТО. Адже навіть не зважаючи на те, що у нас більша половина населення підтримує цей вступ, проте європейські держави, як-от Німеччина, не готові до такого. Ми пам’ятаємо, як у 2008 році під час Будапештського саміту НАТО, на догоду Путіну німці та французи заблокували надання Україні плану дій щодо членства у НАТО. З того часу, нічого не змінилося. Дійсно, підтримати нас можуть хіба у США, але і вони зараз у доволі безпорадному стані, оскільки не можуть закінчити із своїми внутрішніми проблемами.
- Ви згадували, що, як у НАТО, так і у ЄС, є сильніші країни. А чи можливий такий сценарій, що вони прислухаються до пропозицій Польщі, Румунії чи Угорщини не співпрацювати з Україною?
О.Х.: Думка таких країн, як Угорщина, Польща, Румунія, а тим більше Сербія, точно не береться до уваги у Сполучених Штатах Америки. Оскільки ще не було прецедентів, коли США, приймаючи якесь рішення, цікавилась їхньою позицією чи навіть реагували на неї.
Щодо ЄС, то звичайно, ці країни можуть гальмувати певний євроінтеграційний процес України. Брюссель, хоча і є представництвом всіх країн-членів ЄС, але з іншого боку – він має свою суб’єктність. І враховуючи, що там знаходяться проєвропейські сили, я не думаю, що Румунія, Польща чи Угорщина матимуть великий вплив на прийняття рішень у ЄС.
У міжнародній політиці є потужніші держави за Польщу, Угорщину та Румунію, а тому поки що я не бачу, щоб ці країни, які нам погрожують, могли завдати Україні суттєвої шкоди.
- Доки триватимуть ці випади проти України з боку Польщі, Угорщині та Румунії?
О.Х.: Поки ми слабкі, ці країни і надалі так поводитимуться із Україною. Поки у Європі популістські сили користуватимуться попитом, доти випади в бік України триватимуть.
- Яка мала б бути реакція української влади на ці агресивні випади з боку наших країн-сусідів?
О.Х.: Починаючи із історії та закінчуючи мовним законом, поведінка української влади була реактивна. Тобто влада не передбачила агресивної реакції з боку Польщі чи Угорщини. А відповідно, не підготувалась до того, що відбувається зараз. Зокрема, не було проведено промоції цих мовних та історичних рішень, не було зроблено ніяких кроків на випередження. Адже ми розуміємо, що реакція Угорщини щодо будь якого українського мовного закону була передбачуваною. Але чомусь наш уряд не пропрацював ці моменти. Роз’яснення цього закону не було навіть в українських ЗМІ. Бо насправді інтереси нацменшин у цьому законі цілком враховані, а тому можна було наперед попередити ці претензії. Розказати Європі, що угорці використовують мовне питання задля посилення свого впливу на українські території. Якби у влади були пропрацьовані аргументи – була б інша історія.
Є ще один аспект, яким не скористалась українська влада. Коли проти України активізувався цей «західний фронт» у складі Угорщини, Польщі та Румунії, можна було зіграти на їх слабких місцях. Адже, як на мене, у цих трьох країнах є абсолютно різне бачення щодо майбутнього України. От до прикладу, румуни наразі не бачать українські території, як частину своєї держави, бо поки їм це не вигідно, а от угорці – вони б хотіли анексувати частину України. Це гарна можливість створити важіль впливу та розколоти цю єдність. Таким чином, можна було зіграти на протиріччях між ними.
Ще один аспект проблеми полягає у тому, що політика української влади не заснована на національних цінностях. Цінності цієї влади не відповідають прагненню українців.
- Тобто нам не варто йти на поступки цим державам?
О.Х.: Ні. Ми маємо діяти значно розумніше, доносити своє бачення першими, пояснювати, чому воно є таким. І в жодному разі не варто погоджуватись на диктатуру Польщі стосовного бачення історії України. Історія – це самоідентифікація. Без історії буде дуже складно зберегти українську націю. Я вже не кажу про те, що без історії ми не зможемо протидіяти РФ, яка використовує її як зброю.
