Олег Бєлоколос
експерт Фонду "Майдан закордонних справ"
На початку цього тижня для багатьох у світі вже стало зрозуміло: довголітній правитель Судану, який близько 30 років «залізною рукою» правив цією африканською країною, вочевидь, стане перегорнутою сторінкою історії. Хоча, поки він сам перебуває під посиленою охороною у в’язниці Кобар в Хартумі.
Однак, із крахом режиму президента Омара аль-Башира в Судані може настати й крах сподівань Росії на подальший поглиблений розвиток взаємин із цією африканською країною.
Що ж саме може втратити Москва в Судані, який за словами екс-диктатора аль-Башира, «може бути ключем Росії до Африки»?
Аналіз інформації дає підстави вважати, що втрати Москви в Судані можуть бути доволі суттєвими: так, упродовж останніх років активно розвивалося співробітництво у військово-технічній сфері. Суданські військові навчаються у відповідних навчальних російських закладах. Є дані про те, що саме Судан використовувався в ролі своєрідної бази для проникнення росіян до Центральноафриканської республіки. Низка російських компаній виявляє інтерес до розробки корисних копалин та будівництва інфраструктури на території Судану. Зокрема, є підстави вважати, що сторонами обговорювалися питання можливості отримання Росією порту на узбережжі Судану в Червоному морі. Ця африканська країна також є доволі значним покупцем російського зерна.
Росія і Судан взаємно підтримували один одного на міжнародній арені, у тому числі й у питаннях санкцій щодо Криму. Кремль також намагався використовувати Судан, який займав послідовну анти-американську позицію, в контексті лобіювання інтересів сирійського режиму Асада в Лізі арабських держав (League of Arab States).
Свого часу зовнішньополітичне відомство Росії визнало наявність в Судані російських інструкторів, у тому числі з приватних структур. Згодом у медіа з’являлась інформація про те, що у січні цього року бійці так званої «приватної військової компанії Вагнера» були навіть залучені до придушення антиурядових протестів у столиці Судану – Хартумі.
Тобто, можна констатувати, що Росія намагалася використати Судан як таку собі «другу Сирію» – країну з вигідним стратегічним розташуванням, де можна заробляти гроші, розширювати вплив у регіоні і забезпечувати російські збройні сили зручним опорним пунктом.
Про стурбованість Москви розвитком подій у Судані може серед іншого свідчити візит 17 квітня до цієї країни спеціального посланника президента Росії з питань Близького Сходу та Африки Михайла Богданова і його зустрічі з тамтешніми військовими, яких російська сторона вже поспішила визнати новою владою. Разом із тим, поки виглядає так, що Москва у Судані зазнала невдачі, хоча вже й так зрозуміло, що цьогорічна зовнішньополітична увертюра Кремля виявилася не зовсім вдалою.
Наразі ж, виглядає так, що співпрацю між Москвою і Хартумом буде на певний час «поставлено на паузу». Вочевидь, багато що буде залежати від позиції суданських військових, які прийшли до влади внаслідок нещодавнього військового перевороту, а також від процесів переходу до цивільного правління, прискорення яких дедалі наполегливіше вимагають цими днями звичайні суданці.