13 березня 2014 року військово-політичне керівництво України розпочало на Донбасі АТО із залученням сил МВС та ЗСУ, яка ведеться вже 10 місяців і своєї основної мети так і не досягла. З початком анексії Криму 23 лютого українські військові, аналітики та політики мають неспростовні докази спочатку прихованої, а потім і відкритої агресії ЗС РФ проти суверенної України, однак це не стало приводом для керівництва України визнати країну жертвою збройної агресії та ввести воєнний стан хоча б в зоні бойових дій. Чому так сталося і які наслідки це має для України?
Для Росії не введення воєнного стану в Україні з самого початку надало низку суттєвих переваг:- Росія в цілому вдало експлуатує саму тезу про боротьбу із тероризмом, яка була сформульована Адміністрацією США у вересні 2001 року після подій «11 вересня».- Не введення воєнного стану дозволяє Росії уникати статусу агресора в ООН із відповідними міжнародними санкціями.- Росії користується статусом «посередника» на переговорах у «мінському форматі», оскільки відсутні правові підстави визнати її учасником конфлікту.- Користуючись статусом «третьої сторони», Росія отримала можливість напівлегально завозити на територію України «гуманітарні конвої».
Для «західних» друзів України, зокрема США, ЄС та Канади, через невизнання факту агресії суверенної РФ проти суверенної України з початком анексії Криму виникли певні правові проблеми:- Неможливо застосувати проти агресора міжнародні інструменти ООН, а тільки на індивідуальній основі: введено три хвилі економічних санкцій з перспективою введення четвертої.- Проблематично ухвалити рішення про надання Україні прямої військової допомоги, оскільки статус АТО передбачає, що в країні фактично відбувається громадянська війна.
Але найбільший негатив не введення воєнного стану накликало і продовжує накликати для самої України:- Не введення воєнного стану під час анексії Криму не врятував Україну від вторгнення ЗС РФ та підготовлених ними бойовиків на Донбас, а пізніше від наступу на Маріуполь.- Не введення воєнного стану не відкрило для України можливість отримати від Заходу військову та фінансову допомогу, як це стверджувало керівництво нашої держави. Насправді, критерієм з самого початку було зовсім інше - проведення реформ, які і досі заблоковані, відтак і допомога не надходить.- Статус «мирного часу» не потребує створення ставки верховного головнокомандувача, відтак Президент України продовжує формально стояти осторонь керування війною, перекладаючи це на керівника АТО.- Статус АТО не передбачає бранців, а тільки заручників, відтак навіть у мінському форматі Україна не може прямо домовлятися про обмін військовополонених. Крім того, ця ситуація дозволяє Кремлю судити наших волонтерів як кримінальних злочинців (Надія Савченко), оскільки їм не можна надати статусу полонених та відповідний міжнародний правовий захист.- Відсутність воєнного стану ставить під сумнів правові підстави проведення примусової мобілізації до лав ЗСУ, оскільки АТО передбачає залучення тільки волонтерів. Ця ситуація виводить керівництво України за межі правового поля власної країни і створює передумови для судових позовів у майбутньому, підриває легітимність такий дії для наших західних друзів.- Нарешті, відсутність воєнного стану не дозволяє Україну на законних підставах (форс-мажор) скасовувати комерційні договори із партнерами в РФ, в тому числі в сфері ОПК, що створює передумови для судових позовів з боку РФ. Немає також формальних правових підстав для введення економічних санкцій проти РФ (вірогідно, через це вони і не вводяться).- Відсутність воєнного стану не дозволяє Україні правильно визначити іншу сторону військового конфлікту на Донбасі, відтак Україна не має жодних шансів за таких умов укласти дієвий мирний договір. Таким чином, військовий конфлікту на Донбасі стане перманентним, призведе Україну врешті до військової поразки та економічного банкрутства.
Україні варто визнати, що з 20 лютого 2014 року в країні відбуваються дві речі:- Прихована на початковому етапі, а пізніше пряма військова агресія ЗС РФ, яка мала за наслідок окупацію та анексію Криму, а з квітня – окупацію частини Донбасу. Цей компонент просто вимагає введення воєнного стану.- Одночасно, РФ в рамках своєї спецоперації проти України веде активну підготовку сепаратистів та бойовиків, які формально не є ані громадянами РФ, ані військовослужбовцями ЗС РФ. Діяльність цих формувань на першому етапі переважно характеризувалася саме як тероризм, однак в подальшому набула ознак прямого збройного опору в рамках військової операції, хоча і продовжує зберігати певні ознаки тероризму. При цьому активна пропагандистська антиукраїнська кампанія на тлі провалів української внутрішньої політики створила широкий прошарок з числа наших громадян, які активно підтримали сепаратистський рух на анексованих та окупованих територіях України. Все це дає підстави стверджувати, що в Україні відбувається громадянська війна в локальних регіонах.- Пропорції «пряма військова агресія»\«громадянська війна» постійно змінюються з тенденцією до посилення першої, однак все одно ми маємо справу із комбінацією цих двох факторів одночасно.
