Справа Молдови: Що стоїть за «державним заколотом»?

Протягом 6 діб, з вечора 7 по 13 червня ц.р. в Республіці Молдова відбулися події, які отримали назви «державний заколот», «реалізація плану «Козак-2», «створення нового уряду» тощо. Внаслідок цих подій для нашої країни змінилася військово-політична ситуація на західному кордоні з Молдовою та Придністров’ям, ми побачили остаточний крах політики Євросоюзу «Східне партнерство». Наші основні західні партнери вперше відкрито продемонстрували, що без врахування інтересів та «конструктивного залучення» Росії вони не бачать можливості  досягти миру та стабільності на пострадянському просторі в східній Європі.

24 лютого ц.р. в Молдові відбулися чергові парламентські вибори, 9 березня Конституційний суд визнав мандати новообраного складу депутатів, які відповідно до п 1 ст. 85 Конституції отримали 90 діб для формування уряду, тобто, до 7 червня ц.р. включно. Конституція РМ передбачає, що у разі неспроможності сформувати уряд, президент країни має право та зобов’язаний (останнє уточнене рішенням Конституційного Суду (КС) розпустити парламент та призначити дату перевиборів. При цьому КС двічі, в жовтні 2013 року та в листопаді 2015 року, розтлумачив термін «3 місяці = 90 діб», а президент І.Додон теж напередодні останніх подій підтвердив кінцеву дату 7 червня до кінця дня.

Молдавські політики, згуртовані у розмаїті групи та об’єднання під виглядом політичних партій, програмні засади яких мають мало спільного із їхніми реальними бізнес інтересами, витратили 90 діб у марному намаганні поєднати свої інтереси із інтересами ключових міжнародних гравців: РФ, США, ЄС. Розклад політичних сил після лютневих виборів є таким: партія соціалістів (35 мандатів), Демократична партія (30 мандатів), блок ACUM («Зараз» – 26 мандатів) та партія ШОР (7 мандаті), та три незалежних. Відтак, уряд може сформувати тільки коаліція із щонайменше двох партій. До формування нового продовжує працювати попередній уряд, сформований ДПМ із  незалежними депутатами, хоча його мандат сплинув з  моменту оголошення результатів виборів.

Коли всім гравцям стало ясно, що час спливає і компромісу досягти не вдається, 3 червня (за 5 діб до кінцевого терміну) в Кишиневі висадився потужний десант: від РФ прибув віце-прем’єр Дмітрій Козак, від США – директор офісу Східної Європи Держдепу Бред Фреден та від Єврокомісії – комісар з питань політики розширення Йоханнес Хан. Візитери провели зустрічі зі лідерами ДПМ, правлячої 2016 року лідера-олігарха В.Плахотнюка, ПСРМ чинного президента І.Додона та блока Акум, що стало поштовхом до створення коаліційного уряду з усіма наслідками.

Можна припустити, що першим робочим варіантом коаліції, обговореному із високими візитерами, був союз демпартії із соціалістами (ДПМ + ПСРП). Дивує те, що після консультацій протягом 90 діб лідерам політичних сил  забракувало ще 5 діб для пошуку компромісу. Відтак, замість вівторка, спроба створити коаліцію відбулася тільки в п’ятницю, останній легальний день існування нового парламенту. Зустріч В.Плахотнюка та І Додона завершилася не просто невдало, а гучним публічним скандалом із оприлюдненням її відеозапису на ТБ. Якщо коротко, то Плахотнюк відмовився від союзу з соціалістами з двох причин: незгоди на федералізацію Молдови з Придністров’ям, протокол про яку до того ж мав бути  розділений на публічну та таємну від населення частину з підписанням останньої в Посольстві РФ в Кишиневі, та відмови «орендувати» голоси соціалістів за 1 млн. дол. США в місяць. Вочевидь, рівень морального падіння політичного класу Молдови настільки впав, що навіть його окремі представники збунтувалися. 

Далі розпочався другий акт драми в умовах настільки жорсткого цейтноту, що дійшло до прямого порушення норм Конституції обома сторонами. Почала формуватися дивна, ідеологічно несумісна коаліція соціалістів із блоком Акум. В 101-містному парламенті зібралася група із 61 депутата – членів ПСРМ та Акум, які до 22:00 в умовах відсутності кворуму створили правлячу коаліцію. Однак власне уряд був сформований вже вранці наступного 8 червня, відтак всупереч норм Конституції та рішень КС. Це стало не єдиною завадою на шляху створення нового уряду. ДПМ почала активно використовувати усі наявні ресурси та вплив на виборців для зриву зусиль ПСРМ та Акум. Підконтрольний ДПМ Конституційний суд оголосив нову коаліцію, створений нею уряд та усі їхні подальші рішення незаконними. Уряд навіть відключив парламент від електричного струму з метою зірвати засідання групи заколотників. Все було б гарно, але повна підконтрольність судової системи має свою ціну: КС призупинив повноваження президента І.Додона та призначив на його місце виконуючого обов’язки П.Філіпа, оскільки тільки президент може розпустити парламент та оголосити дострокові вибори. Однак тут вийшов явний перебір – такі рішення КС також є неконституційними. Таким чином, країна в особі технічного (старого) уряду та заколотників разом вивели країну із правового поля, де усе змішалося, складно стало чітко відрізняти законні дії учасників подій від дій «заколотників».

8 червня в країні виникло два уряди і два президенти. Новий уряд ПСРМ+Акум почав наступ на діючий старий, який в умовах оголошених позачергових виборів отримав легітимність. Боротьба велась під гаслами звільнення «захопленої країни» від влади олігарха В.Плахотнюка, який, щоправда, формальної посади в уряді не мав, але справді є найбільш впливовим олігархом, який «володіє країною». США, Єврокомісія, ФРН, Франції та Польща підтримали легітимність нового уряду та його змагання проти могутнього олігарха, об’єднавшись із Кремлем! Цікаво, що Захід не злякала ані незаконність діяльності частини нового парламенту після 7 червня, ані план Козака щодо федералізації Молдови, яка означає зміну формально прозахідного зовнішнього вектору, якої тримається ДПМ Плахотнюка, на однозначно проросійську ПСРМ, яка планує скасувати угоду про асоціацію із ЄС 2014 року. Схоже, що після візитів 3 червня Захід опинився у пастці, яку сам створив: РФ негайно визнала законність нового уряду Маї Санду, одного із лідерів блоку Акум та легітимність нового парламенту на чолі із З.Гречаною.

Захід мовчки підтримав цей курс подій, хоча явно мав можливість їх розвернути в інший бік. Двовладдя в країні завершилося 14 червня на користь коаліції ПСРМ+Акум відразу після зустрічі посла США в РМ Дерека Хогана із Плахотнюком, деталі якої не розкриваються. І це при тому, що в кінці травня провідний республіканець конгресмен Марквейн Малин в статті для видання The Hill «Ступор в Молдові йде на користь Росії та Путіну» прямо підкреслював, що ДПМ має об’єднатися з блоком ACUM, що втративши орієнтири, Молдова стає вразливою для впливу Росії. Він звертав увагу на те, що саме ДПМ продовжує зміцнювати зв’язки країни із США та ЄС в спробі не допустити перетворення Молдови на сателіта Росії.

Однак оцінка діяльності Плахотнюка в Молдові залишається суперечливою. Справді, олігарх В.Плахотнюк заблокував розслідування крадіжки 1 млрд. дол. з бюджету країни, дозволив політику Шору незаконно збагатитися та навіть взяти участь у парламентських виборах. Однак, уряд ДПМ прийшов до влади в 2016 році, коли економіка країни була у жалюгідному посткризовому стані. Зараз річні темпи зростання економіки сягнули 5% – найвищі в Європі, казначейство вперше після 1991 року має пристойні запаси резервів на суму 3,27 млрд леїв. Уряду ДПМ є чим пишатися: він запустив низку перспективних державних програм, як «Nova casa», інфраструктурні та соціальній проекти. Плахотнюк та його партія залишаються головний оплот нинішнього антикремлівського супротиву в Молдові. Тому теза про звільнення країни від «захоплення» олігархом Плахотнюком, яку оголосив новий уряд М.Санду, виглядає скоріше прикриттям чогось іншого.  

Існує інше розуміння «захоплення країни», а саме Кремлем. В 2003 році це отримало назву «план Козака» шляхом т.зв. «федералізації». Тоді президент-комінуст В.Воронін став йому на заваді. В Кремлі цей план відклали у шухляду, але не забули і з середини 2014 року Москва значно просунулася в реалізації своєї спецоперації «План Козака-2» по захоплення контрою над Молдовою. В першу чергу вона зміцнила проросійську партію соціалістів, вивела її чисельність та організаційну структуру на друге місце в країні (перше  – у ДПМ). Тоді ж ПСРМ увійшла у парламент та закріпилася там: в неї з’явилася парламентська трибуна та депутатська недоторканість. В 2016 році лідера ПСРМ І.Додона вдалося привести на посаду президента країни. Кремль спромігся просунути своїх ставлеників до влади в найбільших регіонах країни: Бельци (Ренато Усатий та його наступник), Гагаузія (Ірина Влах), зміцнити медіа-холдінг соціалістів: ТБ, газети, сайти. Росія активізувала роботи своїх агентів впливу в інших ЗМІ та в недержавних організаціях, для прикриття своєї причетності організувала їхнє фінансування на Заході. Більше того, Кремль налагодив непублічні контакти із місцевими політиками правої орієнтації, зокрема в блоці Акум, сприяв їх проходженню в новий парламент.  

З іншого боку, Кремль через свої ЗМІ в Росії та разом із своїми сателітами та агентами впливу в Молдові провів колосальну роботу по дискредитації В.Плахотнюка як самого заклятого супротивника експансії Росії в Молдові. Генпрокуратура РФ порушила проти нього низку кримінальних справ. Для завершення зусиль по отриманню контролю над Молдову Кремлю залишилося просунути своїх людей у виконавчу гілку влади. Не дивно, що в новому уряді ПСРМ вимагали від Акум тільки дві міністерські посади: в Міноборони та в МЗС, плюс Служба інформації та безпеки (СІБ). Останню вже цього тижня президент І.Додон взяв від парламенту під власний контроль.

Молдавській політолог В.Андрієвський бачить три етапи плану Кремля по взяттю країни під контроль з метою перетворення Придністров’я у фортецю зі своїм військовим контингентом та миротворцями на необмежений час. Для цього потрібна федералізація Молдови, яка надасть Тирасполю легітимність і водночас повну незалежність від Кишиневу, що дозволить Кремлю тримати під контролем Молдову та постійно загрожувати Україні з перспективою реалізації аналогічного плану на Донбасі.

Першим кроком цього плану стала спроба примусити ДПМ до вступу в коаліцію із соціалістами на умовах Росії, оскільки партія В.Плахотнюка залишається найбільш впливовою політичною силою в країні. Така спроба отримала шанс на успіх тільки після єднання зусиль РФ із Заходом 3 червня. І.Додон в бесіді з Плахотнюком 7 червня прямо посилався на свої домовленості із В.Путіними та Д.Козаком. Навзаєм Плахотнюку пропонувалося чимало: пост прем’єр-міністра (найбільш важлива посада в державі), який він не зміг отримати в 2016 році, ключові посади у фінансово-економічному блоці уряду, персональну зустріч із В.Путіним в Москві та закриття усіх кримінальних справ проти нього в РФ, які мають слугувати інструментом контролю за Плахотнюком. Однак той вирішив за краще не тільки відмовитися, але активно дискредитовувати план «Козак-2» і створювати усі можливі перепони для його реалізації.    

На випадок провалу першого варіанту Кремль підготував сценарій коаліції ПСРМ+Акум. З лідерами останнього незадовго до цього зустрівся Д.Козак. Саме тому весь день  7 червня депутати Акум чекали на свою чергу в будівлі парламенту. Однак виникла проблема із браком часу на обговорення деталей створення нового уряду. Цей запасний варіант Кремля потрапив у явний цейтнот, відтак вийшов за межі правового поля. Про штучний характер цієї коаліції свідчить те, що ПСРМ, маючи 36 мандатів,  відмовилася практично від усіх своїх програмних засад і посад в уряді на користь Акум, які мають усього 26 мандатів. Проте головним завданням нового уряду мав став негайний розгром ДПМ та його лідера Плахотнюка, арешт останнього та видача ГП РФ в рамках заздалегідь порушених кримінальних справ.

Реалізація запасного сценарію надає виграш саме Росії, оскільки він веде до дострокових парламентських виборів та політичного хаосу в країні. Витіснення з політичного поля впливової ДПМ веде в подальшому до розколу нової коаліції і відкриє можливість для Кремля привести до влади одну із своїх партій-маріонеток другого ешелону.

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Засновник Фонду, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації