Які наслідки може мати торгівельна війна між США та Китаєм?
Непрості американсько-китайські торгівельні переговори, що тривали з грудня минулого року, завершилися безрезультатно. Як стало відомо, в останній момент китайська сторона внесла купу важливих правок у текст вже фактично узгодженої угоди, що виявилися неприйнятними для Сполучених Штатів.
Які ж наслідки може мати торгівельна війна між США та Китаєм? Одним із кроків з боку США є запровадження тарифу у 25% на увесь китайський імпорт. Наразі об’єм товарного імпорту з КНР до Сполучених Штатів становить 540 мільярдів доларів. При цьому, об’єм американського товарного експорту до Китаю зафіксувався на рівні 110 мільярдів, що призводить до утворення величезного дефіциту для США аж у 430 мільярдів доларів. Хоча, як відомо, у Вашингтона до Пекіна претензій значно більше, до того ж не всі вони лежать в суто торгівельній площині.
Зі свого боку, Міністерство фінансів Китаю 13 травня запровадило мита на низку американських товарів загальною вартістю в 60 мільярдів доларів (передбачається підвищення на 5-25%). Пекін також може створити певні проблеми для деяких великих компаній із США. Зокрема, від китайського ринку у великій мірі залежать такі відомі компанії, як Boeing, Nike, Tesla, General Motors, Intel.
Більшість політиків та інвесторів у світі сходяться на думці, що торгівельна війна між США та Китаєм є негативним чинником для глобальної економіки і несе непередбачуваність і нестабільність. Зокрема, економічний радник Білого дому Ларрі Кадлоу зазначає, що «від ескалації торгівельної війни» постраждають обидві сторони, хоча «економіка США повинна впоратися». Значна частина економістів також вважає, що Китай все ж таки значно більше залежить від американського ринку, ніж США від доступу до ринків Піднебесної.
Тим часом, 14 травня стало відомо, що президент США не виключає можливості зустрічі з китайським лідером для обговорення двосторонніх торговельних питань під час саміту країн «Великої двадцятки», що пройде 28-29 червня в Японії.
Хаос у традиційних європейських партіях
Напередодні виборів до Європарламенту ліві партії почали відмежовуватися одна від одної. Французькі соціалісти та ліваки із партії «Публічна площа» відокремились від Партії європейських соціалістів – парасолькової структури усіх соціал-демократичних сил ЄС. Французькі соціалісти твердо налаштовані не єднатися із правоцентристами в новому складі Європарламенту, що суперечить їхній традиційній лінії поведінки. Причина у тому, що згідно з результатами останніх опитувань, їхні шанси пройти до нового складу Європарламенту зменшилися до 40%. Французькі ліві від Сіголен Руаяль до Бенуа Амона у відчайдушній спробі виправити ситуацію вирішили представляти одночасно інтереси лівих та зелених виборців із наміром подолати ці негативні перспективи.
Як наслідок, французькі ліві відмовилися підтримати єдиного кандидата на посаду Президента Єврокомісії від Європейських соціалістів Франца Тіммерманса, нинішнього віце-голову Єврокомісії та провідного нідерландського соціаліста, який, на їхню думку, обіймає надто ліберальну позицію з економічних питань. Це сталося тому, що близькі до Тіммерманса ліберальні ліві були розгромлені у внутрішньопартійних змаганнях через відмову включати до виборчої програми соціальні питання. Щоправда, того ж таки дня Тіммерманс запропонував встановити в Євросоюзі єдину мінімальну заробітну плату на рівні 60% від середньої зарплати по ЄС «для нівелювання розриву в рівні достатку», але це не врятувало ситуацію. Французи вирішили підтримати кандидатуру бельгійця Поля Ман’єта, політолога та мера міста Шарлеруа, який більше відповідає їхній лінії.
6 травня лідер французьких лівих Рафаель Глюксман презентував виборчу програму соціалістів із акцентом на економічні та соціальні питання, на розвиток освіти, сільського господарства. Він запропонував створити спеціальний європейських банк із проблем клімату для фінансування програми встановлення домашніх сонячних панелей на суму в 400 млрд євро щорічно. У соціальній сфері він підтримав програму ФРН щодо перекваліфікації кадрів замість їхнього звільнення. Французькі ліві бачать перспективу в єднанні з ультралівими для вирішення значної кількості накопичених соціальних проблем.
У правоцентристів Європейської народної партії спостерігаєтсья аналогічна ситуація: їхньому єдиному кандидату Манфреду Веберу, висуванцю німецьких консерваторів із Баварії, протистоїть француз Мішель Берньє. У європейських лібералів-центристів ситуація ще гірша: замість єдиного кандидата вони представили цілу «Команду Європи» із 7 лідерів європейських партій, що позбавляє їх жодного шансу очолити більшість в новому Європарламенті.
Олексій Куроп’ятник та Олег Бєлоколос з фонду «Майдан закордонних справ»
