Системна безсистемність нової редакції закону про нацбезпеку

Олександр Поліщук

експерт фонду "Майдан закордонних справ"


18 червня Голова Верховної Ради закликав парламент до кінця тижня ухвалити у другому читанні законопроект про національну безпеку України. Метушня та поспіх із прийняттям абсолютно "сирого" законопроекту пояснюється просто: до саміту НАТО, який відбудеться 11-12 липня у Брюсселі, владі потрібно встигнути підготувати переможну реляцію про значний "прогрес" у реформі сектору безпеки та оборони України.

Нову редакцію законопроекту 6 червня на засіданні Комітету з питань національної безпеки і оборони представив голова робочої групи, народний депутат Іван Вінник. Документ на сайті Верховної Ради не розміщений. Його "заховано" на сайті Комітету, причому в одній зі старих редакцій, що робить безпредметною публічну дискусію щодо змісту законопроекту. Реалії законотворчості за цієї влади такі, що проект закону простіше отримати від закордонних партнерів, аніж від своїх парламентарів.

Ознайомившись попри все із законопроектом, який обговорювався на засіданні Комітету у вівторок 19 червня, можна резюмувати, що документ, який О. Турчинов "протиснув" через парламент у першому читанні під обіцянку доопрацювання до другого читання, за великим рахунком зазнав лише косметичних змін. Це зайвий раз підтверджує українську мудрість про "обіцянку – цяцянку". На хиби першої редакції законопроекту "Майдан закордонних справ" уже звертав увагу в попередній публікації. Ці принципові вади залишилися в редакції законопроекту, підготовленого до другого читання, та до них додалися нові.

По-перше, неповним є наведений у документі перелік складових національної безпеки. Вочевидь, це свідчення того, що консенсусу з представниками "Самопомочі" щодо врахування положень альтернативного законопроекту № 8068-1, який вони розробили, так і не було досягнуто.

По-друге, у новому документі не конкретизовано склад сил оборони та сил безпеки, що може призвести до повторення ситуації кінця 90-х років. Тоді з існуючої (і, до речі, досі не скасованої на законодавчому рівні!) Воєнної організації держави, щоб не брати участі в обороні України, "повтікали" всі силовики. При цьому вони залишили за собою спеціальні військові звання, які надають пільги та переваги нарівні з військовослужбовцями.

У новій редакції законопроекту поза увагою розробників залишилися органи військової юстиції, до реформування яких палко закликає головний військовий прокурор, про що він, зокрема, гучно заявляв під час свого візиту до США.

Взагалі, щоб не морочити собі голову, повноваження суб’єктів сектору безпеки й оборони автори документа взагалі прописали за технологією "копіпаст" – простіше кажучи, передерли з чинних законів. Тож геть незрозуміло, у чому полягає "революційний прорив" нового законопроекту.

Тому Міністерство оборони залишається у вертикалі військового командування як орган військового управління, підпорядкований Президенту України. Це не відповідає рекомендаціям НАТО, на що неодноразово вказували фахівці Альянсу. Одначе цього не враховано в новій редакції законопроекту, підготованій до другого читання. Не запропоновано змін у функціях Міністерства оборони, які передбачали б посилення його відповідальності за керівництво й забезпечення всіх сил оборони у державі. Тож Міноборони по суті залишатиметься міністерством Збройних сил України, дублюючи функції та конфліктуючи з Генеральним штабом.

Невиправдано ускладнено також систему органів військового управління оперативно-стратегічного рівня. Нові повноваження начальника Генерального штабу ЗСУ неодмінно конфліктуватимуть із повноваженнями командувачів видами Збройних сил України, а також за окремими напрямами – з повноваженнями Головнокомандувача ЗСУ та Командувача об’єднаних сил. На думку експертів НАТО, начальник Генерального штабу Збройних сил України повинен виконувати лише функцію керівника апарату Генерального штабу ЗСУ.

Водночас, з огляду на створення сил оборони, логічно було б замість Головнокомандувача Збройних сил України призначати Головнокомандувача сил оборони, забезпечивши у такий спосіб єдиноначальність у керівництві ними.

Нова система управління військами та силами не відповідає євроатлантичним стандартам, а є лише "гібридною" спробою поєднати "совкові" штаби з командною "J-структурою" НАТО.

Можна передбачити, що громіздка організаційна структура управління призведе до ускладнення процесу планування та керівництва застосуванням сил оборони, особливо в умовах виникнення загроз із декількох оперативних напрямів.

По-третє, експертам НАТО так і не вдалося "дотиснути" владних мужів у питаннях демілітаризації Служби безпеки України. Фактично всі функції цього органу залишилися незмінними, що, вочевидь, стане предметом додаткових негоціацій з НАТО та ЄС у міру наближення України до членства в цих організаціях. Організація та управління силами безпеки є найслабшою ланкою сектору безпеки й оборони. Будь-які спроби реформ у цій ланці викликають найбільший спротив очільників відомств, що входять до складу сил безпеки.

По-четверте, "інновації" у державному плануванні, які запропонували автори законопроекту, насправді мають безсистемний характер. Так, приміром, упроваджено новий термін "планування в сферах національної безпеки та оборони"Водночас відповідального за цей процес у державі не визначено, хоча за логікою це мав би бути Кабінет Міністрів України.

Порушена також логіка в порядку розроблення Стратегії національної безпеки України. Відповідно до стандартів НАТО цей документ повинен підсумовувати результати комплексного огляду в секторі безпеки та оборони, а не слугувати вихідним для його проведення, як передбачено у законопроекті. Порушення такої послідовності є невипадковою помилкою. Таким чином автори законопроекту ставлять Стратегію національної безпеки України у залежність від політичного курсу глави держави. Ми вже були свідками того, як Янукович та його посіпаки практично за день розвернули вектор політичного розвитку України на 180 градусів. Тому слід уникати повторення подібної ситуації у майбутньому.

Позитивною зміною у законопроекті є відмова від розробки Воєнної доктрини України. У нинішньому вигляді вона є атавізмом радянських часів, яким наразі керується лише Росія та її сателіти – Білорусь, Казахстан і Вірменія. Перехід до розроблення Стратегії воєнної безпеки України відповідає процедурам, прийнятим у НАТО та ЄС.

По-п’яте, законопроект цементує корупційну систему виробництва та закупівлі озброєння і військової техніки. Державне оборонне замовлення залишається таємним документом, що унеможливлює доступ до українського ринку озброєнь закордонних виробників та інвесторів. Залишається інституційно неврегульованим питання формування та реалізації державної політики у галузі виробництва озброєнь.

І, нарешті, народні обранці так і не змогли осягнути своєї відповідальності за сектор безпеки й оборони України. За державного устрою України у формі парламентсько-президентської республіки Верховна Рада в рамках демократичного цивільного контролю над силовим сектором держави повинна активно розглядати та затверджувати документи стратегічного планування на зразок стратегій, доктрин і державних програм. Як представницький орган українського народу, Верховна Рада мала б формувати та періодично уточнювати довгострокову "велику стратегію" розвитку України. Це дозволило б мінімізувати ризики різкої зміни політичного курсу держави та зробило б Україну більш прогнозованою та зрозумілою для її закордонних союзників.

Натомість, згідно з новим законопроектом, Президент України не лише зберігає, а й посилює свою вертикаль керівництва сектором безпеки й оборони.

Таким чином, прийняття законопроекту "Про національну безпеку" у сумнівній за якістю редакції, попри сподівання владних чиновників, навряд чи наблизить Україну до НАТО. Нинішнім урядовцям слід позбавлятися комплексів меншовартості та патерналізму й позбуватися комсомольсько-комуністичних звичок рапортування про здобутки на черговому з’їзді партії. Декомунізація має відбутися щонайперше в їхніх головах, а національні цінності та національні інтереси повинні бути дороговказами у діяльності.

Джерело: Цензор.нет

Фото: ПРЯМИЙ

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Засновник Фонду, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації