Олег Бєлоколос
експерт Фонду "Майдан закордонних справ"
«Той, хто контролює Гренландію, контролює Арктику.
Це найбільш важлива стратегічна позиція в Арктиці,
а можливо й у світі» - Волтер Бербрік, засновник Групи
з досліджень Арктики при Коледжі ВМС США в Ньюпорті
Нещодавня резонансна заява президента США Трампа про начебто наміри Сполучених Штатів придбати автономну територію Данії – Гренландію, спричинила у світі неабияке здивування, а також викликала цілий шквал різних коментарів, переважна більшість з яких доволі поверхово або й дещо легковажно підійшли до її реальної оцінки.
І хоча багатьом вже добре відомо, що Дональд Трамп привніс в сучасну американську зовнішню політику увесь запальний темперамент своєї неординарної особистості, мало хто досі усвідомлює, що за ним часто ховається більш глибоке розуміння самої проблематики, яка виноситься ним на широкий загал.
Як відомо, з виходом американських переселенців на береги Тихого океану у середині ХІХ сторіччя, а, особливо, після придбання Сполученими Штатами у Росії в 1867 році Аляски і Алеутських островів, США не лише впевнено увійшли до низки великих держав, але й стали Арктичною нацією. Необхідно також додати, що Гренландія розташована на стратегічному морському шляху з Північної Америки в Європу і є життєво важливою для національної безпеки Сполучених Штатів. Свідченням останнього є те, що після нацистської окупації Данії в 1940 році уряд США оголосив про поширення на Гренландію Доктрини Монро і через рік підписав з нею договір про оборону.
Іще минулого року стало відомо про наміри Китаю побудувати у Гренландії новий сучасний аеропорт з відповідною інфраструктурою. Вартість проекту оцінюється у 560 мільйонів доларів США, що, на думку експертів, разом з іншими проектами китайських компаній із видобутку рідкоземельних металів і залізної руди, може означати встановлення значного контролю КНР над економікою острова. Очевидно, це є одним із кроків реалізації «Арктичної політики Китаю» (China’s Arctic Policy), яка містить головні напрями політики КНР у регіоні та офіційно визначає для Китаю статус так званої «близькоарктичної держави» (Near-Arctic State)
Також відомо, що США явно негативно ставляться до китайських планів у Гренландії й небезпідставно розраховують у цьому контексті на підтримку Данії, яка є членом НАТО, і з 1951 року має зі Сполученими Штатами угоду, що гарантує Вашингтону практично необмежений доступ до використання території Гренландії. Слід зазначити, що США мають у Гренландії авіабазу Туле (Thule).
Не секрет, що й Росія останніми роками здійснює системні заходи задля підкріплення своїх претензій на величезний Арктичний регіон. Сьогодні Кремль й не приховує своїх амбітних планів щодо посилення військової присутності в Арктиці. Одна з останніх ініціатив Москви у цьому контексті - наміри розгорнути до кінця 2019 року в Арктиці й на Далекому Сході нові військові частини, оснащені протиповітряними зенітно-ракетними комплексами С-300В4.
Мабуть, саме тому в червні цього року міністерство оборони США представило Конгресу документ концептуального характеру під більш ніж красномовною назвою «Арктична стратегія», в якому визнається, що безпечний і стабільний гео-стратегічний ландшафт Арктики є життєво важливим національним інтересом Сполучених Штатів.
США визнають Арктичними націями лише вісім держав: Канаду, Данію, включно з Гренландією, Фінляндію, Ісландію, Норвегію, Росію, Швецію та Сполучені Штати. Як зазначається, чотири з них – Канада, Норвегія, Данія та Ісландія є членами НАТО, а дві – Швеція і Фінляндія, є цінними партнерами Альянсу. З особливим наголосом в доповіді американського оборонного відомства повідомляється, що: «Мережа союзників і партнерів США, які поділяють спільні інтереси і поважають порядок, заснований на праві, є найбільшою стратегічною перевагою Сполучених Штатів в Арктичному регіоні і, таким чином, ключовим елементом відповідної стратегії міністерства оборони.»
У документі також відзначається суттєве збільшення конкуренції США, Росії та Китаю в Арктиці на тлі очікуваних наслідків зміни клімату Землі, що уможливлять активний розвиток міжнародних транспортних маршрутів. Тут можна також додати, що клімат змінюється й на самій Гренландії. Не виключено, що з часом острів нагадуватиме часи, коли його близько 982 року відвідали вікінги і вражені буйністю тамтешніх трав, назвали його Гренландією, тобто «Зеленою країною».
Сьогодні ж в США Арктичний регіон розглядається насамперед, як напрям можливого ракетного ворожого нападу і сфера суперництва між Сполученими Штатами та їхніми союзниками, а також Росією і Китаєм.
В «Арктичній стратегії» наголошується, що у зазначеному контексті міністерство оборони США посилить в даному регіоні можливості спостереження і попередження, спільно з Канадою, яка є учасником Північноамериканського командування (NORAD), суттєво підвищить спроможності різноманітних засобів протиповітряної оборони, включаючи космічні, у взаємодії з Британією та Норвегією збільшить кількість місій патрульних протичовнових багатоцільових літаків P-8A Poseidon.
У майбутньому не можна виключити, що до реалізації «Арктичної стратегії» залучатимуться й безпілотні надводні кораблі, програма щодо яких сьогодні активно розробляється в США.
У даному контексті не можна не згадати більш ніж категоричну тезу засновника Групи з досліджень Арктики при Коледжі ВМС США в Ньюпорті Волтера Бербріка: «Той, хто контролює Гренландію, контролює Арктику. Це найбільш важлива стратегічна позиція в Арктиці, а можливо й у світі.»
А ще можна додати заяву командуючого військово-морськими силами США в Європі адмірала Джеймса Фогго, який зазначив, що Росія і Китай не повинні домінувати в Арктиці. «Це не чиєсь озеро» - лаконічно по-військовому зазначив він.
Тобто, президент США у контексті згаданої вище заяви щодо Гренландії очевидно мав на увазі саме необхідність суттєвого посилення стратегічної присутності своєї країни у Арктичному регіоні, де сьогодні пересікаються інтереси світових наддержав.
Фото: RT
