Кремль не може приховати очевидного: Росія поступово стає сировинним придатком Китаю. Так, за даними російських джерел, цього року очікується остаточна переорієнтація головних напрямів торгівлі Росії з Європи на Східну Азію, зокрема на Китай. При цьому, КНР вже є одним із головних експортних партнерів Росії – 17,1 мільярдів доларів у 2018 році (+44,1% порівняно з 2017 роком).
Що ж постачає Росія до Китаю? Насамперед, сировину: нафту і вугілля (за певними даними – близько 70% усіх поставок), мідь, необроблену деревину, целюлозу, папір, картон, рибу, морепродукти. Зокрема, вартість усього обсягу поставок російської необробленої деревини в Китай становить вже більше 5 мільярдів доларів. Водночас вирубка лісу в Сибіру і на Далекому Сході йде настільки інтенсивно, що росіяни вже змушені звертатися до своїх китайських торговельних партнерів із проханнями щодо допомоги у відновленні відповідних ресурсів.
Натомість, Китай продає Росії автомобілі, машини і обладнання, комп’ютери і оргтехніку, побутову техніку і різноманітні товари, одяг, текстиль тощо.
Як це вплине на політичну сферу російсько-китайських відносин, наразі можна передбачати лише у загальних рисах, хоча, як можна зрозуміти, Китай вже має різні важелі впливу на російський експорт, що замість стабільного ринку Європи йде на менш передбачувані азійські ринки. З іншого боку, Росія не входить навіть до десятки найбільших торговельних партнерів Китаю, маючи лише 2,1% від зовнішньої торгівлі Піднебесної. І така залежність або ж асиметрична взаємозалежність, безсумнівно буде лишень зростати.
Разом із тим, ділова практика китайців також відома: якщо партнер перебуває в слабкій позиції, Пекін скоріше за все скористається своїми перевагами і намагатиметься отримати контроль над спільними проектами, аніж буде співчувати труднощам іншої сторони.
Є різні думки й щодо реальних переваг для Росії 55-мільярдного мегапроекту щодо постачання газу в Китай – «Сила Сибіру». Як зазначив впливовий британський Economist: «його [Газпрому] клієнти дедалі частіше використовуватимуть альтернативні варіанти, такі як СПГ та відновлювальні джерела енергії, що дасть змогу тиснути на Газпром у перемовинах. Трубопроводи Путіна можуть бути лотереєю, яка в довгостроковій перспективі загрожує не принести виграшу».
У контексті активного експорту деревини й реалізації будівництва згаданого газогону, загальна ситуація наразі виглядає так, що росіяни фактично самі сприяють планомірному освоєнню Китаєм ресурсів Сибіру і Далекого Сходу.
Затримка із уведенням в експлуатацію газогону «Північній потік-2» (ймовірно відбудеться не раніше середини 2020 року) означатиме для Росії не лише значні фінансові й суттєві репутаційні втрати, але й збільшення залежності від КНР, як основного експортного ринку. Більше того, є інформація, що Польща взагалі не зацікавлена у продовженні так званого Ямальського контракту, який завершується 2022 року, що ще дужче ускладнює переговорну позицію Москви.
Конфліктуючи із Заходом, Росія, здається, сама йде шляхом поступової втрати частини можливостей самостійного зовнішньополітичного маневрування і за влучним висловом відомого російського експерта Андрія Піонтковського може згодом опинитися у статусі «привілейованого васала Піднебесної».
Так це чи ні, ми, вочевидь, побачимо у більш віддаленій перспективі. Однак, історичний досвід впевнено свідчить, що рано або пізно країна-сировинний придаток починає слідувати у зовнішньополітичному фарватері держави-головного експортного партнера. Або споживач врешті-решт вирішує просто забрати собі безкоштовно, те, за що він був змушений платити. Історія міжнародних відносин практично сповнена подібними прикладами…
Олег Бєлоколос
Експерт Фонду «Майдан закордонних справ»
